За давніх часів жили чоловік і дружина. Довго не було у них дітей, і нарешті дочекалися - народився у них синок. Усі б добре, так тільки хлопчик від самого народження був дивовижною: ніколи не заплаче, не засміється, ні рукою, ні ногою не поворухне, а тільки й знає, що спати день і ніч безперервно. Минуло йому вже два роки, але просипався він рідко, рідко ока відкривав. Та дали батьки йому ім'я Лежень.
Хлопчик ріс, але вдача його не мінявся. Тільки одного йому й треба було - полежати у тихому куті й поспати. Навіть їсти йому було лінь. Якщо б його не годували, не напували з ложечки, він і зовсім не їв би. Час ішов, і хлопчик перетворився у дорослого хлопця, якому про одруження пора було подумати. Батькові з матір'ю зрештою стало невміч терпіти у себе у будинку отакого ледаря. "Треба його женити, нехай живе із дружиною своїм будинком!" - розв'язали вони й говорять синові:
- Пора тобі, синок, одружитися, та й жити своїм будинком.
Нітрохи не здивувався Лежень, нітрохи не засмутився, а, навпаки, навіть зрадів. А справа була у тому, що якось увечері підслухав він ненароком розмова між багатим сусідом і його єдиною дочкою, красунею Као Гур, Сидів сусід у вогнища й кошик плів. Підкинув він у вогнище полови й голосно свою дочку окликнув:
- Підійди сюди, моє єдине чадо, потрібне мені з тобою про важливу справу поговорити.
- Про що ж прагнете ви поговорити, панотець? - відгукнулася красуня.
- Про тебе, донечка. Думаю я, що пора тобі нареченого підібрати. Тільки робити це треба з розумом. Адже найголовніше - щоб наречений не був ледарем. Підшукаємо тобі хлопця роботящого, умілого, такого, який і поле гарненько зуміє зорати, і з полювання повернеться не голіруч. Я-Те адже немічний став, користі від мене що від старого пня, нам з тобою опора потрібна.
- А як я довідаюся, який із хлопців умілий орач так гарний мисливець? - запитала дівчина.
Батько задумався й відповів:
- Гарний мисливець догодить стрілою дичини у око. Умілий орач тримає мотику не за самий кінець рукояті, а ближче до середини. Тільки ледарі вистачають мотику за кінець рукояті...
Слухав Лежень і намотував собі на вус... Ранком скликав він неодружених сільських хлопців і попросив їх допомогти йому розбити гірське поле. Красуня
Као Гур брала воду з гірської річки, що протікала неподалік, і бачила, хто як працює. Дивиться вона: тільки один Лежень тримає мотику не за кінець рукояті, а за середину, тому доводиться йому низько нахиляти голову. Принесла красуня воду додому, поспішила до батька розповісти про побачений. А Лежень виявився хлопець не промах: помітив він, що прекрасна Као Гур поглядає на нього, устав на зорі, піймав дикого голуба й устромив йому стрілу точнехонько у око. Потім пішов повз будинок сусіда, а сам голуба зі стрілою у оці на очах тримає. Дівчина, звичайно, відразу розповіла про це батькові. Тоді батько дівчини розв'язав, що Лежень і насправді підходяща пара для його дочки, і погодився побрати його у зяті. Не гаючись, Лежень перебрався у будинок сусіда.
Весілля відіграли три дні, і всі три дні Лежень тільки й знав, що їв так спав, а після весілля знову відсипався. Ішли дні за днями, а Лежень усі ніяк не міг відіспатися. Пора було готовити поле до сівби, але Лежень і не подумав побрати у руки мотику. На полювання він
Теж не ходив. Довелося молодій дружині самої обробляти гірське поле, а старий і немічний батько, чим міг, допомагав їй.
Але одного разу скоїлося ихо: зелені сходи рису витоптав дикий слон, що занадився ходити на гірське поле. Старий батько поскаржився дочці:
- Зі слоном, донечка, мені ніяк не подолати. Від мене тут пуття не більше, чим від старого пня.
Прийшла Као Гур додому й з докором чоловікові говорить:
- Якщо не прагнеш у полі працювати, так хоч допоможи нам позбутися дикого слона. Інакше ми зовсім без урожаю залишимося.
Лежень навіть оком не повів, тільки промурмотав крізь сон:
- Добре вуж, тільки ти спершу дістань мені залізний гак, самостріл так мотузку потовще. Коли усе буде готове, розбуди мене.
