Чи Знаєте ви, тому ока вугра вузеньке, як щілинки, а ока риби Тяй і карася червоні? Не знаєте? Так послухайте. Розповіла цю дивну історію тіточка черепаха креветці. А від креветки довідалися її інші мешканці вод. Може бути, не всі тут точно, так адже скільки років пройшло? Ніхто не пригадає.
Давним-давно всім краєм річкових порогів Бе правила більша черепаха. Не тому, що вона була розумніше або сабоніше всіх, а тому, що були у неї чотири лабети й могла вона жити й у воді й на землі. Один раз у рік річковий народ - креветки, краби й риби - збирався на свято. У цей день вони стрибали через річкові пороги Бе, щоб із самих спритних і сабоних вибрати воєводу у допомогу великій черепасі. Черепаха забиралася на величезну стрімку скелю й звідти сама судила змагання. Ніхто, крім неї, туди піднятися не міг. Це був гарний, добрий час. Усі мешканці річкових порогів Бе жили у злагоді й спокої. А сама більша дружба була у риби Тяй і вугра. Дуже жалував вугор свого друга - сироту Тяя. Важко йому доводилося, а допомогти сироті було нікому. Риба Тяй у батраки наймався, за будь-яку роботу брався, щоб прогодуватися. Де вже отут було про вбрання думати. Так бідолаха Тяй цілий рік і ходив у одній рваної набедренной пов'язці.
Поруч із бідолахою Тяем вугор завжди себе почував ніяково у своєму гарному вбранні з рожевою й червоною тасьмою. Тому, коли траплялася у окрузі весілля або збирався ярмарок, вугор уступав своєму другові Тяю гарне вбрання, щоб і він міг пощеголять на святі. Опікуючись про друга, вугор радив йому вправлятися у річкових порогів Бе - раптом він виграє змагання й стане воєводою у великої черепахи.
Послухався Тяй вугра й почав плавати до річкових порогів Бе, вправлятися у спритності й стрибках.
Одного разу стрибав Тяй через пороги, раптом бачить: у прибережних очеретах чиїсь чорні очі блищать - хто це за ним підглядає? Придивився Тяй і довідався красуню карасиху.
Захотів він перед карасихой своїм мистецтвом блиснути: те він спрямовувався вниз до мулистого дна, то вискакував і летів над водою, то сковзав за течією, то плив проти плину. Красуня від нього око не відривала. Притомився Тяй. Підплив він до очеретів, де карасиха ховалася, і запік: Піднімаючи ока до небес. Самотня зірка, як я сам.
Знемагає у розлуці, тоскесеребристая рибка моя. Як мила ця боязкість твоя, Сріблиста рибка моя...
Побрав би мережу я із грузилами мідними, Вийшов до річки із друзями отменнимии піймав, изловил би тебе, Сріблиста рибка моя!
Відчув Тяй, що карасихе ця пісня довелася по душі, і запік ще голосніше:
Але зубів крокодила боюся, Та й гніву дракона страшу, Сріблиста рибка моя...
- Зітхнула карасиха у очеретах і говорить:
- Славно ти співай! Тільки одного я зрозуміти не можу: звідки ти знаєш, що на небесах живе самотня зірка?
Зрадів Тяй, що карасиха таємний зміст його пісні відразу осяглася, і запитує:
- Хто це там у очеретах? Уже не сестриця чи карасиха?
Карасиха була дівиця скромна, з очеретів вийти не вирішилася. Лише поворухнула вона рожевими губками й тихенько вимовила, щоб тільки Тяй її почув:
- Братик Тяй! Як настане свято змагання на річкових порогах, одягнися понаряднее. Я буду чекати тебе!
- А ти не обманюєш? - відгукнувся Тяй. - Ти справді чекати на мене будеш?
Нічого більше не відповіла карасиха, вабонула хвостом і пішла у очерети.
Зажурився Тяй, стоїть на місці, вслід дівиці дивиться. Раптом чує він, здалеку її милий голосок доноситься:
Нехай мине три роки - Усе буду я чекати.
Нехай мине чотири - Усі стану я тужити.
Дочекаємося, милий, Пори щасливої, - Я буду чекати!
Почув цю пісеньку Тяй, зрадів, заплескався у ріці, а як згадав, що карасиха веліла йому одягтися понаряднее, відразу засумував.
Звідки йому побрати гарне вбрання! Побачив вугор друга Тяя смутним, стривожився:
- Що з тобою, приятель? Мовчить Тяй, не відповідає.
- Видне, утомився ти через річкові пороги стрибати? Покачав Тяй головою, слова не виголошує.
- Уж не чи сподобалася тобі яка-небудь дівиця? - запитує вугор. Стрепенувся Тяй і відповідає:
- Угадав ти, братик.
