За давніх часів усі звірі, птахи й риби вміли говорити й жили у злагоді й спокої один з одним.
Одного разу вугор, жаба й піскар заплуталися у мережах, поставлених багатим селянином. Уважаючи себе вже загиблими, вони прегірко заплакали.
Але ось піскар запитав вугор:
- Дядько вугор! Не чи подумати нам, як звідси вибратися?
- Думай не думай - користь один! - відповів вугор, витираючи сльози.- Завтра до нас будуть готовити приправу з молодих втеч бамбука. З мереж адже не вислизнеш!
Тоді піскар звернувся до жаби:
- Тітка жаба! А ти як думаєш, удасться нам уникнути смерті? Жаба у відповідь замружила ока й горестно квакнула:
- Певен, що завтра ви з вугром виявитеся на сковороді, а я - на рожні!
Та вугор з жабою знову заридали, а піскар постарався заспокоїтися й зібратися з думками. Незабаром він знову окликнув своїх товаришів на нещастя:
- Дядько! Тітка! Я придумав, як нам урятуватися! Не встигнув піскар домовити, як жаба й вугор кинулися до нього:
- Що ти придумав? Говори!
- Усі багатії дуже жадібні, - став пояснювати піскар.- Коли хазяїн мереж побачить, що попався видобуток, він від радості зовсім втратить розум. Ось отут-те й потрібно бути напоготові. Як тільки він викине нас на берег, тітка жаба нехай скакає убік, а ми з вугром постараємося сковзнути назад у
Воду.
Так вони й вирішили. На наступний ранок, тільки-но багатій витрусив улов на пісок, жаба відразу ж швидко поскакала убік. Багатій погнався за нею, кілька раз навіть намагався схопити її, так усі марне. Тоді він оглянувся назад - а піскар з вугром вуж у самої води! Кинувся багатій до них, але й отут не встигнув:
Риби прошмигнули у вир перед самим його носом. А жаба тим часом поскакала у кущі.
З тих пір жаба на подяку завжди метає свою ікру у воду й годує нею піскаря, а вугор піднімає із дна іл, щоб піскареві легше було знаходити у ньому їжу.