Жив колись государ, було у нього три дочки, і всі три - на виданье.
Усі б добре, так ось лихо: принцеси відрізнялися примхливою, нісенітною вдачею, особливо старша. Від одного погляду на її вічно кислу пичку починало вилиці зводити, як від недоспілого лимона. Вона тільки й знала, що гидливо кривила губи так сварилася без усякої причини. Молоді воєначальники, що несли службу при дворі, і раді були б поухаживать за принцесами, так тільки із цього нічого не виходило: спробуй підійти до принцес - так засміють, сорому не оберешься! Іншим разом будеш триматися від них подалі.
Одного разу старша із принцес нізащо ні про що вилаяла трьох молодих воєначальників. Усі троє затаїли на неї образу й розв'язали їй помститися. Вийшли вони на дорогу й побачили жебрака на прізвисько Сирота - ушлого малого, собі на розумі, - він, як звичайно, у перехожих милостиню випрошував.
- Агов, бідолаха! Тобі мабуть нелегко живеться, - звернулися юнаки до
Жебракові.- Набридло, знати, милостиню просити? Напевно хочеться себе потішити так пожити у холе й млості?
Підняв жебрак на юнаків збуджені очі.
- Ще б! - відповідав він.- Як не прагти! Так тільки до чого порожні розмови?! Скажіть на милість, як це жебрак може себе потішити? Адже у мене немає ні грошей, ні добра. Уже не чи задумали ви, шановні, від своїх щедрот подарувати мені мішечок з монетами?
- Е-Е, немає... На це ти не сподівайся. Дай тобі грошей - ти однаково
Багатіємо не станеш. Для цього потрібно інше: стати государевим зятем. Ось станеш зятем государя - тоді й заживеш у холе й млості. Почув це жебрак, злякався, замахав руками:
- Так ви треба мною потішаєтеся, славні юнаки! Хіба жебрак може стати государевим зятем? Гляньте тільки на мої руки - вони покриті болячками, подивитеся на мою особу - воно стало чорним від бруду. А це лахміття - вони ледь прикривають мою наготу! Хто не погидує доторкнутися до мене! Тоді юнака відкликали жебрака убік і стали щось шепотіти йому на вухо. Спочатку він слухав без особливого інтересу, потім оживився, а під кінець весело розреготався:
- Була не була! - викликнув він.- Пребагато вам вдячний за слушну пораду!
З того дня жебрак перестав виходити на дорогу із протягненою рукою. За порадою трьох юнаків відправився він у ліс і рівно три дні ховався у кущах на узліссі, поки не вдалося йому підстрелити з лука одного-єдиний-ственного горобця. Увечері Сирота вивалив його у курячому калі біля чужого курятника, а ранком насадив на стрілу й пішов до государевих хоромам. Государ у той день був на полюванні, тому жебрак змело підійшов до частоколу, за яким піднімався палац. Він натягнув тятиву й пустив стрілу з насадженим на неї горобцем до тем палатам, де сиділи за вишиванням три принцеси. Старша побачила забруднену курячим калом горобину тушку й прийнялася сваритися:
- Щоб тобі порожньо було, щоб ти лопнув, негодник! Щоб у тебе руки відсохнули! Та хто тебе напоумив закинути до нас отаку дрянь! Увесь двір запаскудив!..
Отут жебрак подав голос:
- Незрівнянні принцеси! Не извольте гніватися, киньте мені цю дрянь назад! Адже недарма говорять: краще облагодіяти, чим озолотити! Принцеси не найшлися що відповісти, схилилися над своїм вишиванням і притихли. Цього-Те Сироті й треба було! Він прийнявся голосно волати, благаючи принцес кинути назад горобця. Старша злякалася: не рівна година, батько повернеться з полювання, побачить під забором жебрака - розгнівається на них за те, що вони привечают якогось обшарпанця. Та, звичайно, більше всіх дістанеться старшої! Тому вона веліла середньої негайно підняти горобця й перекинути через забір, щоб цей горлопан нарешті вгамував. Середня із принцес не захотіла роняти своєї гідності й передоручила цю справу молодшої. Тієї нічого не залишалося, як підкоритися. Вона відклала рукоділля, підійшла до горобця, нахилилася, простягнула руку, але відразу із бридливістю отдернула:
- Фи! Яка гидота! Боляче потрібно бруднити руки! Хто закинув, той нехай і забирає це добро!
