Розповідають, начебто встарь, у суху пору року, чиновні старшини часто зганяли людей на полювання. Багато лих приносила простому люду це полювання. Доводилося довго блукати по далеких лісах, а добутого звіра віддавати старшинам. Так уже було заведено, і ніхто не змів порушити цей звичай.
Тільки бешкетник Куой міг вирішитися подшутить над чиновним старшиною. Та ось у ніч перед полюванням відніс Куой до місця, де мисливці звичайно зупиняються на привал, бамбукову трубку з вареним рисом, гарний шматок смаженого м'яса й сховав їх у кущах. Потім
Недалеко від того місця, де старшина відбирав у людей видобуток, Куой укрив пійманого їм оленя.
Ледь зайнявся день, у селищі пролунали закличні звуки гонга. Та усе - хто зі списом, хто з луком - зібралися на площі. Один Куой продовжував спати, згорнувшись клубком під ковдрою. Помітив чиновний старшина, що серед мисливців немає Куоя, розсердився й поскакав до його будинку. Вбіг старшина у будинок, штовхає у бік Куоя, а хитрун і не думає вставати, спросоння бурмоче, щоб дали йому спокій. Розбуркав його Усе-таки старшина, а Куой знай своє повторює:
- Як же я, ушанований, на полювання піду, коли у мене нічого не приготовлене - і рис не зварений, і спис не припасений.
Не побажав старшина почути благанням Куоя, виволік його з будинку й погнав на полювання.
Іде Куой, похнюпившись, жалібно щось бурмоче, на всі питання лише одне відповідає:
- Заснув я, забув про весь, не встигнув навіть рису у дорогу зварити, не встигнув спис і лук зі стрілами у сусідів попросити. Видне, не уникнути мені покарання. Треба піднести молитву, щоб змилостивилися треба мною божества... Проходила дорога повз храм бога Тхена, і Куой вискочив з юрби мисливців і прошмигнув прямо у брами храму. Розв'язав чиновний старшина, що хитрун намірився вшити, кинувся за ним навздогін, вбіг у храм і бачить: Куой схилився над, що куряться пахощами й щось шепотить.
- Агов, Куой, ти що, утекти здумав? - грізно крикнув старшина.
- Ви, ушанований, добра мені не побажали, не залишили мене будинку, щоб я рису у дорогу зварив, спис або лук приготував. Ось і прийшов я поскаржитися богу Тхену. Тільки тепер я вас не боюся! Бог ниспослал мені чарівний ціпок! - Та Куой високо підняв бамбуковий ціпок, скинув її на плече й радісно покрокував із храму.
Від таких слів чиновний старшина ще більше розпікся, наказав мисливцям, щоб Куою рису не давали, ні у чому йому не допомагали на полюванні. "Подивимося, як тебе виручить бамбуковий ціпок! - зі зловтіхою думає старшина.- Перегоди у мене, скоро з тобою розквитаюся... " Прийшли мисливці на те місце, де звичайно при-вал улаштовують, щоб підкріпитися. Жалують односільчани Куоя, кожний готовий з ним рисом поділитися, так не дозволяє чиновний старшина, зірко стежить за всіма, щоб ніхто до Куою й близько підійти не сміливий.
Тільки Куою всі дарма - сидить, пісні розспівує. Розлютився старшина, підбіг до Куою й велить йому негайно ж, хоч з-під землі, рису собі роздобути, а коли не виконає він наказу, то шкіру йому спустить. Злякалися
Односільчани за свого улюбленця, веселуна Куоя, а той посміхається й говорить:
- Я ще не встигнув проголодаться. Але як тільки їсти захочу, чарівний ціпок мені відразу усе доправить.
- Ось і прошу негайно сюди рису вареного подати! - закричав старшина й схопився за рушницю.- Не те я тебе застрелю!
Нітрохи не злякався Куой, устав спокійно, підняв свій ціпок і вимовив таке заклинання:
- Про чарівний ціпок! Про чарівний ціпок! Пішли мені рису, пішли мені м'яса! - Та що було сил метнув ціпок у кущі.
Виждав хитрун хвилину, кинувся у саму хащу, де посохнув його зник, а потім виходить із кущів, несучи бамбукову трубку з вареним рисом і смажене м'ясо. Побачили таке чудо односільчани, від радості захлопали у долоні, закричали. Тільки чиновний старшина мовчав, ока його кров'ю налилися від злості, того й дивися, лопнуть.