Через сім днів Као Гур приготувала залізний гак, самостріл і товсту мотузку. Ледь почало смеркти, розштовхала вона чоловіка, і пішли вони разом на гірське поле. А там Лежень говорить дружині, позевивая так потягуючись:
- Мабуть, спочатку здрімну я чуйний у курені, а ти сиди й вартуй.
Не встигнула дружина й оком моргнути, як чоловік уже захріп щосили, довелося їй сісти й вартувати. Але тільки недовго вона так просиділа. Почула раптом тупіт, і вдалечині здався слон. Прийнялася Као Гуртормошить чоловіка:
- Вставай, вставай! Слон іде, зараз наші посіви топтати почне!
Але Лежень навіть вухом не повів. Као Гур дуже розсердилася, схопила самостріл, приладила стрілу й випустила. Стріла догодила прямо у око слонові й убила його наповал. Задоволена, уляглася Као Гур біля куреня, і незабаром зморив її сон. Переконавшись, що дружина міцно спить, Лежень піднявся, прив'язав слона товстою мотузкою за ногу до вікового дерева, а сам забрався у курінь і ліг почивати.
Ранком він зробив вигляд, начебто дуже розгніваний.
- Хто посмів убити слона, якого я изловил живцем і до дерева прив'язав? - закричав він.
- Це я його вбила, - спокійно відповіла Као Гур, - але тільки слон не був прив'язаний. Та коли тільки ти встигнув його прив'язати?
Але Лежень уперто повторював своє. Коли вони з желной повернулися додому, він першою справою поскаржився тестеві на дружину:
- Я слона живцем изловил, а вона його, прив'язаного до вікового дерева, убила із самостріла! Я праг ранком привести слона у село, а вона дочекалася, коли я засну, і вбила слона! Ось яка мені дісталася дружина недбайлива!
Прикинувшись жахливо скривдженим, Лежень повернувся у будинок до своїх батьків. А на прощання сказав, що не повернеться до дружини доти, поки тесть не подарує його батькам доброго буйвола й добірного рису. Довелося тестеві піти на поступку, дав він і буйвола, і рису, тоді Лежень повернувся у його будинок.
Пройшов час, і Као Гур знову розсердилася на чоловіка-ледаря.
- Якщо не прагнеш у полі працювати, - сказала вона, - те хоч сходь на полювання, підстрель оленя!
Але Лежень навіть не шелохнулся. Він відгукнувся тільки тоді, коли дружина у четвертий раз повторила своє прохання.
- Добре вуж, але спершу зажар курку, звари яєць так клейкого рису, - сказав він.
Као Гур на інший день устала ледве світло й приготувала усе, що просив чоловік, але він і не думав підніматися. Насилу розштовхала вона Усе-таки чоловіка, і той відправився на полювання, прихопивши самостріл, товсту мотузку і їду у заплічному кошику. Знайшов Лежень розкидисте дерево поруч гірської річки й прийнявся за справу. Через три дні спорудив на дереві настил, на ньому - шалашик, де можна було укритися й від непогоди, і від лісових звірів. Там-Те Лежень і влігся й захріп. А про полювання він і думати забув. Рано ранком вийшов до гірської річки тигр. Тигрові пристрасть як хотілося поласувати рибкою. Забрався він на корч і давай колошматити лапою по воді. Ох і не сподобалося ж це бакланові, який звик ловити рибу саме біля того самого корча! "Зараз я тебе провчу, дурний тигр, щоб неповадно тобі було вторгатися у мої володіння!" - подумав баклан, приловчився й боляче вдарив дзьобом тигра по зашийкові. Розлютився тигр, розгнівався, намірився було приблизно покарати зухвалий птаха. Метнувся він слідом за бакланом, так бултих - і плюхнувся у воду! Ледь не захлинувся бідолаха. Праг вибратися з води, але не отут-те було - міцно заплутався у коріннях, не пускають вони його на берег. Побачили таке лісові птахи, діву далися: право, видовище небувале! Распищались вони, разгалделись, розбудили Лежень. Глянув він униз, бачить - у гірській річці тигр борсається. Прихопив Лежень товсту мотузку, спустився з дерева, прив'язав тигра міцніше до корча й відправився геть.
- Ну, де ж твій видобуток? - зустріла Лежень дружина.- чи Підстрелив ти хоч одного звіра?
- Ні, не підстрелив, - | говорить той, - а ось живим изловить звіра мені вдалося.
- Якого такого звіра ти живцем изловил?
