Жив за старих часів людей по імені Куой, великий шахрай і ошуканець. Одного разу йому навіть удалося обвести навколо пальця самого окружного старшину й виманити у нього десять срібних монет. Розіпхав він ці монети у драну підбивку свого старого халата й не поспішаючи відправився на базар.
Зупинився Куой біля ряду, де продавалися мідні казани й сковороди, гонги й барабани. Бачить: коштує неподалік старий і статечний окружний старшина й вибирає товар. Протиснувся Куой крізь юрбу ближче до важливого чиновника й попросив показати маленький гонг. Прицінився, поторгувався для виду, а потім преспокійно зняв із себе драний халат, потряс його – пролунав дзенькіт срібла, ще раз труснув - і покотилися по землі дві срібні монети.
Нагнувся Куой, підняв монети й простягнув їхньому торговцеві.
Що обступили Куоя люди витріщають у здивуванні ока, а хитрунові й справи до них ні, уже до мідного казанка приценивается. Сторгувався, знову зняв халат, труснув - почувся дзенькіт, і знову по землі покотилися одна за іншою п'ять срібних монет.
Не стримав цікавості окружний старшина, запитує Куоя:
- Скажи-но, люб'язний, що це за халат у тебе такий? Начебто б старий і драний, а варто потрясти - так і сиплються з нього монети. Чудеса!
- ПРО, цей незвичайний халат ниспослан мені богом Тхеном, - відповідав хитрун.- Довідався всемилостивий, що бідний я й немає на що купити мені ні мідного гонга, ні казанка, ось і зглянувся наді ною й даровал чудесний халат. Потрясу його, і гроші так і сиплються із усіх дір. Тільки попередив мене бог Тхен, що не слід жадувати, інакше халат втратить чарівну силу. Окружний старшина - начальник округу.
Як почув окружний старшина, що із чарівного халата гроші самі собою сиплються, охопила його жадібність і захотілося стати хазяїном цього халата.
- А не чи продаси ти, люб'язний, мені свій халат? - запитує він вкрадливим голосом.- Я тобі дам гарну ціну. У тебе буде багато грошей, і ти купиш усе, що захочеш.
Але Куой навідріз відмовився.
- Давай тоді обміняємося одягом: я тобі віддам своє парчеве плаття, а ти мені - халат, - запропонував окружний старшина.
Куой знову відмовився:
- Одіяння ваше, ушанований старшина, дуже навіть багате. Але однаково далеко йому до мого рваного халата. Адже завдяки халату мені й грошей не потрібно із собою носити. Захочу - купівлю буйволів, захочу - коней. Чого душа побажає. Ні, міняти мені халат немає ніякої вигоди.
Насупився старшина й розв'язав пригрозити біднякові:
- Не станеш мінятися - дивися, у у'язницю засаджу! До його подиву Куой і не подумав злякатися.
- По мені, краще у у'язниці відсидіти, чому незвичайного халата втратитися, - відповідає спокійно.
Зрозумів окружний старшина, що Куоя на переляк не побереш, і знову прийнявся його вмовляти так уламувати:
- Послухай, приятель, невже у тебе немає ні краплі поваги до мого
Чину? По-гарному адже прошу: давай мінятися. А на додачу я дам тобі жменя срібних монет і козла. Ось він, козел - те, я його тільки що купив. Глянув Куой на пригорщу срібла, кинув погляд на бородатого козла й
Зробив вигляд, начебто задумався.
- Тільки з поваги до вас, ушанований старшина, вирішуюся я на таку міну, - нарешті проговорив він.- Насправді, ну хто раніше дав би за рваний халат нове багато розшите плаття та ще козла на додачу?.. Тільки адже халат цей подарований мені богом Тхеном! Тому самі дивитеся, ушанований, якщо у вас яке непорозуміння з халатом вийде, на мене зла не тримаєте. З таким тільки умовою й міняюся, ушанований.
На усе погодився жадібний старшина, і відразу при всьому чесному народі віддав Куой свій рваний халат за багате плаття чиновника й ще козла на додачу побрав.
Окружний старшина, одержавши нарешті жаданий халат, зрадів несказанно: вуж і любувався лахміттям, і погладжував їх, і до грудей притискав! Потім накинув на плечі й важливо покрокував по торговельних рядах у пошуках підходящого товару. "Відтепер я - сама багата людина у світі!" - шепотіли його губи.
У кінному ряді окружний старшина зупинився. Про ціну на кожного коня окремо й справлятися не став, запитав, скільки прагнуть за весь табун цілком. Та торгуватися не став. Зняв із плечей рваний халат і, як Куой, труснув його раз, інший і третій. Вивалилися дві срібні монетки, але даремно тряс він ще лахміттям - ні срібло не дзенькало, ні монети не сипалися, тільки клуби пили піднялися навколо старшини... Сторопів окружний старшина, побілів як крейда, холодним потом покрився. А люди навколо регочуть, пальцями на нього показують:
- Не інакше, людей з розуму з’їхав з глузду! Біжіть скоріше сюди, подивитеся на цього дурня!..
Отут і окружний старшина зрозумів, за який скарб він своє плаття й козла віддав. Побіг старшина, що підганяється загальним реготом, добіг до свого коня, підхопився у сідло й пустився навтьоки, подалі від ганьби.