Давним-давно це було. Почув одна людина з Хатея, що у Хадонге є чудо-батат превеличезної величини, і розв'язав відправитися у ті краї, щоб глянути на нього. А інша людина, з Хадонга, довідався, що у Хатее є чудовий міст небаченої висоти, і захотів подивитися на нього власними очима.
Зустрілися ці двоє на дорозі, зайшли у харчевню, щоб спрагу втамувати й поговорити. Людей з Хадонга запитує хатейца:
- Куди йдете, ушанований, які справи вас у дорогу покликали?
- Іду я у Хадонг, щоб побачити чудо-батат, - відповідає хатеец.
- Про ушанований, так вам немає ніякого сенсу туди йти, - говорить людей з Хадонга, - я всі вам розповім, як є. Цей батат у Хадонге такий
Великий, що навіть не знаю, із чим і зрівняти його! Десять тисяч солдатів цілий місяць їли цей батат, а всього лише краєчок від'їсти змогли, - ось він який, батат у Хадонге!
Вислухав його хатеец і запитує у свою чергу:
- А ви куди направляєтеся, ушанований, і які справи привели вас сюди?
- Я йду помилуватися на міст у Хатее, - відповідає людей з Хадонга.
- Коли так, то вам, ушанований, теж ходити туди не треба. Я сам з тих місць і усе можу зараз вам розповісти. Цей міст так високий, що нічим його виміряти навіть не можна. Гуляв одного разу по мості батько з маленьким сином на руках так по незручності упустив дитину з мосту. Поспішив батько вниз; на берег прибіг, цілий місяць човен майстрував, і коли доплив до середини ріки,
Те побачив, що син його усе ще летить із мосту, у воду впасти не встигнув... Піймав батько сина у обійми й додому повернувся. З тих пір вони щасливо живуть разом.
- Мабуть, і насправді мені тепер нема чого йти у Га-Тей, - сказала людей з Хадонга.
- Ваша правда! - відповів йому хатеец.- Можна нам тепер додому повернутися спокійно. Але послухати про такі чудеса завжди цікаво! Зібралися подорожани прощатися й перед дорогою стали пригощати один одного бетелем. Тільки не знають, хто з них старше й кому першому слід прийняти частування.
- Скажіть, ушанований, а скільки вам років? - запитує подорожанин з Хадонга.
- Уже й не пам'ятаю, - відповідає хатеец, - одне мені ведене, що, коли був я ще у чреве матері, зірвала вона нишком персик у саду з дерева, яке цвіте раз у три тисячі років. Кісточку від того персика мати посадила. Виросло з кісточки дерево, а від його плодів з'явилися потім інші дерева. Тепер у наших краях таких персикових дерев сила-силенна. А вам скільки років, ушанований?
- У мене з пам'яттю гірше, чим у вас, ушанований, - відповідає людей з Хадонга.- Я таких подробиць не пам'ятаю. Знаю тільки, що щороку мій вік заносився на табличку завбільшки із зубочистку. Тепер такими табличками сім будинків повно-повнісінько. А частина їх лежить у общинному будинку й у храмі Будди. Я усе справами зайнятий, не зберуся підрахувати, а чужий, боюся, з рахунку зіб'ється.
- Тому що ж довідатися, хто з нас старше? - у здивуванні говорить хатеец.-Давайте запитаємо, скільки весен і осеней живе на землі та стара торговка. Запитали подорожани стару торговку, а вона відповідає:
- Я жінка неписьменна, тому, скільки мені років, знати не знаю. Може, моєму молодшому братикові про цей відомо.
- А де ж ваш молодший брат і як його кликати?
- Де він, це мені невідомо, а кликати його - Бан- До.
- Так, виходить, Банко - ваш молодший брат?! - закричали разом обоє подорожанина.- Тоді ви, звичайно, сама старша з нас і вам першої бетелем пригощатися.