У старожитні часи жив на світі король, і було у нього три сини. А неподалік проживала вдова, і була у неї єдина дочка. Дочку прозивали Смородинкою, тому що вона нічого, крім смородини, у рота не брала. Одного разу вона занедужала: не могла більше матінка смородину їй купувати. Що бідній жінці робити, як дочку від смерті врятувати? Підглянула вона, що у монастирському саду смородини сила-силенна, прокралася туди й цілу кошик смородини набрала. А як стала виходити, глядь, назустріч ігуменя того монастиря йде й говорить їй з докором:
- Ти що ж це робиш, жінка? Злякалася бідна жінка.
- Ніколи у житті я нічого чужого не брала, - відповіла вона ігумені, - і зараз не стала б, коли б не крайність прийшла! Є у мене донечка краси небаченої, у цілому світлі не знайти їй рівної, так ось лихо: коли не поїсть вона день-іншої смородини, помре неодмінно. Нині не їла, якщо й завтра не поїсть, помре.
Ігуменя вибачила бідну жінку, але пішла проводити її до самого будинку: ніяк не вірилося їй, що у цієї бідної жінки дочка така особлива. Коли ж побачила, що дівчина й справді красуня, сказала її матері:
- Послухай мене, ти жінка бідна, віддай нам дочку свою, у нас вона може їсти смородини вдосталь.
Бідній жінці що робити? Смородина тільки у монастирі росте. Віддала вона свою донечку.
Стала дівчина у монастирі жити. У ті пори ще Дозволялось черницям вікна монастирські навстіж Тримати. Смородинка у віконце-те ні-ні та й гляне.
Та ось одного разу проїжджали повз монастир три Королевичі, побачили вони дівчину й немов до місця присохнули: не зустрічали отакої вроди!
Старший королевич негайно божитися став, що до, тих пір не заспокоїться, поки не назве красуню дружиною своєї. Середній королевич туди ж: і він, мол, не заспокоїться, поки дівчину дружиною не назве, А молодший королевич сказав:
- Не бувати цьому! Моєю дружиною вона стане! Зчепилися отут королевичі - страшна справа. Чужі люди насилу їх розняли. На шум і ігуменя до вікна підійшла: що, мов, трапилося? Смородинка їй говорить:
- Це через мене вони б'ються.
Злякалася ігуменя: ну як король так королева докоряти її стануть! Негайно веліла вона Смородинці від вікна відійти й прийнялася соромити її;,| коли ж дівчина виправдовуватися стала, тому як ні у чому не була винна, ігуменя їй і говорить;- Геть воно що! Виходить, ти не тільки собою пригожа, але ще й помислами чиста, гордячка? Так 1 нехай же, Смородинка, уся ця врода так чистота твоя] ящіркою обернеться, і жити ти будеш тепер не у] мене, а на самому краї світла!
У ту ж мить обернулася бідна Смородинка ящіркою, а ще хвилину через виявилася вона на краю; світла.
Час ішов, матінка тих королевичів померла,. батько ж їх сабоно зостарився. Радий би він був зняти з Л себе своє звання королівське, так тільки ніяк не міг I розв'язати, якому із синів передати його, тому що любив усіх трьох однаково. Та сказав синам старий король:
- Троє вас у мене, сини мої рідні, і кожний, знаю, двох інших не краще. Але Усе-таки таки випробую я вас. Той, хто три мої прохання виконає, той і королівство одержить.
Усі три сини кивають йому згідно: що ж, мол, король-панотець, викладай свої три прохання.
- Спершу, дитинки мої, і однієї буде доволь-і але, - сказав король. - Бажав
Би я мати чудо-плат, стільке-то сажнів у довжину, так стільки ж завширшки, а при цьому щоб він через обручку продергивался... Заприсяглися королевичі у один голос, що чудо-плат роздобудуть. Побрали вони із собою грошей неабияк і пусти-4 лисій у шлях. Виїхали з міцності, бачать: три дороги у різні сторони розбігаються. Дві дороги гарні були, по них двоє старших виїхали. А третя дорога вся у грудках так вибоїнах, вона молодшому королевичеві дісталася.
