Жила на світі дівчинка по імені Уа, росла сиротою, без батька й без матері. А коли виросла, міцно полюбив її юнак по імені Го, такий же бідний, як і вона сама. Цілий день треба було юнакові йти, щоб побачити улюблену. Жила Уа у селищі на березі ріки й з малих років працювала на старійшину всіх старійшин, працювала з тих самих пор, як навчилася носити за спиною більший плетений кошик.
Чого тільки не доводилося робити бідній дівчині! Старійшина змушував її рубати такі більші дерева, упоратися з якими було під силу лише самим міцним хлопцям у селищі. Коли ж дозрівав рис, хазяїн відправляв дівчину очищати зерна із самого раннього ранку й до того часу, поки на небі не з'явиться місяць.
Рубати ліс було дуже важко, у дівчини від цієї роботи долоні завжди були у мозолях, коли ж мозолі затвердевали, долоні починали боліти від рисової лушпайки. Жодного разу у житті вона не поїла досита. Вертаючись із поля, Уа збирала цілющі трави й прикладала їх до поранених рук або розшукувала дикі плоди, щоб хоч небагато втамувати голод.
Коли Уа очистила весь рис нового врожаю, старійшина послав її стерегти комора з рисом, той самий, що стояв на палях неподалік від поля. Комора була доверху засипана рисом. Голодній дівчині дуже хотілося з'їсти хоча б кілька зерняток. Але вона пам'ятала наставляння старійшини:
- Знай же, Уа, моє зерно оберігає нечиста сила. Варто тобі з'їсти хоча б одне зернятко, нечиста сила вселиться у тебе. Тоді після смерті перетворишся ти у зерно, яке з'їдять люди.
Якось раз проходив повз комору син старійшини й побачив, що Уа спить, згорнувшись клубочком. Він штовхнув дівчину ногою й сказав:
- Що лежиш ти скорчившись, немов паршива собачка?!
Дівчина злякано схопилася на ноги, а син старійшини розреготався їй у особу й пішов своєю дорогою. Уа побрала посудину із цільного бамбукового стовбура й побігла до озера за водою.
Повіяло легким вітерцем, вода, як би милуючись, обволокла худі, тонкі ноги дівчини. Уа зітхнула й нахилилася, щоб зачерпнути води. Але раптом озеро спінилося, задзвеніло, точно струни торинга, Уа позадкувала до берега — злякалася. Та отут з піни вийшла прекрасна дівчина у спідниці, розшитої чудесними блискаючими квітами.
Красуня наблизилася до Уа й побрала її за руку.
- У владики вод, — сказала вона, — занедужала улюблена дочка. Водяники говорять, що ти, Уа, розумієшся на лікарських травах. Я прийшла за тобою. Іди ж і вилікуй дочку владики вод!
- Ні, я не вмію лікувати! - викликнула Уа. - А якби й уміла, однаково не пішла б, тому що стережу комору. Довідається старійшина, що я пішла, погубить мене!
- Подумай, Уа. Ти не смієш противитися волі владики вод. Він могутніше навіть старійшини всіх старійшин із твого селища. Якщо ти не підеш за мною, водяники на тебе розсердяться.
Гладь озера разверзлась, і красуня повела Уа у глибини озера.
Виявилося, що одного разу дочка владики вод відправилася на берег пограти й порезвиться і її вкусила цикада. З тих пір вона й занедужала. Усі підводні лікарі — креветки й риби — метушилися навколо принцеси, але не могли зрозуміти, що за хворість напала на дівчину. Водяні парфуми не вміли лікувати людські хвороби. Бедняжка томилася вже три місячні місяці: днем не їла, уночі не спала.
Уа оглянула хвору й сказала, що треба піднести молитву парфумам. А після за допомогою трав вилікувала дівчину.
Зрадів владика вод, що дочка його видужала.
- Що ти прагнеш у нагороду за праці, Уа? - запитав він.
- Я бідна нещасна сирота, — відповідала Уа. - Єдине, чого я бажаю, — це позбутися нестатку.
Владика вод простягнув дівчині дорогоцінну перлину:
- Побери цю перлину. Вона виконає будь-яке твоє бажання, тільки попроси. Відтепер ти ні у чому не будеш знати потреби.
Уа погостювала у владики вод ще три дні, потім розпрощалася з ним і повернулася на берег.
Коли Уа підійшла до комори, яка старійшина веліти їй стерегти, вона злякано зупинилася: навколо комори видні були сліди птахів, білок-летяг. Вони досхочу погосподарювали у коморі — рису зменшилося наполовину. Повз проходив старий із селища.
