Жив так був за старих часів багатій лихвар, і у тій же окрузі жила-була бідна-пребідна сім'я. Вічно була вона у боргах, ніяк не могла повернути тому лихвареві тридцять куанов. Уже скільки раз приходив лихвар, борг вимагав, а біднякам платити нема чим, і тому щораз вони про відстрочку його просилися-благали.
Та ось якось раз прийшов лихвар за боргом, а хазяїв будинку не виявилося, тільки маленький синишка бідняка у дворі відіграє.
- Куди пішли твої батьки? - запитує лихвар. Маля прикинулося, начебто питання не чує, і мовчить. Розлютився лихвар і став допитуватися:
- Де твій батько? Де твоя мати? Або вони від мене ховаються? Ну, говори мені правду.
Подивилося маля на незваного гостя й говорить:
- Батько мій пішов голови рубати живим, а безголових саджати. Мати моя відправилася купувати палички й торгувати вітром.
Вислухав його лихвар, нічого не зрозумів і став перепитувати, - а маля у відповідь тільки сміється. Розв'язав лихвар піддобрити маля й говорить:
- Якщо скажеш мені, чим зайняті твої батьки насправді, вибачу їм усі борги.
- Ви жартуєте треба мною, пан, - говорить хлопчик, - недобре над маленьким сміятися.
- Ні, чисту правду говорю, - повторює лихвар.
- Правду? - здивувалося маля.- Тоді я зараз свідка покличу, при ньому й скажу.
"А маля, мабуть, зовсім не так дурний", - подумав лихвар.
Саме у цей час на очі йому попалася мураха-терміт, який повз по паличці для їжі. Розв'язав багатій обдурити маля.
- Ось дивися: мураха повзе. Він у нас і буде свідком. Розповідай скоріше.
- Ну, раз свідок є, так і бути, слухайте. Коли я говорив: батько пішов голів рубати живим, а безголових саджати, то мав на увазі, що батько саджає рисову розсаду. Коли я сказав: мати пішла купувати палички й торгувати вітром, то мав на увазі, що мати віялами торгує.
Почув це лихвар, не став чекати батьків і відправився геть.
Через кілька днів лихвар знову прийшов до бідняка, став борги з нього вимагати. Батько благав, просив про відстрочку, але багатій і слухати не праг. Отут вбігає маля й говорить:
- Ні про що не тривожся, батько. Цей пан вибачив нам борги, він мені сам про це сказав.
- Агов, маля, перестань брехати! - розсердився лихвар.- Хто тобі таке міг сказати?
- Недобре від своїх власних слів відмовлятися, пан! Адже й свідок у нас був, - відповідає йому маля.
У люті вискочив лихвар з будинку бідняка, іде, бурмоче загрозливо:
- Нічого, ви у мене ще поплатитеся. Однаково довгі повернути прийде. Я за допомогою до судді звернуся.
- Звідки у тебе свідки, синок, де вони? - запитують сина перелякані батьки.- Як ти доведеш, що пан вибачив нам борги?
- Не турбуйся, батько, - відповідає син.- Боргів не повертай, покладися на мене. Як з'явимося до судді, сам побачиш, що пан зізнається.
Трьох днів не пройшло, викликають бідняка до судді.
- Про чиновний пан, - говорить бідняк судді, - я заборгував цій людині тридцять куанов. Спершу просив про відстрочку, а зараз намірився віддати гроші. Але син мій говорить, щоб я не повертав, тому що пан лихвар при свідку вибачив нам борги.
- Хлопчисько бреше! - говорить лихвар.- Не вибачав я ніяких боргів, та й свідків не було. Накажіть покликати хлопчиська, пан суддя, нехай він сам усе розповість.
Повелів суддя покликати сина бідняка. Увійшов хлопчик, поклонився ввічлива й розповів усі, як було.
- Скажи, - мовить суддя, - у тебе насправді є свідок, який може підтвердити обіцянка цієї людини?
- Звичайно, про чиновний пан, - відповідає маля, - сам лихвар показав на мураху, яка повзла по стовпу, і сказав, що мураха й буде свідком.
- По паличці для їжі повзла мураха-те! - закричав лихвар.- А на стовпі ніякої мурахи не було!
Почув ці слова суддя, розсміявся й говорить:
- Виходить, ти й насправді борг вибачив. Виявляється, і свідок у
Вас був. Так що скаржитися тобі немає на що. Ти думав обдурити маляти, а він тебе перехитрив.
Та повелів суддя борги лихвареві не повертати. Довелося багатієві коритися. Як не зллився він на маля, не міг не визнати, що хлопчик розумній і находчивей його виявився.
Недарма говорять: тепер діти розумніше мудрих старих пішли.