Як один селянин зятя вибирав

Жили у одному селі подружжя, і була у них дочка на виданье. Батькові нареченої хотілося підшукати такого зятя, який, що не трапся, не вимовить лайок. Скоро знайшов хлопець, який не ладь був одружитися на пригожій дівчині. Батько нареченої сказав, що дасть згоду на весілля лише у тому випадку, якщо наречений ні за яких умов не стане сваритися. Хлопець заприсягся, що з його мови ніколи не зірветься ні єдиного лайки. Та ось прийшов час хлопцю відробити покладений строк у батька нареченої. У перший день батько дівчини велів майбутньому зятеві впрягти у плуг пари биків і розорати поле. - Опівдні я принесу тобі поїсти, - сказав старий.- Дочекаєшся мене - розпряжеш биків і сам відпочинеш. Відправився хлопець у поле. За роботою він і не помітив, як настав полудень. Хлопець страшно Зголоднів, а їжі ніякий ні, та й батька нареченої на дорозі не мабуть. Лукавий селянин тим часом не поспішаючи пообідав, потім довго возився по господарстві й тільки надвечір приніс хлопцю їжу. Хоча у того у животі й гурчало від голоду, він прикинувся, начебто нітрохи не утомився й усім задоволений. Подякував майбутньому тестеві й прийнявся за їжу. На інший день хитрий селянин знову припізнився з обідом. Небагато не дійшовши до поля, він сховався за більшим деревом і став підглядати за хлопцем, а той як ні у чому не бувало усе орав собі так орав, хоч знову був страшно голодний. "Невже він стерпить, невже не вилається з досади?" - думав селянин. Розв'язав він почекати ще небагато, але так і не дочекався від хлопця жодного лайки. Коли побачив хлопець нарешті, що йому принесли поїсти, то лише посміхнувся й прийнявся бика розпрягати. На третій день наречений знову спозаранок пішов у поле. Ретельно працював увесь день, сабоно Зголоднів й від утоми ледь тримався на ногах, піт з нього котився градами, а хитрий старий не квапився його нагодувати. Ось отут-те хлопець не витримав і у серцях вилаяв шкідливого старого. Ну, а той стояв за більшим деревом і, саме собою, усе чув. - Ти порушив нашу угоду й не витримав випробування! - сказав батько нареченої.- Так що йди на всі чотири сторони. Довелося невдачливому нареченому вийти ні із чим. Ішов час, і до батька нареченої подарував інший хлопець. Він знав, яка невдача осяглася першого нареченого, і Усе-таки розв'язав випробувати долю, та й свою кмітливість. До того ж - а це головне - дуже йому подобалася пригожа дочка селянина. Батько нареченої здумав піддати нового нареченого тим же випробуванням, що й першого: відправив його поле зорати, пообіцяв опівдні їду принести, а сам далеко за полудень затримався. Однак не врахував він, що хлопець виявився не простак, потихеньку прихопив із собою вузлик з їжею й у обідній час як випливає подзаправился. Після цього знову за оранку прийнявся. До приходу майбутнього тестя він був весел і привітний. За їжу подякував і із задоволеним видом став їсти. На другий день повторилося те ж саме. А на третій селянин з'явився вже коли заходило сонце. Яке ж було його подив, коли він побачив, що хлопець разом зі своїми приятелями діловито освежевивает гаси биків! Накинувся на нього селянин з докорами й лайкою, але той, ні крапельки не зніяковівши, пояснив: - Я орав без передиху на цих биках із самого раннього ранку, усі вас чекав. Мені-Те будь-яка робота дарма, а бики ось не витримали й звалилися намертво. Робити нема чого, довелося збігати у селище за приятелями, щоб вони допомогли мені оббілувати туші. Не пропадати ж добру! Завтра з ранку раніше відправимося на базар, продамо м'ясо, а на виручені гроші купимо нових биків, і я доорю поле. Батькові нареченої не залишалося нічого, як мовчачи упокоритися з досадою. Мало того, йому ще довелося тягти на своїх плечах м'ясо. Однак після цього випадку не злюбив він тямущого хлопця й увечері сказав дружині: - Послухай, мати! Хоч цей хлопець дуже роботящий і до того ж не ненажерливий, однак, здається, у зяті нам зовсім не підходить. Орав він усього якихось три дні, а вже встигнув загубити обох моїх биків. Того й дивися, украй розорить нас! Треба щось придумати й скоріше від нього відскіпатися. Дружина погодилася із чоловіком і стала думати, як позбутися небажаного нареченого. Думала вона, думала й нарешті придумала: - Скажи нареченому, що завтра з ранку ви з ним відправитеся на полювання, черепах