До того досадив своїми витівками веселун Куой чиновним старшинам, що не витримали вони образи, розсердилися не на жарт і повеліли схопити хитруна. Довго судили-виряджали старшини й розв'язали свого кривдника утопити у ріці, а щоб іншим неповадно було, зігнали народ на місце страти. Та ось по наказу старшин сплели слуги величезний кошик, у неї поклали каменів і туди ж посадили зв'язаного Куоя. У такому виді принесли його слуги на берег ріки, де вже зібрався народ.
Сидить у кошику веселун Куой і посміюється, а навколо юрбиться народ, жалує свого улюбленця, тільки допомогти йому нічим не може. Старшини тим часом зі стратою не квапляться, - дуже їм хочеться народ пристрахати так передсмертним страхом шахрая насолодитися. Та раптом з кошика лунає голосний сміх Куоя, усе діву даються, нічого не розуміють.
- Що з тобою, Куой? - запитують його.- Як ти можеш сміятися перед смертю?
- Я над дурними старшинами сміюся, - відповідає з кошика веселун.- Вони мене стратити задумали, так, видне, забули про прислів'я: "Камені залишаються, апельсини спливають". Так що не хвилюйтеся, скоро я буду з вами, односільчани! Зрозуміли люди хитрість Куоя й стали голосно кричати:
- Камені залишаються, апельсини спливають! Камені залишаються, апельсини спливають!
Почули ці слова старшини, порадилися між собою й веліли слугам замість каменів негайно у кошик апельсинів насипати. Потім кошик слуги розгойдали й кинули у ріку, кошик відразу зник під водою. Розв'язали старшини, що Куой втопив, і відправилися, задоволені, по будинках. Пішли з берега
І односільчани, невесело верталися вони у свої будинки, але у кожного у душі тепліла надія, що їх улюбленцеві й цього разу вдасться провести старшин. Кошик меж тем пірнув у воду, а потім спливла й понеслася за течією. Сидить Куой у кошику зв'язаний, не може шелохнуться, до берега пристати. Довго його так несло плином, поки ріка не стала звужуватися й кошик не прибило до берега, де хлопчиська пасли буйволів.
- Агов, хлопці! - кричить їм Куой з кошика.- Не чи прагнете апельсинами поласувати, у мене отут апельсинів повнісінько. Витягайте на берег кошик.
Хлопчиська підплили до кошика й витяглися її на берег. Так Куой урятувався від неминучої смерті.
Почастував він хлопців апельсинами, що залишилися плоди уклав у кошик, скинув її на плече й відправився у найближче селище. Постукав Куой у будинок чиновного старшини й говорить:
- Ушанований пан, мій хазяїн шле вам у подарунок цей кошик апельсинів і просить відпустити вашого кращого буйвола на кілька днів до його буйволиць.
Нічого не запідозрив чиновний старшина, прийняв у подарунок апельсини й погодився віддати на кілька днів свого кращого буйвола. Повернувся Куой у своє село тайкома, переодягся у краще плаття, сів верхи на буйвола й поїхав прямо до будинку головного чиновного старшини. Як побачив старшина Куоя верхи на чорному буйволі, від подиву мова проковтнула, довго не міг слова вимовити.
- Куой, це ти? - нарешті запитав він слабким голосом.- А я-те думав, що тебе вже риби доїдають... Як же це тебе угараздило повернутися? Та що за буйвіл у тебе?
Куой весело розсміявся:
- Ех, яким же дурнем я був! Якби мені тоді промовчати, залишився б мій кошик з каменями, отоді б я й розбагатів. А то за апельсини мені всього-на-всього одного буйвола дали!
Почув головний старшина про таке чудо, став просити, щоб Куой йому усе у подробицях розповів від початку до самого кінця.
- Коли ушановані чиновні старшини повеліли мене кинути у ріку у кошику з апельсинами, розв'язав я, що прийшла моя смерть, - і води Наковтався, і у забуття впав, а потім опам'ятався й дивлюся: сиджу я у палаці у водяного царя. Та запитує мене водяний цар, куди це я везу апельсини. А я йому відповідаю, що везу їх у подарунок водяному паную від почтеннейших чиновних старшин. Водяний цар довго дякував мені, почастував на славу, подарував мені нове плаття, а вам велів відвести у подарунок ось цього буйвола. Сіл я на буйвола верхи, і виніс він мене на берег. А ще водяний цар просив передати вам, ушанованим старшинам, що у нього там, унизу, води багато, а каменів мало. Тому якщо до нього у кошику з каменями подарувати, то він не те що буйвола - череда слонів у подарунок не пошкодує.
Як почув це головний чиновний старшина, відразу розв'язав сам до водяного паную відправитися. Наказав він Куою й людям селища приготувати кошик з каменями. Від жадібності велів каменів побільше покласти, щоб у череді слонів більше виявилося.
Попрощався головний старшина із дружиною й дітьми, заліз у кошик і велів віднести її на те місце, звідки Куоя у ріку кидали. Сидить чиновний старшина у кошику, на людей кричить, квапить, щоб ті не гаялися. Подав Куой знак односільчанам, ті дружно розгойдали кошик і із усього
Маху кинули її у ріку. Шльопнувся кошик у ріку, лише кола по воді пішли. Ось так втопив злий і жадібний чиновник.