З усіма поділився Куой рисом і м'ясом. Поїли мисливці, відпочили й сталі до полювання готуватися. Лише один Куой ні про що не думає, ніякого занепокоєння не виявляє. Улаштувався зручніше під деревом, розвів костерок і гріється.
Чиновний старшина цього разу змовчав, але про себе подумав: "Добре, сиди, грійся! Тільки прийде час здавати видобуток, і якщо ти мені не здаси - нарікай на себе!.."Коли завечоріло, стали мисливці збиратися, кожний свій видобуток несе - хто лисицю, хто зайця. Один Куой нічого нести не збирається.
- Агов, Куой, - кричить старшина, - ти що, бунтувати здумав?..
- Ви ж знаєте, ушанований, - смиренно відповідає хитрун, - що немає у мене ні списа, ні лука. Та самі наказали, щоб ніхто мені не допомагав на полюванні.
Невже голими руками звіра изловишь? Ось мені й нема чим порадувати вас.
- А де ж твій чарівний ціпок? - запитує старшина.
- Ось спасибі, ушанований! Адже я про ціпок зовсім забув, - радісно відгукнувся хитрун.- Зараз я який завгодно дичини добуду! Підняв Куой свій ціпок, голосним голосом вимовив заклинання:
- Про чарівний ціпок! Про чарівний ціпок! Пішли мені жирного оленя! - Та метнув бамбуковий ціпок у кущі.
Отут усе почули жалібний лемент оленя, кинулися у кущі, а там - зв'язаний олень лежить! Від радості закричали мисливці, обступили Куоя, поздоровляють. Один чиновний старшина коштує, нічого сказати не може, рота роззявив, ока витріщив. Те на оленя дивиться, то на бамбуковий ціпок. Та задумав отут старшина чарівним ціпком заволодіти. Не годиться, щоб отаке чудо простолюдинові належало.
- Послухай, - вкрадливим голосом звернувся він до Куою, - дуже тобі повезло. Але навіщо тобі посохнув? Що ти з ним робити будеш? Поступися-но його мені, а я за нього ось ця рушницю віддам.
Зрозумів Куой, що попався старшина на його хитрість, головою мотає, нізащо не погоджується. Виждав хитрун, поки старшина не змусив усіх односільчан просити його, тільки тоді з великим небажанням дав згоду:
- Так і бути, ушанований, з поваги до односільчанам поступлюся я вам свій ціпок. Але извольте виконати дві мої умови: поверніть усім мисливцям видобуток і заприсягніться не тримати на мене зла, якщо раптом посохнув не захоче вам коритися.
- Нехай усе будуть свідками, я ухвалюю обоє твої умови!
Куой побрав у старшини рушниця, а йому передав бамбуковий ціпок. Одержав чиновний старшина чарівний ціпок і загордився.
- Я повертаю вам, люди, усе, що ви принесли! - викликнув він.- Більше не потрібні мені ваші жалюгідні підношення. Відтепер я володію чарівним ціпком, і моїм видобутком стануть найбільші звірі й птаха. Для початку я бажаю одержати тигра! Дивитеся, про люди!
Чиновний старшина, наслідуючи Куою, підняв ціпок і громовим голосом вимовив заклинання:
- Про чарівний ціпок! Про чарівний ціпок! Пішли мені, чиновному старшині, великого тигра! - Та кинув бамбуковий ціпок у кущі.
Ціпок прошуршала у кущах, але у відповідь не пролунало ричання тигра. Подивився на кущі чиновний старшина, під'їхав до них на своєму коні, розсунув гілки, - нікого! Тільки шустрі білки кинулися врозсип! Зрозуміли отут односільчани, як одурачил Куой чиновного старшину, і околишні гори затремтіли від дружного реготу. Довго сміялися люди над жаднюгою старшиною, а у того від сказу руки тряслися й особа стала багряною. Закричав старшина, вимагаючи повернути йому рушниця й мисливський видобуток, рушився на людей коня. Але мисливці не злякалися, виставили списа, підняли луки й усе реготали прямо у особу чиновному панові. Злякався старшина й поскакав ладь, не сміючи навіть повернути голови.