За давніх часів жила у ставку з лотосами черепаха. Та ось якось вибухнула жорстока посуха. Ставок висохнув, залишилися від нього тільки трохи брудних лужиц. Прилетіли одного разу до ставку дві білі чаплі-чубарки, побродили по лужицам, склювали двох-трьох креветок, раптом бачать, назустріч їм повзе черепаха. Злякалася вона, що білі чаплі склюють увесь її корм, і зі своєї норки вилізла.
- Хто це тут господарює? - закричала черепаха. - Убирайтеся-но по доброму! А то я вас ощипаю!
Білі чаплі, звичайно, такій зустрічі не раді, але сваритися із черепахою їм не хотілося. Вони прийняли привітний вид і заговорили:
- А, це ти, сестриця черепаха? Тут твої володіння? Ми прилетіли зовсім не для того, щоб склювати твій корм. Прагнемо ми з тобою подружитися й допомогти тобі у нинішню важку пору.
На це черепаха білим чаплям відповідала зовсім неввічливо:
- Буде вам зуби заговорювати! Не потрібна мені ваша дружба. Я з малих років живу одна у цьому лотосовому ставку, і ніхто мені не потрібний.
- Так, але ж ми, сестриця черепаха, прилетіли, щоб повідомити кепську звістку: скоро цей ставок висохне зовсім, і тобі нема чим стане годуватися, - сказали білі чаплі.
Почула це черепаха, ще пущі озлилася:
- Не буде корми - не треба! А вам-те що? Навіщо суєті ніс не у свою справу?
- Сестриця черепаха, не гнівайся, не гарячися. Ми адже прилетіли сюди здалеку, бачили багато різних країн, бачили багато прудов зі смачним кормом. Не збираємося ми залишатися на цьому ставку. Прилетіли ми познайомитися з тобою так подумати, як тобі жити далі. Посуха може затягтися, і тут ти не прогодуєшся. Скоро у цьому ставку нічого їстівного не залишиться. Слухала черепаха й більше вже не гнівалася.
- Скажіть, що ж мені робити, як же бути? - захвилювалася вона.
- Усі дуже просто, - відповіли білі чаплі. - Треба тобі, сестриця черепаха, переселитися у сусідній ставок, води у ньому повно, колом дерева ростуть, трава зеленіє, корму удосталь. Що ще тобі треба?
- Так, але я адже не вмію літати. Як же мені уводити, увести до ладу нього добратися? - розгубилася черепаха.
- Ну, це-те вуж зовсім дрібниці, - заговорили чаплі. - Ти розкриєш рота
І міцно вцепишься у ціпок. Ми її із двох сторін підхопимо дзьобами й полетимо. Едак ми тебе, сестриця черепаха, не тільки до близького ставка - на самий край світла доправити можемо. Але тільки не забувай: у шляху тобі ніяк не можна розмовляти. Не розкривай рота навіть якщо побачиш щось дивне, або тебе хтось окликне, або стане над тобою насміхатися. Нікому не відповідай. Розкриєш рота - упадеш униз і розіб'єшся.
Вирішилася черепаха відправитися у подорож. Вчепилася за ціпок, чаплі підхопили ціпок із двох кінців, замахали крабоми й злетіли у небо. Летять чаплі, летять. Пролітали вони над пришляховою харчевнею, там народ зібрався, щоб води попити або кокосового молока - одним словом, спрагу втамувати. Побачили люди черепаху й двох чапель, здивували. Закричали голосно-голосно:
- Дивитеся, дивитеся! Чаплі кому бруду кудись несуть! Пристрасть як озлилася черепаха, захотілося їй усіх вилаяти. Але згадала вона, про що її чаплі попереджали, і промовчала, не стала рота роззявляти.
Полетіли далі. Глянула черепаха вниз, там ринок, народ юрбиться. Раптом хтось як закричить голосно-голосно:
- Дивитеся! Дивитеся! Чаплі дохлий собаку несуть!
Цього разу черепаха так розсердилася, що не витримала - зараз вилає як випливає нечему! Так тільки вона рота розкрила, як гримнулася додолу й розбилася.
Перехожий на ринок ішов, підібрав її й зварив смачний черепаховий суп. А чаплі, коли черепаха впала, сказали:
- Ось бедняжка! Та усе це трапилося тому, що сестриця черепаха нас не послухалася, не змовчала. До чого сварливість доводить!