Старші королевичі скоро прибутки у великий икрасивий місто. А молодший брів так брів, совсемпритомился, живої душі по дорозі не зустрів, пташки й тієї не побачив. Старші брати накупили вгороде всякого ткання-полотна, а молодший усе йшов дашел без останову. Та прийшов він так на край світла. На краю світла побачив молодший королевич мосткаменний, сіл на мосту, зажурився: що ж теперьему робити? Ось адже яке лихо - не виконати йому ипервой прохання батька свого.
Він і не помітив, як підповзла до нього маленька ящерка із золотавою спинкою. Підповзла й тихенько запитує (у ті пори тварини вміли ще розмовляти):
- Що зазасмучувався, королевич, про що задумався? Подивився на ящерку королевич і відповідає:
- Ех, ящерка - золота спинка, навіщо запитуєш, однаково адже ради не даси, горю моєму не допоможеш.
- А ти розкажи, - просить ящерка, - раптом так допоможу тобі.
Розповів тоді їй королевич, що їх у батька троє синів і розв'язав батько тому синові королівство віддати, хто три його бажання виконає. А перше його бажання таке: роздобули б йому чудо-плат, стільке-то сажнів у довжину й стільки ж завширшки, а при цьому щоб через обручку продергивался. Вислухала його ящерка й говорить: - Добре, королевич, ти посидь отут, а я, може бути, горю твоєму допоможу.
Прошмигнула ящерка під міст, у павукове царство. З павуками вона більшу дружбу вела, ось і попросила їх: "Допоможіть!" Павуки негайно прийнялися нитки сукати, плат небачений ткати. Десять днів, десять ночей трудилися - виготовили тканину. Ящерка наверх її віднесла, королевичеві подала. Умістився чудовий плат у нього у кишені.
Меж тем два старші брати давно вуж додому відвертали, тканин усяких навезли прірву. Шматки-Те були й у довжину гарні, і завширшки саме, так тільки жоден крізь батькове обручку не проліз. Отут і молодший королевич приспів. Виймає він з кишені свій плат. Король його крізь кільце простягнув, молодшому синові киває.
- Ось ця справа, - говорить, - крізь кільце плат вільно проходить, так тільки не знаю, чи такий він завширшки й довжину, як я замовляв! Негайно наказав він измерщиков привести. Виміряли вони тканина й уздовж і поперек, виявилася вона всамий раз!
Зрадів старий король.
- Ось бачите, діти мої, - говорить, - самий молодший-те сноровистее всіх виявився. Так тільки залишаються ще два випробування. Хто з вас із ними впорається, тому й королівство дістанеться. А тепер слухайте моє прохання: принесіть ви мені маленьку собачку, таку, щоб у шкарлупі золотого горішка вміщалася, а як зі шкарлупи вискочить, щоб гавкіт її у семижди семи королівствах чути було,
Знову рушили брати у шлях. Старші, як і у перший раз, по гарних дорогах до міста, а молодший-знову по вибоїнах, на край світла. Ось прийшов молодший королевич на край світла та й говорить голосним голосом:
- Ящерка - золота спинка, видь на заклик мій! Ящерка до нього вибігла.
- Чого тобі, королевич, потрібно? Королевич смутно їй відповідає:
- Ось тепер, я думаю, не зумієш ти волю мою виконати.
- А ти скажи, - відповідає йому ящерка, - може, і зумію!
Розповів королевич про батькове бажання. Про те, яка йому собачка потрібна. Ящерка задумалася, а потім і говорить:
- Нікуди не йди, може, я зумію тобі допомогти! Та прошмигнула вона у
Підземне царство, де махонькие-премахонькие чоловічки живуть. Пробралася вона прямо до короля чоловічків тих і заблагала: зроби, мол, милість, віддай ти мені ось таку так таку карликову собачку. Та віддав їй карликовий король свого першого міністра: він і був саме тою самою собачкою. Сховала ящерка собачку у золоту шкарлупу горіхову й вибралася з підземного царства. Королевичеві ж покарала так:
- Ось побери горішок, у кишеню поклади, так дивися по дорозі не відкривай, біжи до батька скоріше!
