У глибоку старовину - вуж і не пам'ятаю, який імператор про ту пору правил, - жив на світі один дурень. Трапилося так, що дружина його була на сносях. Дуже любив він свою дружину, так ніяк придумати не міг, чому б її порадувати.
- Чого тобі хочеться? - запитував він її.- Скажи мені тільки - я будь-якого м'яса, самого смачного, негайно куплю. Дружині було не по собі, і говорити їй зовсім не хотілося, а чоловік, як на зло, приставав до неї з розпитами й набридав, Та, щоб відскіпатися від нього, вона й говорить:
- Ти запитуєш, чого мені хочеться? Купи мені дрібничка!
Здивувався чоловік, ніколи він про такого звіра не чув. Побрав він вісім монет і відправився на базар. Обійшов усі ряди: і верхні, і нижні, і західні, і східні, усіх торговців розпитував, не чи торгує хто дрібничками, але люди у відповідь тільки головами мотали.
День уже хилився до вечора. Засумував дурень: не призначене йому, видне, дрібничка роздобути. Пішов він назад додому. Раптом бачить - ріка, а вода у ній чиста, прозора. Захотілося йому викупатися, зняв він набедренную пов'язку й стрибнув у воду.
Викупався, вийшов на берег, а набедренная пов'язка, як говориться, хоч і без крил, а полетіла. Побрів дурень розшукувати свою пов'язку. Підходить уводити, увести до ладу одному селу. Бачить, юрба бреде, ховають когось, а поперед якась людина прапор несе. Подумав простак, що це несуть на ціпку його набедренную пов'язку. Підбіг і кричить:
- Нечестиві! Як ви посміли з моєї набедренной пов'язкою мерця проводжати?
Люди обурилися й за таку витівку здули дурня як випливає. Прибіг він додому, плаче, дружині скаржиться:
- Побрав я вісім монет, щоб купити тобі дрібничка. Думав, заріжемо ми його, зваримо, почастую тебе на славу. Але купити так і не вдалося. По дорозі назад заманулося мені у ріці викупатися. Вийшов з води, дивлюся - немає моєї набедренной пов'язки, зникла. Думав, у найближчому селі відшукаю, так де вже там, тільки побили мене...
- Ось лихо! А за що ж тебе побили? - запитала дружина. Чоловік витер сльози й говорить:
- Я думав, що вони з моєї набедренной пов'язки зробили прапор і з ним ідуть небіжчика ховати. Побіг, вилаяв їх, став вимагати назад пов'язку.
- Лишенько ти моє! - відповідала дружина.- Хіба з набедренной пов'язкою небіжчика ховають? А якщо покійного несуть і хтось кричати здумає, то такого нахаби й побити не гріх. Іншим разом побачиш - іде народ юрбою, підійди й тричі голосно, із сумом у голосі, скажи: " Про-Хо! Про-Хо! Про-Хо!" Тебе не тільки не поб'ють, але, мабуть, і на поминки запросять.
Покаявся дурний чоловік, а сам про себе повторює: " Про-Хо! Про-Хо!" Дуже йому ці слова здалися забавними.
На зорі піднявся простак і знову відправився на базар купувати дрібничка. Ходив він, ходив, але так і не купив. Зібрався вже додому, а назустріч йому весілля. Згадав він ті слова, яким дружина його навчила, розштовхав гості й із сумом у голосі три рази голосно крикнув: " Про-Хо! Про-Хо! Про-Хо!"Розв'язали люди, що цей дурило над ними знущається, оточили бідолаху й улаштували йому гарну прочуханку.
Схопився за голову наш дурень, помчався додому. Плаче, дружині скаржиться:
- Пішов я купувати дрібничку, дивлюся - весілля йде. Згадав, що ти мені вчора говорила, і крикнув тричі " про-хо!". Але мене тому-те ніхто не запросив бенкетувати, зате побили дуже боляче - геть усе тіло у синцях, тільки-но до будинку добрався. Засміялася дружина й говорить:
- У людей весілля, радість, а ти кричиш " про-хо!". Зрозуміло, що за це побити тільки можуть. Іншим разом, якщо зустрінеться тобі весілля, бери бетель, піднось його нареченому з нареченою, та й говори при цьому: "Нехай таке щастя привалить вам не один раз".
Запам'ятав дурень слова дружини, увесь вечір і всю ніч їх повторював. Ранком знову відправилася дрібничка розшукувати. Купити не купив, додому зібрався. Бачить, у дороги юрба зібралася, пожежу гасять. Не розгубився дурень, побрав бетель, підбіг до хазяїв будинку, поздоровляє: "Нехай таке щастя привалить вам не один раз!" Нещасний хазяїн, у якого голова й так колом ішла, розв'язав, що це і є палій, схопив дурня й праг до суду відвести, так передумав, сам йому гарне тріпання задав. Перелякався бідолаха, став просити прохання. Зрозуміли люди, що він просто дурний, і відпустили геть. Повернувся дурень додому, плаче, дружині скаржиться:
- Сьогодні пішов я знову дрібничка купувати. Дивлюся - народ зібралася пожежа гасити. Згадав я, як ти мене вчора вчила, побрав бетель і до хазяїна: "Нехай таке щастя вам ще раз привалить", - говорю, а йому почулося: " Такий-Сякий, зараз же провалюй!" Ніхто мене на бенкет не кликав, зате тріпання задали гарну.
