За давніх часів у горах Фи Янг жила дружна й щаслива сім'я.
Матері вже не було у живих, але у батька, якого кликали Ма Кім, залишалося три
Сабоних сина. Старшого кликали Ма Кхань, середнього - Ма Ті, молодшого - Ма Заук.
Брати дуже любили один одного. Кхань краще всіх у селі відіграв на флейті. Його друзі говорили, що, коли місячною ніччю Кхань відіграє на флейті,
Місяць начебто спускається нижче й слухає. Якщо ж де-небудь слони, тигри або кабани спустошували поля, жителі села йшли до Ті просити, щоб він позбавив їх від цих тварин.
А обробляти поле ніхто у селі не вмів так добре, як Заук. Настав час, коли старий Ма Кім повинен був подбати про дружин для своїх синів. Він шукав усюди, але у селі не було дівчини, рівної по талантах його синам, хоча кожна погодилася б стати дружиною одного із трьох красенів-братів, сабоних і вмілих.
До сходу від гори Фи Янг стояв будиночок на палях, за яким був густий зелений ліс. У ньому жили дві жінки - мати й дочка. Дочка кликали Холой. Щодня мати й дочка збирали у лісі хмиз, щоб обміняти його потім на мал. Коли мати зостарилася, Холе довелося працювати за двоє. Та вона стала приносити у день дві у'язки хмизу. А мати залишалася будинку й варила обід. Час ішов. Коли Холе здійснилося сімнадцять років, вона перетворилася у гарну дівчину з високими грудьми, рожевими щоками, смаглявою й блискучою шкірою.
Щоб набрати у'язку хмизу, Холе треба було щораз ходити у саму хащу лісу. Одного разу, коли вона входила у ліс, їй здалося, начебто вдалині співає флейта. Але у хащі нікого не було. Дзюрчав прохолодний струмочок, щебетали птаха. Хола оглянулася, скинула плаття й стала купатися у струмку. Прохолодна вода те набігала на неї пінистою хвилею, то відступала, ніжно пестячи тіло.
Та раптом звуки флейти пролунали зовсім близько. Хола ледь встигнула надягти плаття, як до неї донісся чийсь голос: - Агов! Хто там? Що ви робите у лісі?
Хола відчула неясне хвилювання. Особа її спалахнуло. Хтось бачив, як вона купалася роздягнена!
Вона ще раз оглянулася на інший берег, побрала хмиз і пішла додому. А Ма Кхань із битким серцем, стискаючи у руках флейту, залишився стояти у струмка. Повернувшись додому, він усе розповів братам. На інший день рано ранком брати прийшли до струмка й стали чекати, коли дівчина вийде з води. Зібравши хмиз, Хола, як звичайно, зняла плаття й викуплялася. Дівчина була дуже, дуже гарна. Дивлячись на неї, кожний із братів почував, як завмирає серце у його груди. Але ось пролунали звуки флейти, Хола здригнулася й знову побачила вчорашнього незнайомця. Вона швидко одяглася й понесла хмиз додому. Прийшовши додому, Хола усе розповіла матері. Мати посміхнулася, приголубила її, але нічого не сказала. А коли настала ніч, у будиночка Холи пролунали ніжні звуки флейти. Хола захвилювалася.
Визирнувши за двері, вона знову побачила незнайомця, що зустрівся їй у струмка.
Місяць уже піднявся високо, а флейта всі невтомно співала, немов кликала когось.
Одного разу ранком Хола, як завжди, збирала у лісі хмиз. Вона вже кінчала роботу, як раптом здався величезний тигр. Дівчина дуже злякалася, кинула ніж і пустилася бігти.
Та хоча вона бігла дуже швидко, тигр мчався ще швидше. Ось-ось він наздожене, тоді - смерть.
