Жив на світі зовсім бідний хлопець. А одружився на дочці багатого. Перед вінцем вона одна умова нареченому поставила: як би не було, але вона ніяку роботу робити не буде. Вистачить їм на життя й того, що вона у будинок принесла. Та ще побрала з нареченого слово, що він ніколи її бити не стане. Хлопець на усе погодився. Так тільки приданого дружини не так вуж багато й було. Та скоро став він знову працювати до кривавого поту - те у лісі дерева валить, то у полі трудиться, - а молода дружина будинку сидить, пальцем про палець не вдарить, із сусідками ляси точить.
Так ішли дні, тижні, а там і місяці пробігли. Помовчує бідняк, дружину не б'є, обіцянка виконує. Але тільки одного разу терпіння у нього скінчилося. Ранком, перед тем як на поле йти, говорить він кішці:
- Слухай ти мене, кішка, так на вус намотуй: Доки я у поле працюю, ти у мене будинок прибереш, вечерю сфабрикуєш і кудель напрядеш одну шпулю. Не виконаєш - поколоброджу, до самої смерті будеш пам'ятати.
Чує це дружина, але мовчить, а про себе думає: "Ах ти, господи, видне, чоловік мий розуму вирішився".
Чи Чула кішка, що їй хазяїн карав, про те не скажу, не знаю, бачив я тільки, як вона дрімала у грубки на крамниці, навіть очей не відкрила.
- Ну, усі, зробиш як сказано, - додав хазяїн, - працюй, кішка, працюй, не те бути тобі биткою.
Отут дружина не витримала, втрутилася:
- Та що це ви говорите безглузде, чоловік, так кішка й зрозуміти вас не може.
- А мені однаково, може або не може, - закричав чоловік, - а справа щоб було зроблено! Більше-Те мені нікому у цьому будинку наказувати!
З тим і пішов. Дружина будинку залишилася, кішка дрімала на крамниці. Справа вже до полудня йшло, раптом господарка й говорить:
- Працюй, кішка, працюй, не те чоловік мій поколобродить тебе! Кішка, ясна справа, і вухом не повела.
"Ну, що ж, - подумала молода господарка, - поколобродять тебе, не мене". Та пішла ладь знадвору, до одній заглянула сусідці, до іншої, завечоріло вже, коли вона додому відвертала.
У будинку, звичайно, не прибране, не підметене, вечері немає й кудель не прядена.
Приходить хазяїн додому, бачить, кішка нічого не зробила. Ох і розсердився він, схопив кішку, прив'язав її дружині своєї на спину, побрав ремінь і відшмагав як випливає. Кішка верещить, господарка плаче-заливається, руки склавши, чоловіка свого молить:
- Змилуйтеся, добрий чоловік, не бийте більше кішку, вона адже працювати не може!
- Не може, говориш? - кричить чоловік.- А хто ж замість неї працювати буде, не чи ти?
- Я, я буду працювати, - клянеться дружина, - тільки не бийте кішку! Опомнясь небагато, кинулася дружина до батька своєму, стала плакати дажаловаться, як жорстоко побив чоловік бідну кішку у неї на спині. Та про те розповіла, яке дала обіцянку. Батько їй говорить:
- Що ж, донечка мила, коли вже дала обіцянку, що будеш за кішку працювати, прийде тобі потрудитися, інакше й завтра кішці не минути лиха. Та наказав він дочки додому йти, до чоловіка. "Тепер, - говорить, - там твоє
Місце".
Так тільки не пішло, видне, покарання взапас: молода хазяєчка й наступного дня всі справи на кішку залишила.
Правда, чоловік її, ідучи, і цього разу не їй, а кішці наставленья давав. "Працюй, - говорить, - кішка, працюй, не те будеш битої". Увечері приходить хазяїн додому, а кішка знову нічого не зробила. Що ж, прив'язав він кішку дружині на спину й так ременем відшмагав, що бідна кішка, ізвиваючись, усю спину господарці исцарапала.
Побігла молода дружина до батька своєму скаржитися, але батько й слухати не став, велів додому вертатися.
Знову настав ранок, хазяїн кішці знову наказує: - Виходить, так, кішка, слухай: будинок прибереш, підметеш, вечерю сфабрикуєш, кудель напрядеш, а то бути тобі й втретє биткою. Схоже, кішка стала хазяїна розуміти, тому що ледь його голос почула, стрімголов з будинку кинулася.
Так тільки дарма вона злякалася: не довелося їй трудитися. Усе за неї зробила молода господарка. Будинок прибрала, підлога вимела, води принесла з колодязя, вогонь розвела й таку вечерю сфабрикувала, що й король облизнувся б.
Встигнула вона й кудель напрясти, так не одну шпулю, а три. Ось як справа пішла! Просто кішку жалувала, дуже жалувала бідолаху, того й упокорилася. Та й кого ж їй було жалувати, як не кішку? Не свою же спину! Як би там не було, приходить хазяїн додому, а стіл вуж накритий. Усе коштує гаряче, заходи такі, що й ситий поїсти захоче. Удвох сіли за стіл. Їли-Пили, зовсім повеселіли.
Більше кішку у цьому будинку не били, а хазяї зажили багато, за сім верст окрест іншого такого господарства не було. Якщо не вірите, ступайте перевірте.