- Якого? Не знаю, напевно, дикого кота. Прив'язав я його до корча, нехай мене чекає.
Сказав, а сам спати завалився. Пішла Као Гур разом з односільчанами подивитися, кого це Лежень прив'язав до корча. Добралися вони до берега гірської річки й очам своїм не вірять: виявляється, Лежень тигра піймав! З того дня усе у селищі стали до Лежня ставитися з великою повагою. Час ішов, і одного разу з'явилося у лісі ціла череда носорогів. Жителі селища відати не відали, як на таких могутніх звірів полювати. Пішли вони до будинку Лежня, довго кликали, кричали, але він так міцно спав, що нічогісінько не чув. Тоді мисливці ввійшли до нього.
- Вставай, вставай! Як тобі не совісно спати у настільки пізню годину! - вогхлицали вони.
Але Лежень похрапивает як ні у чому не бувало. Зрештою витяглися мисливці його з постелі. Напівсонний, побрав він самостріл і знехотя пішов у ліс. Треба сказати, до тієї пори Лежню жодного разу не доводило бачити носорогів, тому, тільки-но через дерева з'явився носоріг, він так і вп'явся на нього - дуже йому цікаво стало, - а потім повільно пішов назустріч. Носоріг недовго думаючи піддяг Лежень рогом та й перекинув собі на спину. Отут мисливці підняли такий лемент, що носоріг з переляку кинувся ладь. А Лежень у нього на спині сидить. Мисливці з мечами у руках наздогнали носорога й убили. Лежень страшно засмутився.
- Хто вас просив носорога вбивати? - сварив він мисливців.- Я піймав його живцем, а ви вся справа зіпсували.
Пересварився Лежень із усім селищем. Щоб провину свою загладити й умилостивити Лежень, односільчани йому трьох буйволів подарували. Тільки після цього Лежень перестав на них дутися.
Одного разу трапився неврожайний рік, а отут, на лихо, у сусіднє селище занадився кровожерливий тигр. Він тягав биків, свиней, при нагоді й курми не гидував. Жителі того селища вже давно були наслишани про мисливську вправність Лежня, і ось з'явилися вони до нього й давай слізно просити, щоб допоміг він їм позбутися напасті.
- Добре вуж, допоможу вам тигра изловить, а заодно й тигрицю з тигренятами, - погодився хитрун.- Але тільки при одному умові: нехай кожний житель селища піднесе мені багатий подарунок!
Жителів сусіднього селища так припекло, що вони виявили готовність будь-яке бажання Лежня виконати. Велів він їм вертатися геть й приготувати гарне частування: курятину, м'ясо, рибу. Як усе буде готове, так, мол, він і прийде. Та насправді, з'явився незабаром Лежень у сусіднє селище й першою справою на їжу накинувся. Наївся він до відвалу й пішов прогулятися так мотузку із собою прихопив. Бачить, на узліссі лісу сімейство тигрів грається. Батько-Тигр підійшов до Лежня, з побоюванням запитує:
- Не чи ти той сама людина, якої люди селища покликали, щоб изловить мене?
- Із чого ви це побрали, ушанований тигр? Я просто збирався нарізати індійського очерету. Бачите, які з нього міцні мотузки виходять?
- Хм... А навіщо тобі мотузки?
- Як - навіщо? Дружину до дерева прив'язати. Слухаю я вас, ушанований тигр, і діву даюся: невже ви нічого не розумієте?
Тигр до крайності здивувався:........
- Та насправді ніяк у користь не поберу, навіщо тобі знадобилося дружину до дерева прив'язувати?
- Так-А, тепер я бачу, що ви, ушанований тигр, ще нічого не знаєте. Зараз поясню, - говорить Лежень.- Справа у тому, що земля скоро перевернеться, і всі, хто не буде прив'язаний, полетять униз головою. Тигр не відразу зміркував, про що тлумачить ця людина, і довелося Лежню кілька раз терпляче повторювати усе з початку. Коли до тигра нарешті дійшло, він жахливо злякався й став благати Лежень, щоб той міцніше прив'язав до дерев дитинчат, тигрицю і його самого - на той випадок, якщо земля раптом перевернеться.
Лежень баритися не став, прив'язав тигра із сімейством до дерева потовще й потупав назад у селище.
Прийшли люди, дивляться - і насправді изловил Лежень усе тигряче сімейство! Обрадувалися вони й піднесли йому багаті подарунки. Ось так ледар Лежень!