За давніх часів у гірському краї жив один жадібний і злий старійшина. Та у нього не було дітей. Довго старійшина підносив молитви богам, робив їм щедрі підношення, і нарешті у нього народився син. Але щастя старійшині не додалося, тому що син виявився вуж боляче дивовижним. У народі говорили, що, мол, ця дитина послана старійшині на кару за його люту вдачу.
Хлопчик був сабоним, швидко ріс, але ось лихо: нічого-те він не вмів. За яку справу не прийметься, усе у нього виходить наперекосяк. Тому й прозвали хлопця у селищі Нгок, що значить "Дурень".
Час ішов, і батьки женили сина. Але розуму у нього не додалося. Якось раз побачив він на вулиці мисливців, несли вони багатий видобуток - тигра, кабанів, оленів. Повернувся Дурень додому й запитує дружину:
- Скажи, жінка, як вдається мисливцям добувати стільки дичини? Дружина, не знаючи, як подоходчивей відповісти дурному чоловікові, у замисленості покрутила у повітрі пальцями. Дурень уп'явся на її руку й розв'язав, що вона показує на дах.
- чи Бачиш, - нарешті промовила дружина, - мисливці розставляють пастки
Там... високо... де водяться звірі. - Та вона знову покрутила у повітрі пальцями.
Дурень так і не зрозумів, що дружина має на увазі високі гори, а зовсім не дах. На інший день, тільки-но дружина пішла по справах з будинку, він забрався на дах, улаштував там пастку, потім спустився, сіл під деревом і став чекати, коли у неї догодять тигри, кабани й олені. Чекав він, чекав, усі очі прогледів, але так нічого й не дочекався. З нетерпіння Дурень те підхоплювався з місця, то знову всідався. Під кінець заліз на дах і влаштувався поруч самої пастки.
Надвечір, коли сонце пішло почивати у своє лігвище, додому вернулася дружина, розвела вогонь у вогнищі й прийнялася готовити рис на вечерю. Потягнуло димком,
І у Дурня ока засльозилися, він розкашлявся. Не стерпів, голосно крикнув:
- Звідки такий їдкий дим? Усі очі мені виїв!
Почула дружина голос чоловіка, глянула наверх і побачила, що він улаштував пастку на даху, а сам сидить, чекає, коли видобуток з'явиться. Дружина й гнівається на отакого дурила, і жалує його, але пущі всього її сміх розбирає.
- Ох і безглуздий у мене чоловік, - крізь сміх проговорила вона. - Де ж це бачене - ставити пастки на даху?! Їхній потрібне ставити високо у горах. Та не на видному місці, а під деревами й кущами. А тут ти довіку нічого не піймаєш. Та ще запам'ятай: краще місце для пастки - глибока яма, на зразок тієї, що за нашим будинком.
Праг було Дурень із дружиною посперечатися, тому що, як усі дурні, був страшенним сперечальником, але порахував за краще цього разу промовчати. Навіть головою кивнув.
Ранком, коли дружина знову відправилася по справах, Дурень удруге налагодився пастку будувати. Згадавши, яке місце дружина назвала кращим для пастки, він більше не став лазать на дах, а влаштувався у ямі за будинком. Незабаром йому й насправді повезло! Догодив у пастку горлатий півень і підняв лемент на всю округу. Ох і зрадів Дурень! Схопив видобуток, додому притяг. Увесь день, до самого заходу, у пастку попадалися те кури, то свині. Ледве чи не всю живність, свою й сусідську, переловив горе-мисливець. Люди селища, звичайно, чули тривожне кудкудакання й розпачливий свинячий вереск, що доносилися від будинку Дурня, але нікому й у голову не прийшло запідозрити недобре. Тільки до вечора всполошились сусіди: багато недорахувалися свиней і курей. Стали люди бігати від будинку до будинку, один одного запитувати. У цей час дружина Дурня верталася додому й діву далася, тому люди так кричать і лаються, що шукають по всьому селищу? Однак, увійшовши у свій будинок і побачивши купу битих курей і свиней, відразу зрозуміла, у чому справа. Не проронивши ні слова, бедняжка села на підлогу, закрила особу руками й гірко заплакала. А Дурень ніяк у користь не побере, тому дружина не радіє такому багатому видобутку.
- Ой-Ой-Ой! - розгублено проговорив він.- У нас радість, а ти чомусь плачеш. Не зрозумію я тебе... Ти помилуйся краще, скільки курей і свиней я добув! Спасибі тобі, жінка, навчила мене гарні пастки ставити. Утри сльози, навари й насмаж нам до вечері багато м'яса. Бачиш, який у тебе чоловік гарний добувач!
Почула дружина ці мовлення, пущі колишнього розплакалася:
- Який ти, право, дурень! Подумав би краще, как. нам тепер з людьми розплатитися. Адже ти перевів майже всіх курей і свиней у нашому селищі. Ока у Дурня на чоло полізли, злякався він, затремтів від страху. Вирив
У дворі величезну яму, залишав туди весь видобуток і землею присипав. Дружина потихеньку заспокоїлася й допізна розтлумачувала нерозумному чоловікові, де і як потрібне ставити пастки. Ранком він відправився у гори, установив пастку, як учила його дружина, а до полудня туди догодив олень. Дурень застрибав від радості, визволив оленя й, притримуючи його міцніше, став карати:
- Ти, олень, тепер не просто олень, а мій видобуток! Будь люб'язний, запам'ятай це! Ступай до мого будинку й передай дружині, щоб вона наварила з тебе різних блюд - і наваристого супу, і м'ясної підливи до рису, і печені. А також передай дружині, що я повернуся тільки до вечора, прагну тут ще посидіти, може, у мою пастку догодить ще пари-інша оленів. Зрозумів?