Та розповів Тяй вугру, як він з карасихой зустрівся, як пісні співали й що на свято вона його чекати обіцяла.
- Так ось лихо: просила карасиха, щоб одягся я покрасивее. Так уже будь другом, братик вугор, зроби милість, дай мені на свято твоє вбрання, а через три дні я тобі його поверну у цілості й схоронності.
Подумав вугор, подумав і говорить:
- Добре, Тяй, бери моє вбрання. Як друга не виручити? Тільки не забудь через три дні повернути його.
Три дні веселилися Тяй з карасихой. Хто не подивиться на них -дивується: до чого гарна так гарна пара.
Пройшло три дні. Розійшлися по будинках усі річкові мешканці. Прийшов час Тяю повернути другові його вбрання, але Тяй і думати про це не прагне. У чому ж тоді з карасихой гуляти? Та розв'язав Тяй привласнити одяг вугра й відправився зі своєю подругою у далеку подорож.
Усі три святкові дні просидів вугор у своєму будинку, назовні навіть носа не показував: адже, крім того вбрання, що віддав він Тяю, іншого одягу у нього не було. Сидить вугор, нудьгує, одне його тільки утішає, що братик Тяй веселиться. Раптом його вбрання допоможе та й зладиться у них з карасихой весілля! Ось славна пара буде!
Але минули свята, пройшов ще день, два, а Тяй усе не з'являвся й убрання не повертало. Затурбувався вугор. Запаси їжі усе скінчилися, треба йому на видобуток іти, так вийти з будинку не у чому: гол він, немов лялечка шовковичного хробака!
Гнівається вугор на приятеля, а сам за нього тривожиться: Уж не потрапив чи Тяй у лихо!
Голодно вугру, холодно. Вирив він собі норку у береговому мулі й став лише ночами за видобутком виходити. Але тільки кого-небудь помітить бачили, відразу ховається у річкових травах, начебто злодій.;Довго вугра ніхто не бачив, і усе розв'язали, що він умер або відправився у далекі краї. Щаже більша черепаха викреслила його ім'я у своїх книгах.
Минув рік. Тяй знову захотів спробувати щастя й з'явився з карасихой на свято. Довідався він, що вугра ніхто цей рік не бачив, розв'язав, що його вже й у живих-те ні, і зрадів: Тепер-Те вуж гарне вбрання назавжди моїм став. Скінчиться свято - поселимося ми з карасихой у будинку вугра! Відправилися Тяй з карасихой прямо до будинку вугра. Підплили - чують: хтось із нори у берега голосно кличе.
- А! Це ти, негодник Тяй! Де ти гуляв цілий рік? Я всі очі прогледів, тебе очікуючи. А ну йди-но сюди, знімай моє гарне вбрання! Довідався Тяй голос вугра, похолодів. Совісно йому стало й страшно. Як бути, не знає. Придивився він, бачить: зовсім змінився вугор, схуд, сам на себе не схожий. Тутв голову Тяю прийшла одна хитрість, повернувся він до вугра й крикнув:
- Ах ти жалюгідний брехунець! Совісті у тебе, розбійника, немає. Хіба у твоєму злиденному будинку коли-небудь водилися такі гарні вбрання?
Цього бідолаха вугор ніяк не очікував. Від образи затрясся він, ледве було не кинувся на кривдника. Так вилазити серед білого дня посоромився. А Тяй бачить, що вугор примовк, зовсім знахабнів:
- Агов ти, жалюгідний угришка! Що ж замовчав? Соромно стало? Цього разу ми тебе вибачаємо. Але іншим разом пощади не чекай! Підемо, мила, - сказав Тяй карасихе. - На таких нахаб зі смердючих норок нема чого й дивитися. Розсердився бідний вугор, ще глибше у норку забився. Усю ніч очей не зімкнув, а ранком був він у будинку великої черепахи. Розповів вугор черепасі усе від початку до кінця. Пошкодувала вона бідолаху й розв'язала покарати нахабу, що порушив закони дружби.
Наказала більша черепаха привести їй негідника Тяя так зібрати всіх жителів річкових слушний суд вершити.
Повідала більша черепаха всім історію вугра й Тяя, а потім голосно крикнула:
- Я велю тобі, Тяй: негайно поверни гарне вбрання вугру! Надяг вугор своє вбрання, так ось лихо: украй схуд, витягнувся, став він слизьким, власне плаття висить на ньому, немов чуже.
Отут усе риби засумнівалися, чи правда, що це вбрання вугра. Помітила це карасиха й говорить:
- Подивитеся-но, сусіди, на брехуна вугра! Хто повірить, що це його вбрання? Послухай, вугор, може, ти позичив кому-небудь іншому одежонку, так забув?
