За давніх часів у одному селищі жив бідний селянин. Був у нього буйвіл так два клаптики землі на гірському схилі - ось і усе надбання. Бідняк дуже любив і жалував свого буйвола, а тому відправлявся орати на ньому ще затемна, поки прохолодно. А ледь промені пекучого сонця впадуть на землю, добрий селянин відпускав буйвола попастися на тінистому схилі пагорба, де завжди було вдосталь соковитої трави. Вертаючись із поля, він не забував прихопити оберемок трави для свого улюбленця, а у жаркий полудень купав його у прохолодному струмку. Ось буйвіл і набирав з кожним днем силу, зробився могутнім красенем з лискучими боками. Односільчани любувалися ним і похвалювали за добру вдачу й працьовитість.
Так і жили селянин і буйвіл, поки не трапилося одного разу нещастя - хтось поласився на красеня буйвола й повів із хліва темної вночі. Ранком селянин кинувся розшукувати його, від одного селища до іншого метається, усіх розпитує, радості й спокою втратився. Тільки на десятий день у далекому селищі заглянув він у хлів тамтешнього багатія й ойкнув: лежить його буйвіл на
Підстилці із сіна, жуйку жує. Пішов бідняк прямо до хазяїна й говорить:
- Віддай мені мого буйвола! Ти його привласнив!
- Провалюй, Доки цілий, - відповів багатій, - не те прогуляється мій бамбуковий ціпок по твоїй спині.
Сторопів бідняк від подібної нахабності, засмутився. Розв'язав він піти до судді зі скаргою на кривдника.
А суддя у тих краях славився чесністю й справедливістю. Тому люди вірили йому й, якщо траплялося лихо, зверталися до нього за допомогою. Вислухав суддя скаргу, задумався, потім відправився у селище, де жив зловмисник.
- Це мій буйвіл, - відповів на його питання багатій.-Самі поміркуєте: у мене худобини повний хлів, навіщо мені заздритися на чужого буйвола? Прагнете, я перелічу всі прикмети цього буйвола? Якщо я помилюся, то згодний, пускай цей обшарпанець забирає собі мого буйвола, я ще йому на додачу п'ятдесят срібних монет дам.
Бідняк же говорить:
- Ні, цей буйвіл мій! Готовий заставлятися. Якщо я не правий, нехай багатій забирає собі буйвола й усю мою землю.
Слушний суддя зрозумів, що обоє сперечальника до останнього будуть стояти на своєму й ні вмовляннями, ні тим більше погрозами правди не доб'єшся, тому й велів багатієві перелічити прикмети буйвола. А бідняка тим часом відвели подалі, щоб не міг підслухати.
- Мені чи не знати, який мій буйвіл?! - викликнув багатій.- У холці він ростом одинадцять п'ядей. Від морди до кінчика хвоста у ньому вісімнадцять п'ядей і ще три пальці. Рога у нього трохи різні: лівий у дві п'яді й один палець, а правий - у дві п'яді й дві третини середнього пальця...
Довго ще перераховував багатій прикмети буйвола, поки вкрай не стомив суддю. Наказав суддя перевірити, усі чи насправді так, як сказала багата людина. Перевірили - усе збіглося! Настала черга бідняка давати показання. Привели його й говорять:
- Перелічи прикмети свого буйвола. Бідняк почухав за вухом і говорить:
- Ушанований суддя, я тільки одну його особливість і можу пригадати: коли погладжую його рога, він від задоволення висуває мова й облизується. Більше нічого не можу назвати.
Із цими словами бідний селяни підійшов до буйвола й погладив по рогах. Та справді, буйвіл висунув мову й облизнувся. Ті, що зібралися тільки розсміялися - ну яка це прикмета! Будь-який буйвіл від задоволення облизується. Ось суддя й оголосив, що, що перелічив багато прийме є теперішнім власником.
Почув такий розв'язок бідняк, розплакався від образи, схопив буйвола за мотузку, тягне за собою. Та до того тим, що зібралися стало жалко бідолаху, що усе притихли, задумалися. Суддя теж надовго задумався, нарешті оголосив:
- Остаточний суд відбудеться завтра.
Ранком суддя зібрав мудрих старців, запитує у них ради:
- Усі ви були на суді, усі усе знаєте. Що скажете, ушановані? Піднявся один старий і говорить:
- Кожному ясно, що суддя вчора судив по честі й справедливості. Тільки
Ось гризуть мене сумніву: отродясь не бачив я, щоб який-небудь хазяїн з такою старанністю обмерял свою худобин - і висоту у холці, і довжину рогів, і відстань від морди до кінчика хвоста. Ні я сам, ніхто інший навіть часу на це витрачати не став би. Цікаво мені, із чого раптом така заможна людина, у якої хлів повний худобин, настільки ретельно вивчав свого буйвола? Інший старий піднявся й говорить:
- А що, якщо у багатія запитати прикмети всіх інших буйволів? Зможе назвати - тоді нам і сумніватися нема чого. А не зможе - справа ясна... Суддя схвально закивав головою й послав слуг за багатим хазяїном, так щоб заодно привели ще трьох буйволів з його хліва.
Прийшов багатій, і суддя звернувся до нього:
- Скажи, добра людина, прикмети й цих буйволів. Відкрив було рота багатій, але відразу захлопнув.
Нема чого йому сказати. Як не вмовляли його, як не просили - ні єдиної прикмети не міг згадати. Покачав суддя головою й говорить:
- Бачу, не твій це був буйвіл, а крадений! Тому ти його з усіх боків і обмірив, сподівався всіх обдурити.
Ошуканець голову вилучив, сказати у своє виправдання нічого не може. Довелося йому дати біднякові, як умовлялися, п'ятдесят срібних монет. Але той відрахував собі тільки десять.
- Забирай назад свої сорок монет, - говорить.- Твоїх грошей мені не треба. Я й ці побрав лише тому, що через тебе цілих десять днів не працював, а ходив шукав свого буйвола. Ех ти, злодій!
Із цими словами бідняк пустився у дорогу назад, а слідом за ним крокував красень буйвіл з лискучими боками.