Два його старші брати давно вже були будинку. З тим і відвертали, що подібного собаки на світі не водиться й, мов, шукати її - тільки час даром втрачати.
Углядів король молодшого свого сина й говорить:
- Ну що, синок, і ти голіруч прийшов, як твої брати?
Отут королевич радісно виймає з кишені золотий горішок, відкриває його - а собачка як вискочить! Так як взлает - чутний був цей гавкіт у семижди семи королівствах. Слухає її гавкіт король не наслухається, задоволений, начебто спину йому маслом вмощують. Та сказав король синам:
- Ну, бачите, сини мої дорогі, молодший-те й із цієї задачкою впорався.
Але тільки ось вам моє останнє слово: хто третє моє бажання виконає, тому й бути королем. А бажаю я ось що: тому з вас державу залишу, хто найкрасивішу наречену у будинок приведе. Старші брати обрадувалися, відразу похвалятися сталі:
- Уж у чому, у чому, а у цьому ми молодшого братика-те обійдемо, адже ми де тільки не були, яких красунь не бачили! Серед стількох-те як не вибрати найкрасивішу! А кого бачив молодший брат на краю світла? Нікого й не бачив. Хіба що ящерку!
Та справді засмутився молодший королевич, що вуж отут скажеш, не приведе адже йому ящерка з-під землі красуню наречену. Усе-таки відправився він до неї, сумний, сіл на мосту кам'яному. Прибігла ящерка. Королевич їй говорить:
- Тепер уже, ящерка, ти й справді моєму лиху не допоможеш. А ящерка - золота спинка тихо, ласкаво йому відповідає:
- Як знати, може, і допоможу.
- Ні, - говорить королевич, - адже батько наш ось що сказав нам: хто найкрасивішу наречену у будинок приведе, тому й бути королем. Зачервонілася отут ящерка - золота спинка й мовить йому:
- А ну, побери-но ти мене у руку міцніше так про цей кам'яний міст удар посабонее!
Королевич оторопів.
- Ну вже ні, - говорить він ящерке, - цього я дарма не зроблю. Щоб я так ударив тебе, коли я великою дякою тобі зобов'язаний!
Але ящерка не відступалася:
- Виконай прохання мою, удар мене про кам'яний міст!
Ні у яку не погоджувався королевич, але потім побачив, як ящерка засмутилася, замружився міцно та й ударив її про кам'яний міст. Та що ж він бачить? Коштує перед ним замість ящерки красуня, яких світло не бачив. Та говорить вона королевичеві:
- Що, королевич, чи довідаєшся мене?
А королевич ледве розуму не втратився з радощів.
- Начебто б і довідаюся, так тільки очам своїм повірити боюся. Зі сміхом відповідає йому красуня небачена:
- Так адже це я з вікна монастирського визирала! Через кого ти бійку затіяв! Смородинка я!
Королевич усе дивує, очима ляскає, а Смородинка говорить:
- Ось тепер, королевич, я навіки твоя, тільки смерть нас розлучить! Королевич від радості зовсім голову втратив, не знає, як їй руку подати, щоб додому вести.
Старші брати вже відвертали, кожний зі своєю нареченою. Тільки його й чекали, щоб вирішилося, кому з них королем бути. Коли молодший королевич прийшов, старий король саме картоплю буртил, ну, щоправда, картопля була не проста, а золота. Побачив король наречену молодшого сина й у ту ж мить розв'язок прийняв.
- Ви вуж не гніваєтеся, дитинки милі, на брата свого, - сказав він старшим своїм синам, - а тільки королівство молодший син заслужив!
Але брати й не думали на нього гніватися, від душі йому добра бажали, щоб жив-поживав щасливо!