Перебив карасиху дядечко короп:
- Нехай риба Тяй примірить це вбрання, подивимося, як він у ньому виглядає. Примірив Тяй убрання - усе по ньому. Виходить, хоч і чесний вугор, а довести нічого не може. Жалко черепасі вугра, так доказів проти риби Тяй ніяких немає. Довелося відпустити ошуканця.
Так Тяй дружину придбав і позов виграв. Став він вугра річковою змією обзивати, жалюгідною твариною з темної нори величати.
Повернувся вугор у печеру, не їсть, не спить, усе думу думає, як би кривдникові помститися.
Та ось одного разу принесло плином до норки вугра новеньку плетену вершу із двома вхідними лійками. Бачить вугор: у ній риба Тюои сидить, плавці й луска у неї обдерті.
Висунувся вугор, став розпитувати рибу Тюои, а вона й говорить:
- Побачила я цю вершу, цікаво мені стало, залізла, а вилізти не можу.
Усі плавці й луску обдерла. Допоможи мені вибратися з верші, добрий вугор. Вугор у'юнкий, слизький, залізти у вершу й вилізти назад йому нічого не варто. Тільки витягтися звідти рибу Тюои він ніяк не може. Так вона там і випустила дух.
Вугор схоронив її кісточки, а сам з вершей приплив великій черепасі й говорить:
- Допоможи мені помститися рибі Тяй.
Довго радилися між собою вугор і більша черепаха. Нарешті вмовилися вони на святі влаштувати змагання: хто через вершу пролізе, бути тому замість великої черепахи правителем усього краю річкових порогів Бе. Настав свято. Зібралися у будинку великої черепахи всі мешканці ріки - краби, креветки, риби, вийшла правителька всього краю річкових порогів Бе й сказала:
- Стара я стала, діти мої. Прагну перед смертю відпочити небагато. Цього разу правителем будуть не діти мої онуки, а той з вас, хто тричі ввійде у цю вершу вийде звідти. чи Згодні ви з моїм розв'язком?
- Згодні, згодні! - закричав увесь річковий народ Винесла більша черепаха вершу, поставила біля неї стражників - двох черепах, щоб вершу плином не віднесло. Стовпився річковий люд навколо верші - шепотяться, вершу розглядають.
Тільки бажаючих своє уміння показати не перебуває: дуже вуж страшні дві гострі піки у верші. Туди - Те, мабуть, влізти можна, коли головою сабоно вдарити. А ось як звідти вибратися? |увидела більша черепаха, що ніхто не вирішується, і запитує: |- Хто першим дерзне пролізти через вершу? Хто самий спритний? Хто самий сміливий?
Коштують усі мовчачи, один на одного дивляться. Раптом з толш вугор протискується:
- Дозвольте мені!
- Ну що ж, вугор, починай, - говорить йому більша черепаха. Вугор без розбігу заліз у вершу, зробив у ній коло, а потім легко
Назовні вибрався. Закричав отут річковий народ, заволав. Бачить риба Тяй, як вугор легко з верші вибрався, злякався. Чого доброго, вугор і насправді правителем усього краю річкових порогів Бе стане, - подумав Тяй. - Погано тоді мені доведеться. Спробую-но я щастя, невже вугор смелее мене? Та викликався Тяй уміння своє показати.
Розігнався він здалеку, пливе, хвилі розсікає, відштовхнувся посабоней-раз! - і у верші. Закричав річковий люд, заволав. Тяй у верші зробило одне коло, інший, третій. Тільки захотів він звідти вибратися, так на гостру піку напоровся. Від болю голова пішла колом. Стис він губи, відштовхнувся - бах! Напоровся на іншу піку!
Річковий люд стривожився, тиша настала, дивляться усе один на одного. Раптом чують: хтось позаду регоче. Обертаються: це вугор. Ока у нього звузилися, сміється, зупинитися не може. Говорить вугор крізь сміх:
- Друзі, цей Тяй, що порушив закони дружби, праг піти від кари. Але покарання його Усе-таки наздогнало! Так і залишиться він у верші чекати смерті.
Сказав так вугор і знову прийнявся реготати. Чим він більше сміявся, тем уже ставали його очі. Зрозумів Тяй, що перехитрив його вугор. Сіпнувся він знову, щоб вирватися з пастки, так тільки плавці й луску обдер. Заплакав отут ошуканець Тяй.
Побачила карасиха, що чоловік плаче, і теж заревіла у голос. Так
Проплакали вони цілий день, стали ока у них червоні.
Пошкодувала більша черепаха Тяя, веліла випустити його з верші.
Але з тих пір у всіх нащадків Тяя й карасихи червоні заплакані очі.
А ока вугра назавжди залишилися вузенькими, начебто щілинки. Так що це я вам розповідаю, ви мабуть самі не раз цих риб у нашій річці бачили.