- Де це ти пропадала, Уа, цілих три місяці? - запитав він. - Якою красунею ти стала! Але глянь, білки-летяги й лісові птахи розтаскали майже весь рис із комори. Старійшина шукає тебе — він у усі кінці людей розіслав на пошуки й грозить жорстоко тебе покарати.
Старий пішов, а бідна Уа довго сиділа, обхопивши руками голову, страшачи гніву старійшини. Від сліз змокріла її одяг. Але раптом згадала вона про чудесну перлину. Дівчина вийняла подарунок владики вод і сказала:
- Перлина, перлина, дай мені рису, я їсти прагну. З комори птаха й білки розтаскали весь рис, дай же мені рису, перлина, рису!
Та негайно ж перед нею з'явилося величезне блюдо, заставлене незвичайно смачними стравами. На блюді було не менше страв, чим подається на обід самому старійшині. А за спиною у дівчини раптом виросла комора, наповнений рисом. Він був у три рази більше, ніж комора старійшини.
Дівчина обрадувалася так, що й сказати важко, вона початку був уплітати за обидві щоки те, що лежало на блюді, але отут згадала про Го, своєму улюбленому. Уа вийняла перлину й сказала:
- Перлина, перлина! Мій улюблений зараз далеко від мене. Він гне спину на старійшину селища у устя ріки Ре. Бідний Го дуже нещасний. Перлина, нехай Го опиниться поруч із мною! Перлина, дай мені будинок, буйволів і биків! Подаруй мені мідні гонги. Нехай їх у мене буде більше, чим у старійшини старійшин!
Не встигнула дівчина вимовити ці слова, як по праву руку від неї виріс великий просторий будинок на палях. А внизу під будинком голосно замукали бики й буйволи. У будинку дівчина побачила розвішані гонги, розставлені мідні казани. Уа дивилася й надивитися не могла на усе це багатство. Та раптом у будинок увійшов її улюблений Го. Вони, щасливі, дивилися один на одного й ледве не плакали від радості.
Ранком наступного дня Уа пішла до будинку старійшини. Углядівши дівчину, старійшина взревів як дикий звір:
- А, це та сама Уа, яка тільки й годиться, що на обід тигрові-людожерові! Та сама Уа, яка украла мій рис! Я зроблю з тебе шматок м'яса й кину його псам!
Але Уа тепер уже не боялася старійшини. Вона відповідала:
- Так, з моєї вини ти втратився половини рису. Але я віддам його тобі з лишком. Пішли людей, нехай забирають мал. Тільки запам'ятай: я більше не буду сторожити твої комори.
Син старійшини побрав у руки величезний гострий ніж і ступнув до дівчини:
- Іди! А я піду слідом за тобою. Якщо у тебе насправді є рис, я заберу його. Ну, а обдуриш — бережися!
Коли хазяйський син побачив будинок Уа, величезний і гарний, він не посмів у нього ввійти й, широко роззявивши рота, так і застиг на місці.
- Агов, Го! - викликнула Уа. - Син старійшини прийшов за рисом. Дай йому скільки потрібно, а я піду до ріки — наловлю риби.
Уа ввійшла у будинок і попросила у чарівної перлини спідницю, таку ж гарну, як та, що носить дочка владики вод.
Коли Уа ступнула з будинку на критий поміст, синові старійшини вона здалася небаченою красунею, прекрасної, як кращі квіти джунглів. Він був так здивований, що навіть став заїкатися:
- М-Не н-не н-н - потрібний мал. М-М-Мені нн-н - потрібна Уа, я-я б-б-беру її у ж-ж-дружин!
Уа лише засміялася у відповідь:
- Я Та слухати тебе не бажаю. Ти зліше поганого пса. Бери свій рис так убирайся ладь!
Повернувся син старійшини до батька й розповів йому про усе.
- Агов, воїни мої й слуги! - викликнув розгніваний старійшина.- Вистачайте списи, мечі, піки так луки зі стрілами! Ми рознесемо будинок цієї негідниці й відберемо її добро.
Але люди із селища побігли до будинку Уа й розповіли їй, що старійшина задумав недобре. Тоді Уа вийняла чарівну перлину:
- Перлина, перлина, захисти нас від лиходія!
У ту ж мить ланцюг високих гір виріс навколо будинку старійшини. Його воїни тричі намагалися перебратися через гори, але щораз проходило три повні, а їм було усе ще дуже далеко до вершини. Так вони й не перебралися через гори. А Уа й Го щасливо зажили у своєму будинку.