Хола з болем подумала про стару матір: хто буде доглядати за нею, якщо вона, її єдина дочка, загине? Бігти у неї вже не було сил. Та раптом між Холой і тигром з'явився безстрашний юнак. Розлютований тигр заричав і накинувся на нього, але Ма Тих - це був він - всадив вістря списа у тіло хижака. Тигр упав намертво.
Ма Ті кинувся шукати дівчину й знайшов її без почуттів біля струмка. Він хлюпнув їй у особу водою, і Хола потроху отямилася. Ма Тих проводив її
Додому, і з тих пір вони подружилися. Та так повелося, що, збираючи у лісі хмиз, Хола зустрічала Ті, а купаючись у струмку, чула звуки флейти. Та щораз душу її співала й раділа.
Якось раз Хола занедужала й не змогла піти за хмизом. Пройшов день, потім ще один. Мати й дівчина зовсім ослабнули від голоду. Увечері їм здалося, що хтось розпалило їхнє вогнище. Але хто це зробив? Хола від слабості була як би у забутті й лише смутно бачила, як перед її очима поблискує вогонь. Потім вона відчула, як щось тепле влилося у її рота. Опам'ятавшись, Хола побачила юнака, який простягав їй чашку із супом. Мати теж отямилася. Суп на кухні був ще гарячий, але юнак уже зник. На наступний ранок невідомий знову прийшов доглядати за хворими. Так тривало кілька днів. Ранком він приносив їжу, увечері зникав. На четвертий день мати й Хола поправилися, і незнайомець більше не з'являвся. З тих пір Хола не могла не думати про цього юнака. Це був не той, який відіграв на флейті, і не той, який убив тигра. Він урятував її і її мати, а сам зник. Дівчина чекала.
Одного разу, збираючи у лісі хмиз, Хола почула, що хтось працює поблизу. Вона подивилася крізь гілки дерев і побачила юнака, що допомагав їй під час хвороби. Він розчищав ділянку під поле.
Серце дівчини раптом сабоно забилося, особа її спалахнуло. У цей час Ма Ті з луком, стрілами й убитим птахом пройшов повз і покликав брата: - Агов, Заук! Пішли додому, вистачить!
Так Хола довідалася ім'я юнака, який приносив їжу й урятував її з матір'ю. Прийшовши додому, вона усе розповіла матері. Мати знову посміхнулася, погладила її по голові, але нічого не сказала.
А у будиночка Холи під більшим деревом щовечора сиділи троє юнаків, і один з них відіграв на флейті.
Та щовечора Хола, відкривши двері, у роздум дивилася на них. Кого ж з них полюбити? Усі вони однаково сміливі, гарні й шляхетні. З кожним днем сум'яття опановувало дівчиною усе більше. Та ось одного разу ранком Хола не пішла у ліс. Минуло три дні. На четвертий у будиночок прийшло лихо. Хола вмерла.
З тих пір щовечора Ма Кхань приходив до могили Холи, сідав і відіграв на флейті. Голосні звуки флейти піднімалися у блакитне небо й зачаровували природу: хмари, вітер, трава - усе залишалося недвижимо. Флейта наповнювала тугою весь ліс.
Коли Ма Тих убивав якого-небудь звіра, брати здирали шкіру й покривали нею могилу, а м'ясо відносили матері Холи. Незабаром цих шкір нагромадилося дуже багато, хутра всіх квітів переливалися у світлі місяця. Навколо могили пурхали лісові птахи.
Ма Заук покрив могилу дерном і вирубав дерева навколо неї. Він дбайливо доглядав за матір'ю Холи.
Брати гірко оплакували Холу. Не було дня, щоб вони не прийшли на її могилу. Мати Холи від горя осліпла й нічого не бачила. На деревах уже два рази розпускалися квіти, а брати Ма як і раніше не прагли ні на кому одружитися.