Жебрак не розгубився й - приг! - перемахнув через забір, на очах у трьох здивованих принцес підняв свого горобця, небагато потоптався на місці, потім нерішуче підійшов до государевих дочок і попросив дати йому напитися. Ті дарунка мовлення втратилися від подібної зухвалості. Однак жебрака не збентежиш, - не відходячи від принцес, він прийнявся ще голосніше просити, щоб вони дали йому напитися. Принцеси мовчали. Тоді жебрак побрав і сів у ніг старшої сестри, а сам усе повторював своє. Старша злякалася, як би батько не побачив, що у її ніг розсівся незнайомий хлопець, за такі справи батько не пощадить - поколобродить не тільки її, але й сестер! Веліла вона середній сестрі принести води, а та передоручила цю справу молодшої. Довелося молодшій сестрі підкоритися: принесла вона жебракові черпак з водою, той випив залпом, відійшов у сторонку, знову сів на землю і як ні у чому не бувало прийнявся общипувати горобця. Отут усі три принцеси у один голос закричали, щоб він убирався, так скоріше. Не отут-те було! Жебрак ним преспокійно відповів:
- Гляньте самі, милі принцеси: птах-те вся забруднена. Ось перегодите, я її ощиплю, тоді й піду геть знадвору! Принцеси не знали, як скоріше відскіпатися від цього бурлаки.
- Добре, общипуй свого горобця скоріше так убирайся, не те побачить
Тебе тут наш панотець, тоді не зносити тобі голови, - сказали вони. - Невже ти не знаєш, що государ наказав рубати голову всякому, хто без його дозволу заговорить із нами? Нині нас просто нікому опікувати - усі стражники й воєначальники вже втратилися голови за те, що намагалися заговорити з нами без ведена государя. Так що, якщо прагнеш залишитися у живих, - неси скоріше ноги!
Жебрак чемно підтакував принцесам, але йти не квапився. Він висмикував перинку за перинкою, а коли нарешті покінчив із цією справою, попросив принцес принести небагато хмизу й вугіллячко: розв'язав він, чи бачите, багаття розвести й горобця зажарити. Принцеси обступили нечему й давай на чому світло варто сварити, але той і вухом не веде - сидить собі й сидить.
- Зрозумійте ви, незрівнянні принцеси, - повторював він, - куди мені подітися: хатина моя звідси далеко, тому, поки не засмажу горобця, з місця не рушу, а то дичина зіпсується.
Зрозуміли принцеси, що цей нахаба й насправді не піде, поки не доб'ється свого, і ще більше перелякалися. "А раптом наскочить панотець - як тоді бути?" - подумала старша й веліла середній сестрі, щоб та принесла небагато хмизу. Середня передоручила справу молодшої, ну, а молодшої за хмизом
Посилати було нікого, ось і довелося піти самої.
Розвів Сирота вогонь і давай горобця жарити. Незабаром пішов апетитний захід. Принцеси принюхалися, і у них слинки потекли. Захотілося їм теж дичини покуштувати. Але не просити ж у жебрака, щоб він їх почастував, ось і стали сваритися, гнати його геть, від гріха подалі. Але той і не думає з місця зрушитися.
- Ах, як смачно! Що за дивовижний захід! - присуджував Сирота.- Тільки
Ось шматок у горло не лізе без ковтка вина. Піднесіть-но, милі принцеси, мені чашечку вина - я вип'ю, закушу й піду геть, не стану вам більше ока мозолити.
Старша із принцес розв'язала: "Горобець такий маленький, на один зубок. Чим витрачати час на сперечання із цим пройдисвітом, краще, мабуть, піднести йому чашечку вина. Нехай вип'є, закусить так убирається геть". Та веліла вона середній сестрі піти й принести чашечку вина. Середня сестра передоручила цю справу молодшої, а молодшої нікого було посилати замість себе, тому довелося самої за вином піти. Принесла вона вино, Сироті простягнула:
- Пий так скоріше провалюй звідси! Не те з'явиться наш панотець - не зносити тобі голови!
Жебрак побрав вино, сів зручніше, випив і початків зі смаком закушувати. Обглодал тільки шейку горобця й знову попросив вина. Робити нема чого, молодша із принцес принесла ще чашечку. Сирота знову сів зручніше, перекинув чашечку вина й за горобине крабоце прийнявся. Обглодал одне - знову попросив вина. Молодша принцеса принесла ще чашечку - Сирота розправився з іншим крабоцем. Тепер залишилася тушка, і жебрак знову провина запросив. Молодша із принцес розсердилася - побігла за вином і зі злості схопила цілий глечик. Простягає цей глечик жебракові й кричить:
- На, подавися! Ось тобі цілий глечик! Тепер мабуть вистачить? Пий - і щоб духу твого тут не було!
