Одного разу, коли вже завечоріло, сиділи чотири ушановані старці й розмова меж собою вели, потішали один одного дивовижними історіями про далекі краї.
Перший старець сказав:
- Одного разу прогулювався я по берегу ріки Боде, дивлюся - величезний буйвіл, завбільшки з гору, стоїть на одному березі ріки, а сам витягнув шию, дістав до іншого берега й, представте, відразу злизнув мовою посіви рису із трьох мау землі!
Другий старець запосміхався й говорить:
- Ну, це що! Ось я бачив такий індійський очерет, що просто чудеса, та й годі. Стовбур у нього довгий, як гірський ланцюг Чионгшон. Перший старець із усмішкою помітив:
- Ну, а по товщині цей стовбур з общинний будинок? Чи не так, ушанований?
- Саме так, - незворушно відповів йому другий.- А інакше із чого накажете зробити мотузку, щоб просмикнути тому буйволові у ніздрі! Отут втрутився у розмову третій старець:
- Та вам такі дрібниці видадуться чудесами, ушановані? Ось я, скажу вам, бачив якось раз таке високе дерево, що верхівкою у небо впирається, а стовбур його так величезний, що за місяць не обійдеш.
- Бути того не може! - разом заговорили старці.
- Не вірите? - образився третій старець.- Тоді скажіть, до якого ж стовпа прив'язувати вашого буйвола, ушановані?
Отут четвертий старець втрутився:
- Ви всі, ушановані, говорите найчистішу правду... Киньте сваритися. Але скажу вам чесно, це ще не чудеса. Ось я бачив величенний барабан, такий барабан, від гуркоту якого трясли цілі країни!
Три старці здивувалися й давай приставати до четвертого з розпитами:
- Якої ж величини цей барабан, коли його гуркіт трясе цілі країни?
- Поміркуєте самі, ушановані: щоб обтягти той барабан, тільки-но вистачило шкіри того самого буйвола з ріки Боде, а корпус його зроблений з дерева, яке верхівкою небо дістає, ну, а індійський очерет, стовбур якого длиною з гірський ланцюг Чионгшон, пішов на обруч.
Зрозуміли три старці, що четвертий розумніше їх виявився.
- А скажіть, ушанований, - єхидно запитали вони, - на що вішають ваш барабан, коли збираються у нього вдарити?
- Ваш слуга це знає, дозвольте мені відповісти, ушановані. Старі обернулися, оглянули хлопчиська, на знак згоди милостиво головами закивали. Хлопчик за вухом почухав і сказав:
- Барабан той висить на мосту, по якому я часто з батьком хаживал. Якось раз зупинилися ми, глянули з мосту вниз, а міст такий високий, що той буйвіл, про який ви изволили розповідати, здався нам зовсім малюсіньким, не більше блохи, стовбур індійського очерету, дорівнює гірському ланцюги Чионгшон, був не довше волоска, а дерево, верхівка якого у небо впиралася, видалося не вище гриба. Отут батько мій задивився, голова у нього закружилася, і полетів він униз. Три роки оплакував я батька. Коли ж зняла жалоба, пішов знову на той міст, дивлюся - батько усе ще вниз летить. Почули це старці, аж роти поразевали, мовами перевертають, а сказати нічого не можуть.