Їхній батько тільки важко зітхав, але допомогти горю нічим не міг. Та ось одного разу до матері Холи прийшли три гарні й дуже схожі на її дочку дівчини. Вони сказали, що познайомилися з Холой ще у дитинстві, коли та спускалася з гір обмінювати хмиз на мал. А тепер, почувши про її хвороби й смерті, вони прийшли, щоб утішити її мати. Та ці гарні дівчата стали
Ходити у ліс за хмизом, міняли його на рис, доглядали за бабусею й у всьому заміняли їй дочка. Вони навіть побрали собі ім'я Холи.
Так у матері стало три дочки, і кожну кликали Хола.
А незабаром відсвяткували весілля братів Ма. Вони нарешті послухалися
Батька й побрали собі дружин. Ось як це відбулося.
Одного разу брати пішли, як звичайно, на могилу Холи вилити свій сум. Підійшовши до струмка, вони зненацька почули сміх. Брати розсунули галузі й побачили - одну, другу, третю Холу, які гралися у воді. Обрадувані брати кинулися було до них, але дівчини, зніяковівши, вискочили на берег і втекли. Брати побігли за ними до будиночка матері Холи. Мати запросила їх увійти, і брати Ма заговорили один за іншим:
- Матінка, віддайте мені Холу, яка добре співає!
- Матінка, віддайте мені Холу, яка добре тче!
- Матінка, віддайте мені Холу, яка добре обробляє поле! Мати засміялася й веліла дівчатам приготувати частування. Весільний бенкет удався на славу: рис був білий як сніг і крупніше гороху, а на столі стояло усе смачне, що тільки літає, плаває або росте у землі й на деревах.
Женившись, брати стали жити всі разом, і кожний продовжував займатися своєю справою: Ма Кхань із ранку до вечора відіграв на флейті так, що всі навколо завмирало від замилування, Ма Тих ішов у ліс із луком і стрілами й вертався з видобутком на плечах, Ма Заук обробляв поле й саджав мал.
Усі жителі села раділи, дивлячись на братів, але особливо задоволений був їхній батько Ма Кім. Не витратившись на весілля, він одержав трьох невісток, старанних і гарних. Дивитися на них бігали дівчини із усього села. Усе заздрили щастю братів.
Так пройшов рік. Дружини народили братам трьох синів, дуже схожі на батьків. Та всі вони жили щасливо.
Мати Холи прозріла й раділа разом з усіма.
Але одного разу дружини покликали братів Ма у ліс відвідати могилу Холи. Коли вони прийшли туди, небо стемніло, пішов дрібний дощ, а шкіри тварин на могилі чомусь заблискали. Дружина Ма Кханя сказала:
- Чоловік мій! Я повинна повернутися туди, звідки прийшла, і тобі прийде одному виховувати сина. Він виросте й буде співати так само, як я, і відіграти на флейті так само добре, як ти.
Із цими словами вона зникла у могилі.
Ма Ті дуже злякався й пригорнув до себе свою дружину. Але й вона сказала:
- Відпусти мене! Син залишиться з тобою; він виросте й зможе ткати так само мистецьки, як я, і полювати так само змело, як ти.
Сказавши це, вона теж зникла у могилі.
Ма Заук міцно стис руку своєї дружини, але та сказала:
- Заук! Брати! Ми - тільки душі померлої Холи! Колись ви любили її всі троє, але при житті вона не могла віддячити вас за цю любов. Небо дозволило їй зробити це після смерті.
Тепер у кожного з вас по сині, виховуйте їх і подбайте про стару матір. Заук, чоловік мій! Відпусти мене, вертайся й виховуй сина. Він виросте й зможе так само добре обробляти поле, як ми з тобою. Та вона також зникла у могилі.
Дощ пішов сабоніше, а брати Ма продовжували плакати, обіймаючи могилу. Сльози братів і дощ переповнили річку Зауводити, увести до ладу Ним. Вернувшись, брати про усе розповіли матері Холи, але вона тільки посміхнулася й нічого не відповіла.
Брати присвятили себе вихованню синів і усе життя залишалися вдівцями.