ловити. Ти, мол, будеш за мисливця, а він - за мисливський собаку. Ось побачиш, хлопець розсердиться й вилає тебе. Чоловік похвалив дружину за вигадку. Тільки не знав він, що хлопець підслухала їхня розмова від початку до кінця. Уночі пішов хлопець до одному знайомому мисливцеві, купив у нього кілька живих черепах, потім піднявся на пагорб і прив'язав черепах до кущів і деревам. Ранком хазяїн оголосив, що збирається на полювання, а хлопця бере із собою замість собаки. Наречений мовчачи кивнув головою. Побіг він спереду, а хазяїн-мисливець статечно крокував за, кошик для черепах і флягу з водою несе. У хазяїна вид діловитий, а хлопцю - забава, так старанно зображує із себе собаку, що любо-дорого подивитися: те забіжить уперед, те за плететься, то голосно гавкає, то щось винюхивает у траві. Час від часу він приносив хазяїнові черепаху, і незабаром кошик наповнився. Опівдні хазяїн сказав: - Пора мені відпочити й підкріпитися. Поїм - кину тобі недоїдки. А нареченого, видалося, нічим не дошкулиш. Ледь хазяїн розгорнув бананові листи, у які була загорнена їжа, хлопець із голосним гавкотом кинувся на чиїхось буйволів, пасшихся неподалік, і погнав їх прямо убік хазяйського поля. Злякався хазяїн, що буйволи витопчуть мал. Забувши про їжу, кинувся він буйволам напереріз і давай відганяти. Хлопець же, не будь дурень, умить розправився з їжею, яку хазяїн залишив без догляду. Повернувся хазяїн, дивиться - зникла їжа, одні бананові листи валяються. Голодний, злий і втомлений, поплівся він додому, - яка вуж отут полювання! Удома розповів дружині, як провів його тямущий хлопець. - Не засмучуйся, - утішила його дружина. - Спробуй завтра зробити навпаки: нехай він буде мисливцем, а ти - собакою. Як тільки він зазівається, ти приловчися й з'їж усю їжу. Напевно він з досади тебе вилає. На інший день, тільки-но розвидніло, підступний селянин розбудив нареченого й велів знову збиратися на полювання, черепах ловити. Цього разу хлопець дуже зрадів, коли довідався, що нині старий буде зображувати із себе собаку. Піднялися вони на пагорб, наречений залишив свій ціпок і порожній кошик під деревом, а їду, загорнену у бананові листи, і флягу з водою прихопив із собою. Він змушував старого носитися взад-вперед, а сам потихеньку уплітав їжу й запивав її водою. До самого полудня хазяїн бігав від куща до куща, але так і не знайшов жодної черепахи. Від утоми бідолаха вже ледве на ногах тримався, йому хотілося пити і є, але хлопець не давав йому перепочинку. - Бач який безглуздий пес! - беззлобно присуджував наречений.- Жодної черепахи не піймав! Нарешті із хрипким гавкотом хазяїн побіг назад, до будинку, але хлопець, який нітрохи не утомився, миттю наздогнав його, дав гарного стусана й крикнув: - Ах ти, негідний пес! Жодної черепахи не піймав, а вже додому бігти здумав! У хазяїна не вистачило сил навіть на те, щоб огризнутися. Не сміючи підняти око на нареченого, він мовчачи поплівся додому. А будинку сказав дружині: - Ох, мати! До чого кепським собакою був я сьогодні! Жодної черепахи не піймав.- Та додав зі злістю: - Давай проженемо цього нахаби. - Не можна нічого робити зопалу, - урезонила підступного старого дружина.-Подумай, що ми скажемо батькам цього хлопця, якщо ні з того ні із сього проженемо його? Не можна порушувати угода. Треба придумати що-небудь похитрее. Задумалася дружина й запропонувала новий виверт: - Давай зробимо так: поберемо два мішки, у один мішок насипем рису, а у іншій ти сам заберешся. Завтра ранком я велю хлопцю віднести ці мішки на Слоновью гору, а потім принести назад. Робота-Те важка, та й безглузда, від неї будь-який взревет, почне сваритися на чому світло коштує. Хазяїн похвалив дружину за вигадку й розв'язав зробити так, як вона порадила. Йому й у голову не прийшло, що хлопець знову підслухала їхня розмова. На інший день господарка розбудила хлопця раніше й говорить: - Ти ще спав, коли хазяїн піднявся й пішов на Слоновью гору домовлятися з лісорубами. Він тебе буде там чекати. Тобі ж він велів передати, щоб ти відніс на ту гору геть ті два мішки з рисом - лісорубам за роботу. Але якщо ти не розшукаєш хазяїна, прийде мішки притягти назад. Зрозумів? Хлопець мовчачи підняв на плечі важке коромисло, з кожної сторони - по мішкові, і пустився у дорогу. На півдороги стояло йому минути міст через широку