Жебрак побрав глечик і став сам собі наливати. Вип'є чашечку - закусить, знову вип'є - знову закусить. Нарешті з'їв він усього горобця й усе вино випив. Від хмільного Сирота здорово сп'янів, розтягся він на землі й почав кричати истошним голосом:
- Про Небеса! Що ж це робиться? Про мої бідні панотець і матінка! Побрали принцеси та й напоїли мене доп'яна!..
Саме у цей час донісся дзенькіт бубонців - государ з полювання вертався. Принцеси злякалися, заметалися, заплакали, але, як не просили жебрака забратися знадвору, він і з місця не рухався, а тільки репетував истошним голосом:
- Ай-Яй-Яй! Як же так? Як же так? Я зовсім-зовсім п'яний... Зовсім-Зовсім п'яний... Принцеси мене, бідного, напоїли... У сестер від страху ока на чоло полізли.
- Що буде, якщо панотець побачить у нас у дворі хлопця, та ще п'яного вдризг? - голосили вони.- Не минути нам батюшкиного батога! Зовсім втратившись розуму від страху, розв'язали вони сховати жебрака у опочивальні молодшої із принцес. Схопили його за руки, за ноги й поволочили у Спокої, але у самих дверей Сирота раптом широко розкинув руки, так що бідні принцеси як не намагалися - не змогли вштовхнути його у опочивальню. Тоді принцеси поволочили жебрака до опочивальні середньої сестри, але у самих дверей він знову широко розкинув руки, так що принцесам знову не вдалося затягти його у опочивальню. На смерть перелякані, розв'язали вони витягти його до старшої сестри. До їхньої великої радості, цього разу Сирота не противився, і його
Заштовхнули під ліжко.
Так усі начебто б зійшло благополучно. Але ледь увечері старша із принцес переступила поріг своєї опочивальні, як Сирота закричав у всю глотку:
- Ой-Ой-Ой! Бачили б тільки мої бідні панотець із матінкою, де мені, бідолашному, спати доводиться! Нещасний я, бідний! Горло у мене від спраги пересохнуло! Самі ці принцеси мене напоїли доп'яна, а тепер чашку води не подадуть! Агов! Хто отут є? Пити прагну! Пити! Водички мені, водички! Старша із принцес затряслася від страху й злості, швидко нагнулася до жебрака й вліпила йому дзвінкий ляпас, але за водою Усе-таки пішла.
Побравши з рук принцеси чашку з водою, Сирота раптом заволав не своїм голосом:
- Не буду пити, не буду! Не потрібно мені води, ні гарячої, ні холодної! Стала принцеса благати Сироту не волати так голосно. Він було втихомирився, так раптом знову розбешкетувався:
- Удома я зроду не спав під ліжком! А отут потрапив у опочивальню принцеси, і ось вам, - будь ласка, під ліжко уклали!
Від цих криків принцесу острах побрав: не вистачало ще, щоб почули усе це панотець із матінкою. Молодші сестри теж перелякалися, як би Сирота государя з государинею не розбудив, прибігли у опочивальню до старшої й сталі благати її, щоб вона уклала жебрака на своє ліжко. Та зрештою погодилася, жебрак по-хазяйськи розвалився на постелі принцеси.
Думала вона, що тепер нарешті він угомониться. Але не отут-те було! Жебрак і не думав спати, він ворочався з боку на бік і задавав принцесі всякі дурні питання. Принцеса благала його замовчати, сичала на нього. Але Сирота дурашливо сміявся й ніжився на розкішній постелі, раптом як закричить від захвату:
- Про Небеса! Яке блаженство! Чому не призначене мені було народитися у государевому палаці?!
Цього разу його голос почува государиня. Запалила вона лампу й пішла подивитися, що діється у опочивальні у старшої дочки. Побачила бідна принцеса матінку, розридалася й розповіла один по одному про те, що з нею приключилося. Вона благала государиню вибачити її. Глянувши на нахабу, який зручно влаштувався прямо у опочивальні принцеси, государиня страшно розгнівалася. Але, боячись ганьби й пересудів, розв'язала вона, що вихід один -віддати старшу дочку заміж за жебрака.
Довідалися три молоді воєначальники, що їх хитромудрий задум удався, веліли зажарити бика й свиню й весело відсвяткували весілля принцеси з жебраком. Право ж, він виявився хлопець не промах.
З тих пір государ не став більше тримати дочок у заборонних спокоях. Та, про чудо, принцеси залишили колишні замашки й капризи, гідним нареченим приємно було з ними добрим словом перемовитися. А колишній жебрак на государевих харчах роздобрів, став пригожим хлопцем, а розуму так кмітливості йому було не займати. Та старша принцеса не нарікала на свою долю.