У одному місті жив бідняк по імені Ахмед. Усі його вважали дурнем, тому що він постійно повторював: Ось якби у мене були гроші, я б знав, що з ними робити.
Один купець почув ці слова й запропонував Ахмеду:
- Я дам тобі грошей, а ти поїдь торгувати.
Купець дав Ахмеду небагато грошей і відвів його у караван-сарай, де перебували купці, ті, що зібралися їхати у інше місто. На всі гроші Ахмед накупив старого ганчір'я, набив їм кілька тюків і навантажив на верблюдів.
Коли караван вийшов у шлях і купці довідалися, який товар везе із собою Ахмед, вони почали сміятися:
- Ого, Ахмед, розуму у тебе багато!
- Будемо сміятися після, як підрахуємо прибуток і збитки, - відповідав їм Ахмед.
Через кілька днів купецький караван прибув у велике місто, що стояло на березі великої ріки.
Купці ввійшли у місто й зупинилися у караван-сараї, а Ахмед залишився на пустельному березі ріки.
Він зняв зі своїх верблюдів вьюки зі старим ганчір'ям, склав їх у купу й підпалив, а коли ганчір'я згоріло, розсипав попіл по берегу.
Уночі до берега підплила зграя риб. Вони припливали сюди, щоб
Порезвиться. З рота вони викладали на берег великі перлини, підняті із дна ріки, і потім починали відіграти ними.
Цього разу риби не змогли зібрати перлини, тому що вони не були видні у попелі.
Ранком Ахмед змів у величезну купу попіл, провіяв його, як пшеницю на току, і зібрав перлів кілька мішків.
Потім він пішов на караванну дорогу, зібрав верблюжий гній, замісив його на воді, приготував кізяки й у кожному з них сховав по нескольку жмень перлин. Коли він висушив кізяк, у нього вийшло трохи вьюков гною.
Наступного дня його супутники-купці, розпродавши на базарі всі свої товари, прийшли до ріки за Ахмедом. А той сидить на своїх вьюках і чекає супутників.
Побачивши вьюки Ахмеда, купці почали сміятися.
- Ось так розумник Ахмед! - говорив один купець.
- Вигідно виміняв старе ганчір'я на гній! - потішався інший.
- А тепер прагне доправити цю поклажу у рідне місто на відстані семи днів шляхи! - посміювався третій.
- Кожний надходить по своєму розуму-розуму! - спокійно відповідав їм Ахмед.
- Ну й молодець, розуму-розуму у тебе вистачає! - сказали купці й, посміявшись, відправилися у шлях.
На сьомий день караван наблизився до рідного міста, і купці послали вперед вісника, щоб він попередив близьких про благополучне їхнє повернення й про вдалу торгівлю.
Верховий прискакав у місто, повідомив радісну звістку, а потім розповів, що Ахмед виміняв старе ганчір'я на гній і тепер везе його, щоб продати на базарі. Це розвеселило всіх купців міста, крім того купця, який дав Ахмеду гроші.
Тепер треба мною усе будуть сміятися, - з досадою докоряв він себе й не пішов зустрічати Ахмеда.
Коли караван вступив у місто, купці зустріли своїх друзів, що вернулися, і поздоровили їх із благополучним прибуттям, і тільки Ахмеда ніхто не поздоровив. Усе глузували з нього, а ввечері купці влаштували бенкет. Ахмед прийшов на цей бенкет і почав розвантажувати своїх верблюдів. Купець, який довірив йому гроші, сидів похмурий і від сорому не піднімало око. У цей час інші купці, сидячи на килимах, вели розмови про свою вдалу торгівлю й про те, хто ловче обдурив покупців. Кожний по черзі похвалявся вигадками, намагаючись перехизуватися один одного.
Коли черга дійшла до Ахмеда, купці зі сміхом запитали:
- А що ти умудрився зробити? Чим тобі допоміг твій великий розум-розум? Ахмед відповів:
- Що було, то було, а більш того, що було, мені й не потрібно.
Із цими словами він почав висипати з верблюжих вьюков кізяки. Купці пущі колишнього стали сміятися, а купець, який довірив йому свої гроші, закричав у всю глотку:
- Пішов ладь звідси, ледар! Тоді Ахмед почав один за іншим розбивати кізяки, і з них посипалися блискаючі перлини. Купці, роззявивши роти, дивилися на це багатство, а купець, який довірив Ахмеду гроші, став, як ящірка, плазувати по килимах, згрібаючи перлини. Коли на килимі виросла ціла купа перлів, Ахмед сказав купцям, що сиділи у безмовності:
- Торгувати я не буду й вам не заздрю. Потім він звернувся до купця, який довірив йому гроші, і сказав:
- Забирай ці перли! Я не обманював народ, як обманюєте ви, купці, а ти ще постидился мене зустріти.
Сказавши це, Ахмед покинув бенкетуючих.