Із цими словами Дурень відпустив оленя. Зачувши волю, олень із усіх ніг припустився у ліс, а Дурень йому вслід кричить:
- Ти там дивися не балуй, а то дружина у мене стругаючи, бешкетництва не терпить! Дружина Дурня тим часом по господарстві клопотала: натовкла цілу чашку пекучого стручкового перцю для приправи, поставила на вогнище горщик з половою для курей, щоб розпарилася, пішла задати корм зголоднілим поросятам. Саме у цю мить вбігає у будинок Дурень, увесь день, що мріяв про розкішні страви з оленини. Побачив якусь чашку на столі й розв'язав, начебто це і є м'ясна підлива. Він її єдиним махом собі у рота перекинув. Мало, думає, чого б ще з'їсти? Бачить, стоїть на вогнищі горщик з варивом, і давай сьорбати через край. Отут-Те його й прихопило! Від пекучого перцю й распаренной полови йому рота і горло звело. Сидить, ока витріщивши, висунувши мову, віддихатися не може - не дати не побрати кішка, що ненароком проковтнула імбир. Сльози градами з очей котяться. Усе нутро вогнем палахкоче. Отут повернулася дружина, Дурень на неї з лайкою накинувся:
- Та як це тебе тільки угараздило з відмінної оленини подібну гидоту сготовить?! Не вмієш варити - не берися!
Дружина навіть не відразу зрозуміла, про що безглуздий чоловік говорить, стала його розпитувати. Слово за слово, повідав він їй про свою пригоду. Вислухала вона його, головою покачала: шкода їй стало, що чоловік упустив такий видобуток, шкода його самого - геть як мучається від суміші пекучого перцю з половою, але ще більше себе шкода, що такий дурень їй у чоловіки дістався. Тупнула вона у досаді ногою й говорить:
- Горі мені з тобою! Більше ні за яку справу не берися! Сиди будинку.
Став Дурень із тих пір неробством томитися, цілісінький день по будинкові із сумовитим видом тиняється, з побоюванням на дружину поглядає. Вона ж, бачачи, що від неробства у чоловіка розуму не додається, якось сказала:
- На нашому полі зовсім ніде від сонця прикритися. Пішов би ти й поставив там курінь. Великий мені ні до чого, поставиш, як говориться, панцир від краба - і на тому спасибі.
Зрадів Дурень, що йому нарешті справа найшлася, прихопив ніж-різак і потупав на гірське поле. По-дискал зручне місце для куреня й надовго задумався: де тепер изловить краба? А оскільки краби у гористих краях більша рідкість, то відправився Дурень шукати яку-небудь річку або хоча б струмочок. Либонь, думає, повезе й удасться краба піймати. Довго бродив він по горах і ущелинам, усі струмочки й річечки обшарив, але марне. Нарешті у самій низині набрів Дурень на сабоно обмілілу річку. Почав він камені перевертати. Раптом з-під одного каменю вискочив краб і давай із усіх ніг дряпати.
- Пустуєш! Від мене не підеш! - заволав Дурень.- Тебе-Те мені й потрібно! Приловчився він і піймав краба. Задоволений повернувся на поле, розвів костерок, краба засмажив і з'їв, а панцир установив на те місце, яке під
Курінь наглядів. "Це саме те, про що просила дружина, - бурмотав він собі під ніс.- Вона ж просила зробити курінь із панцира краба, ось я й зробив. Хоча, бачать боги, нелегко мені це далося..."Повернувся Дурень додому, дружина його й запитує:
- Ти чому так пізно? Сподіваюся, спорудив курінь?
- А як же! - самовдоволено відповідав Дурень.-Непросте завдання ти мені задала, але для тебе, жінка, я що прагнеш зроблю. Адже ти як говорила: "Поставиш панцир від краба - і на тому спасибі!" Ось і скажеш мені завтра спасибі.
Ранком подружжя, перекусивши рису, відправилися на своє поле, а за ними слідом увязалась собака. Чим ближче до поля, тем частіше оглядався Дурень на собаку й нарешті сказав:
- Треба б собаку побрати на повідця, а то, не рівна година, слопает вона мій курінь.
Не встигнув він це вимовити, як собака рвонувся вперед, і захрумтів у неї на зубах панцир від краба.
- Ось бачиш! - закричав Дурень.- Я ж попереджав! Пропали мої праці! Де ми тепер укриємося від сонця? А ти ще обіцялася спасибі мені сказати, якщо поставлю я панцир від краба.
Бідна жінка не знала, чи то плакати їй, чи те сміятися. Другого такого дурила не знайдеш! Відтепер вона розв'язала нікуди його від себе не відпускати.
Нехай краще вдома сидить. Іноді вона йому тільки дозволяла корм свиням задати, а у решта час він з кута у кут тинявся так на дружину розчулено поглядав.