- У людей пожежа, лихо, а ти до них з поздоровленнями лізеш! Якщо ще раз побачиш таке лихо, вистачай граблі, мотику, людям допомагай, тоді тебе за ретельність подякують.
Наступного дня прокинувся він раніше й знову на базар пішов. Іде полем, дивиться: двоє на межі б'ються, друг у друга вцепились, а поруч мотики й граблі валяються. Схопив він мотику й давай забіяк охаживать. Ті двоє битися перестали, разом на дурня накинулися й міцно його побили. Прибіг він додому, розповів про усе дружині. Сміється дружина:
- Коли люди б'ються, а ти їх ще мотикою охаживаешь, те нема чого скаржитися, що й тобі дісталося. Іншим разом побачиш бійку, обходи стороною.
Слухав дурень, головою кивав. Ранком знову на базар пішов. Іде, бачить - два дикі голуби б'ються. Згадав дурень, чому його дружина вчила. Злякався, що у лихо потрапить, і помчався додому. Прибіг, важко дихає, говорить дружині:
- Страх-Те який! Іду я на базар дрібничка купувати, дивлюся - два дикі голуби б'ються! Злякався я, як би із мною лихо не струсило, бігцем додому кинувся, насилу ноги відніс.
Засміялася дружина, говорить:
- Ну яка може бути лихо, якщо два дикі голуби б'ються! Нехай собі б'ються. А ти підкрався б до них, схопив і приніс додому. Смажений голуб з молодими втечами бамбука - рідкі ласощі.
Жалко стало дурневі упущеної дичини, помчався дивитися, не чи б'ються ще голуби. Але голубів уже не було. Зате у підніжжя гори помітив він тигрицю, що відіграє з тигреням. Згадав він, що дружина йому присоветовала, зрадів, - ось, думає, удача! Підкрався дурень до тигриці, тільки намірився її схопити, а тигриця як заричить. Не приспій мисливці - розтерзала б вона бідолаху.
Абияк добрався дурень до будинку. Три дні отлеживался, у себе прийти не міг від переляку. На четвертий день устав і знову пішла дрібничка купувати,
Щоб дружину побалувати. Ходив він, ходив, шукав він, шукав - ніде дрібничками не торгують. Засмутився дурень. Раптом бачить, невдачливий торговець іде: з раннього ранку прагне кішку продати, так ніхто до неї навіть і не приценивался. Підходить уводити, увести до ладу ньому дурень і запитує:
- Дядечко, чому це ви торгуєте?
Розв'язав торговець, що над ним знущаються, озлився так як крикне:
- Хіба не бачиш? Дрібницею торгую!
Від радості дурень так і підстрибнув. Сунув він йому, не торгуючись, вісім монет, схопив кішку й додому побіг. А торговець сміється, несподіваній удачі радіє.
Тягне дурень кішку додому, квапиться, навіть змок від ретельності. Побачив ставок із прозорою водою, і захотілося йому освіжитися. Тільки не знає, де б своє безцінне придбання залишити. Зняв він набедренную пов'язку, обмотав нею кішку, залишив на березі, а сам у воду стрибнув. Викупався, вилазить: ні кішки, ні набедренной пов'язки. У житті у бідолахи не було такого горя: він стогнав, ридав, нишпорив по берегу, усі кущі обшарив. Люди зупиняються, нічого доладно зрозуміти не можуть. Дурень же метається й кричить: "дрібничка" так "дрібничка". Люди переглядають у здивуванні: у людини горі, мабуть, а він повторює, що це дрібничка!
Постояли перехожі, постояли й пішли далі. Дурень же усе бігає, голосить. Раптом обернувся до ставку, глядь - кішка його там. Поліз він знову у ставок, став шарити у воді руками - нічого не виходить. На щастя, повз хлоп'я пробігало, помітив він на дереві кішку й запитує:
- А що це там на дереві?
Підняв дурень голову, а на дереві - кішка. Закричав він від радості й поліз на дерево. Изловил дурень кішку, пригорнув її міцно до грудей і додому припустився. Влетів у двір, від самих воріт дружині кричить:
- Жінка! Дивися, роздобув я Усе-таки для тебе дрібничку й зараз почастую тебе!
На лемент визирнули сусіди. Побачили вони кішку й давай реготати:
- Кішка! Кішка!
Дружина теж вийшла. Та соромно їй було перед людьми за дурного чоловіка, і радісно, що він так міцно її любить. Видне, правду говорять: від дурості немає ліки.