За давніх часів у однієї жінки народилася потворна дитина. Він був подібний гарбуза. Його так і назвали Жа — Гарбуз. Ледь з'явився він на світло, як відразу з'їв цілий горщик рисової каші, і з тих пір з кожним днем їв усе більше й більше. Матері важко було прокормити такої дитину, нестаток її зовсім здолала.
Одного разу Жа сказав матері:
- Ми бідні, а мені, як на зло, увесь час їсти хочеться. У нас у будинку не залишилося ні зернятка рису. Односільчани допомагали нам чому могли. Пора мені йти найматися до людей, попроси старійшину, щоб він побрав мене у працівники.
Мати відповідала:
- Хіба із твоїм апетитом можна найматися до цього скупаря? Але Жа довго просив матір, і вона зрештою погодилася. Вона прийшла до старійшини, пояснила йому, що їй потрібно,
Старійшина розреготався й сказав:
- Добре, нехай приходить твій син.
Звістка про те, що Жа наймається у працівники до старійшини, рознеслася по всіх селищах. Люди побоювалися, як би з Жа і його матір'ю не приключилося лихо, тому що старійшина той був свирепее лютого звіра.
Та ось бідна мати привела свого сина у будинок старійшини. Старійшина велів працівникам зварити для Жа великий казан рису. Коли рис був готовий, він покликав дружину й вісьмох дочок, щоб усе помилувалися, як виродок буде їсти. Жа з'їв усе без залишку. Старійшина підійшов до нього й сказав:
- До чого ж ти схожий на гарбуз! Цікаво, що ти вмієш робити?
- Я вмію робити усе, що завгодно.
- А я не вірю! Ти підеш сторожити мій мал. Якщо птаха склюють хоч одне зернятко, твоєї матері прийде віддавати мені три врожаї підряд.
Із цими словами старійшина велів працівникам зсипати у дворі рис для просушки. Жа ні на хвилину не зводив очей з рису, що сушився, птахам не дісталося ні зернятка. Нарешті рис просохнув, і слуги пересипали його у засіки.
На інший день старійшина послав Жа пасти буйволів. Коли до кінця дня Жа пригнав буйволів додому, старійшина перерахував їх і здивувався: усі були цілі й усе ситі. У той день старійшина дав Жа на вечерю тільки одну чашку рису. Жа залишився голодним, у нього так підвело живіт, що всю ніч він не заплющив очей. Ранком молодша дочка старійшини, яку кликали Там, запитала У Жа:
- Усі чи у тебе добре, пастух?
- Мене мучить голод, — поскаржився Жа.
Там негайно принесла йому рис, що залишився від вечері. У той день старійшина сказав юнакові:
- Сьогодні ти знову будеш пасти буйволів. Але набери ще й хмизу; скільки буйволів, стільки у'язок хмизу.
До вечора весь двір був завалений хмизом, а всі буйволи були ситі. Тільки бідолаху Жа мучив голод. Старійшина що ні день давав Жа роботу усе сутужніше й сутужніше. Щораз Жа робив усе, що від нього вимагали, і щораз молодша дочка старійшини залишала для нього мал.
Час ішов, і одного разу Жа попросив у старійшини дозволу повернутися додому, щоб допомогти старої матері. Старійшина розв'язав, що нізащо не відпустить такого гарного працівника. Він сказав:
- У мене сто буйволів, і кожному буйволові немає ціни. У мене багато землі. Прагнеш, я дам тобі землю? Іди й вибирай. Я дам тобі половину ділянки, яку ти очистиш від дерев.
Жа викликнув:
- Ви прагнете змусити мене розчищати для вас ліс? Мені це ні до чого. Я прагну тільки, щоб ви винагородили мене за мої праці. Я занадто голодний для того, щоб розчищати ліс під поле!
Старійшина подумав і сказав:
- Ах ти, потворний гарбуз! Добре, я буду годувати тебе досита. Але за це ти повинен розбити для мене поле, яке буде у три рази більше твого. Або я змушу тебе повернути мені весь рис, який ти з'їв з тих пір, як живеш у мене.
Жа нема чого було робити, довелося погодитися. А старійшина велів своїм дочкам:
- Ви будете по черзі носити йому їду. Так наглядите за ним: як тільки він скінчить їсти, нехай відразу ж ухвалюється за роботу, щоб час не пропадав даром. Отоді буде користь.
У перший день старша дочка старійшини пішла у ліс із їжею для Жа. Але на березі струмка вона побачила тигра, перелякалася й прибігла назад. На другий день пішла друга дочка старійшини, але ледь вона вийшла із села, як теж побачила тигра, злякалася й повернулася додому. Сім дочок старійшини, углядівши тигра, верталися назад і залишали Жа без їжі.
На восьмий день прийшла черга Там нести їжу для Жа. Там ішла, а навколо неї розпускалися квіти. Нарешті вона підійшла до того місця, де працював Жа, і сховалася за дерево: дуже їй було цікаво подивитися, як трудиться Жа.