ріку. Хлопець ступив на міст, зробив кілька кроків і раптом прийнявся охати й стогнати: - Ой-Ой-Ой, як же я утомився, як притомився! Мабуть, присяду відпочити небагато. Хлопець став обмахуватися гострим капелюхом, щоб хазяїн, що сидить у мішку, подумав, начебто він і насправді присів відпочити. Раптом хлопець схопив коромисло й давай щосили дубасити по дерев'яному настилу мосту й запричитав истошним голосом: - ПРО, горі, горі мені, нещасному! Хто ж залишив без догляду свого слона? Ой! Зараз слон поламає коромисло! Ох-Ох! Слон, того й дивися, добереться до моїх мішків з рисом! Кричить хлопець, а сам пинает ногами мішок, у якому затаївся підступний старий. Потім як заволає у усі горло: - Ой! Слон потяг найбільший мішок! Із цими словами хлопець поволок мішок по мості, підняв його вище й з розмаху як шмякнет про дерев'яний настил мосту! Хазяїн, що сидить у мішку, завив від болю й став смикатися. Отут хлопець здивовано викликнув: - Що за чудеса? Хто там ворушиться? - Це я! Я! - відгукнувся хазяїн. Він злякався, як би не довелося йому ще гірше. Хлопець моторно розв'язав мішок - бачить, хазяїн у ньому сидить. Став він удавано журитися, начебто й насправді йому жахливо жалко свого хазяїна: - Як це ви, дорогою хазяїн, у мішку опинилися? Ще небагато - і вам прийшов би кінець. - чи Бачиш, - зніяковіло відповідав хазяїн, почухуючи забиті місця, - розв'язав я забратися у мішок, щоб не йти пішки на Слоновью гору. Далеко ця гора, ось і прийшла мені у голову така витівка. Добре, право, що вцілів. Добре, пішли назад! Відсипав хлопець половину рису з одного мішка у іншій - тепер тягти йому стояло вдвічі менше - і рушив додому, досить посміхаючись. А хазяїн плівся слідом, низько вилучивши голову. Почував він себе зовсім як побитий пес. У той же вечір подружжя розв'язало, що їм треба не гаючись видати дочка за цього хлопця, інакше він їх обох вморить. На весілля прийшли подруги нареченої, приятелі нареченого, ріднячи й сусіди. Наречений заздалегідь сховав декількох дівчат у кімнаті, куди ніхто не заглядав, а сам зустрічав гостей, тримаючи у руках дуже гарну тростину, приготовлену ще напередодні. Ось гості розсілися по своїх місцях, і наречений кликнув наречену, щоб вона налила кожному гостеві кокосового молока. Потім він легенько вдарив її по плечі тростиною й наказав вийти. Через якийсь час він знову покликав наречену, тому що прийшла настав час подавати підношення із частуванням. Яке ж був подив гостей, коли до них вийшла інша дівчина, одягнена у точності так само, що як предидущая, тільки молодше її. Коли дівчина з підношенням обнесла гостей, наречений легенько вдарив її тростиною по плечі й велів вийти. Гості покуштували частування й стали чекати, коли принесуть наступне блюдо. Наречений кликнув наречену, і до гостей вийшла дівчина ще молодше, чим попередня,.. Та так повторювалося багато раз. Дівчина, яка вийшла наливати гостям чай, виявилася зовсім юної й дуже гарненькою. Дивився тесть на усе це й очам своїм не вірив. Тоді він на вухо запитує у зятя: - Звідки ці дівчата, одна прекрасніше інший? - Хіба ви не довідаєтеся свою дочку? - здивувався наречений.- Це ж вона щораз виходить до гостей! Потім наречений ляснув себе долонею по чолу, начебто нарешті догадався, тому тесть не довідається свою дочку: - Вибачте мене, панотець. Зовсім забув сказати, що моя тростина не проста, а чарівна. Варто вдарити нею жінку - вона відразу на кілька років помолодіє. Ви ж самі бачили, як ваша власна дочка помолоділа у вас на очах. Тесть було засумнівався, але потім подумав, що й насправді бачив усі власними очима, а стало бути, підступу отут бути не може. Тоді попросив він зятя позичити йому на час чарівну тростину. - Беріть, панотець, користуйтеся на здоров'я, - охоче відгукнувся хлопець. Схопив тесть чарівну тростину й скоріше у будинок побіг. Бачить – дружина прилягла, відпочиває. Хитрий старий замахнувся тростиною й давай нею дружину охаживать! Та від болю завила, стала сусідів на допомогу кликати. А чоловік усе не вгамовує, від душі її б'є, так при цьому ще присуджує: - Зазнай малості, дружина, потерпи! Тростина ця чарівна, дав мені її дорогий зять. Прагну я, щоб ти, моя розумна-розумна дружина, знову стала молоденькою! Нарешті вгомонився старий, дивиться й дивується: тому дружина від отакого прочухана молодше не стала?!