Дівчина побачила поле, так таке широке, що на ньому могло б уміститися ціле велике селище: усе дерева вже були зрубані. А посередині поля спав Жа. Його храп був подібний розкатів грому. Жа лежав на самому пригріві. Там прагла було зірвати великий аркуш, щоб прикрити Жа від сонця, але храп раптом припинився. У наступну мить Там не повірила своїм очам: тіло Жа, подібно гарбузу, розкрилося, і звідти вийшов прекрасний юнак. Ніколи у житті Там ще не зустрічала такого красеня! Його особа була свіже й рожеве, як квітка. Могутні груди здіймали, немов натягнутий лук. Ледь юнак покрокував по полю, як з гарбуза посипалися інші юнаки, у кожного у руках було по сокирі й по великому ножу. Юнаків було так багато, що Там не могла всіх перерахувати. Та всі вони були силачі й красені, як один у один.
Один з юнаків голосно крикнув:
- Ну, а тепер нехай Жа заспівує, а ми підспіваємо!
Найкрасивіший хлопець запік. Птаха й білки завмерли на галузях дерев — так їм сподобалося чудесний спів. Усе юнака співали, але ніхто не співав краще Жа. З пісень робота спорилася. Незабаром звалилося велике дерево, розчищена ділянка стала ширше, і Там уже не могла більше розглянути Жа.
Тільки тепер вона згадала про їжу, яку принесла для юнака. Але коли вона стала діставати з кошика обід, вона побачила, що у кошику повно мурах. Тоді Там не полінувалася — збігала назад, щоб скоріше зварити ще рису.
З того дня Там цілими днями думала про Жа. Ночами він снився їй. Коли про нього заходило мовлення, вона хвалила його за працьовитість, але ні словом не згадала про його красу, вона знала, що ніхто їй не повірить.
Одного разу батько запитав у неї:
- Багато хлопців сватаються до тебе. Скажи мені, кого ти прагнеш побрати собі у чоловіки?
Батько назвав імена самих багатих і найкрасивіших юнаків у їхньому краї, але Там не прагла виходити заміж ні за один з них. Полудня батько перебирав у розумі імена наречених і називав їхньої дочки. Там від усіх відмовилася. Тоді батько страшно розсердився й у гніві викликнув:
- Може бути, тобі хочеться вийти заміж за цього виродка Жа? Там з готовністю відповіла:
- Так, батько, я прагну вийти заміж за цього Жа!
Почули про це сестри й покотилися зі сміху. Але голосніше всіх реготав батько, а мати закрила особу руками й заплакала.
На інший день старійшина прогнав дочку й Жа зі свого будинку. Першим вийшов Жа, за ним ішла Там. Вони направилися до хатини, де жила мати Жа.
Через деякий час старійшина помітив, що вода у струмку перед його будинком помутніла. Він запитав у слуг, у чому справа, і довідався, що вище на горі, на тому місці, де Жа рубав ліс, з'явилося велике селище. У цім селищі всі хлопці й дівчата незвичайно гарні. Та ті, кому траплялося зустріти дружину головного старійшини цього селища, у один голос говорили, що особою вона схожа на Там.
Дружина злого старійшини тужила за своєю дочкою, по милій Там, і розв'язала відвідати її. Вона підійшла до нового селища й запитала хлопчиська, який пас буйволів:
- Скажи, чиї це буйволи?
- Це буйволи подружжя Жа, - почува вона у відповідь.
Мати Там пішла по селищу, стала розшукувати будинок Жа. Усі вдома у селищі були більші, з кожного будинку їй назустріч виходив гарний хазяїн. Ніхто з них зовсім не був схожий на гарбуз.
По полудню вона добралася нарешті до середини селища, де стояв найкрасивіший будинок. Заглянула вона усередину й побачила свою дочку Там, яка сиділа за пряжею, а близько неї — гарного юнака, який перебирав струни торинга. Там побачила матір, кинула пряжу, кинулася їй назустріч і міцно обійняла її. Та дочка й мати плакали від радості. Жа перестав відіграти й запросив тещу ввійти у будинок.
У той же день Жа зарізав бика й буйвола й улаштував бенкет. На бенкет прийшло усе селище. Відіграли на флейті, на сопілці, дзенькали гонги й гриміли барабани...
Мати гостювала у дочки й зятя так довго, що за цей час встигнули зібрати три врожаї, а коли вона повернулася додому, те довідалася, що злий старійшина перетворився у тигра. Жінка розпитала односільчан про весь, і їй розповіли:
- Старійшина обернувся раптом лютим тигром, пожер усіх свиней, курей, буйволів і биків, які були у нього у дворі. Потім став нишпорити по селу. Жителі селища прогнали його, з тих пір він зник і більше не з'являвся.