Сонце встає рано, але Ярти-Гучний вставав ще раніше. Він вибігав з кибитки й щоранку слухав, як на сусідньому дворі, за дувалом, дочка сусіда, красуня Бахти-Гюль, розспівує пісні.
Це були веселі пісні, тому що Бахти-Гюль була щаслива, як квітка, а саме ім'я Бахти-Гюль по-туркменски значить «квітка щастя».
- Аю! Бахти-гюль! - окликав дівчину Ярти-Гучний і, як моторний коник, у три стрибки підхоплювався на дувал.
- Здраствуй, Гюль! - кричав Ярти. - А ось і я! Сонце зійшло!
Та красуня Гюль відповідала:
- Здраствуй!
Вона саджала маля до себе на коліна й відіграла з ним. Вона дарувала йому маленькі подарунки — те ягідку кишмишу, то ядерце розжареного горіха або шматочок тягучої халви. Разом з ним вона співала ляле — свої дівочі пісні:
Як лимон, сади желти,
З гілок падають аркуші.
Став бурштиновим виноград,
Став рубіновим гранат…
Ярти сидів на зеленому аркуші винограду й погойдувався, як у колисці.
Він теж затягував свою улюблену пісеньку.
Він співав, як жайворонок, закинувши голову й раздув шейку:
Я малий, так удал —
Я всіх проворнішей!..
Так щодня вони разом зустрічали ранок.
Але у цей ранок, вибігши з кибитки, Ярти-Гучний не почув веселої пісні.
Тоді він став кликати свою подругу:
- Аю! Бахти-гюль! Де ти?
Він прислухався, але у відповідь замість пісні почув плач.
Хлопчик злякався. З гілки на гілку, з листка на листок — він швидко видрав на дувал і заглянув на сусідній двір. У нього навіть серце зупинилося від жалості: посередині двору, на старій повстині, сиділа красуня Бахти-Гюль і, закривши руками особа, голосила:
- Пропади, моя краса! Схрипни, мій дзвінкий голос! Нехай я стану потворною й незграбної, як стара черепаха!
- Не плач, Гюль! Краса твоя веселить серце й прикрашає землю. Навіщо ти її проклинаєш? - прийнявся утішати свою подругу Ярти.
Але красуня заплакала ще голосніше:
- Лихо прийшло у наш будинок! Та всьому провиною мої пісні й моя нещасна краса! Старий купець Мухаммед — такий старий, що не може вже ходити без ціпка, почув мій голос. Він прийшов у наш будинок і побачив мене. Він згадав, що мій батько повинен йому два мішки рису, і вимагає, щоб батько віддав йому мене замість боргу. Він прагне, щоб я співала тільки для нього, щоб я подавала йому жирний плов і солодкі вина. Він прагне, щоб я стала його дружиною. Але я не прагну співати пісень у неволі, не прагну бути стариковій рабинею! Нехай краще схрипне мій голос, а краса моя зникне назавжди!
Так плакала прекрасна дочка сусіда, і сльози, великі, як перлини, котилися у неї по особі й падали на її бідне плаття.
- Гюль, не плач! Гюль, перестань! - благав свою подружку Ярти. - А то я сам заграві, як наш старий ішак. Ти ж знаєш, що я нікому не дам тебе у образу. Скоріше на карагаче виростуть груші і яблука, чому ти станеш дружиною старого!
Дуже гірко було дівчині у цю хвилину, але вона не могла стриматися від посмішки. Вона підняла Ярти на долоні й сказала йому:
- Дурненький мій! Мухаммед-Ага багатий, як мішок із грішми, і дружить із самим муллою й судьею-нози. Не врятує нас твоє добре серце: усе буде так, як захоче багатій.
Ярти-Гучний розсердився:
- Неправда! Не золото бери, розум побери! Не дивися, що я ростом не вище курчати: тямущий і сміливий усіх ворогів здолає!
Красуня тільки зітхнула у відповідь: вона не прагла скривдити Ярти-Гулока; але хіба могла вона йому повірити?
Ось як сумно зустріли Бахти-Гюль і Ярти-Гучний цей ранок. А тепер слухай, що було опівдні.
Опівдні послав Мухаммед-Ага своїх родичок і служниць за нареченою.
Виряджені у золото й шовку жінки з піснями й музикою підійшли до будинку батька Бахти-Гюль і голосно постукалися у ворота. Дівчина сховалася у самий темний кут кибитки, але вони ввійшли у будинок і незабаром знайшли її. Вони загорнули її у квітчастий килим, посадили на білого верблюда й з піснями повезли через увесь аул до будинку старого Мухаммед-Аги. Вони розкидали по дорозі мідні монети й дрібне печенье-пешмешь. Дітлах і бідняки бігли слідом, вони шукали гроші у дорожньому пилу й говорили один одному: «Сьогодні у нашому аулі багате весілля!»
Усім було веселе. Невесела була тільки наречена. Гірко плакала Гюль, коли за її спиною захлопнулася хвіртка рідного будинку; ще голосніше заридала вона, коли із брязкотом розгорнули важкі купцови ворота. Баби допомогли дівчині зійти з верблюда й відвели її на жіночу половину.
Бахти-гюль залишилася одна у чужому будинку. Вона тремтіла від страху й раптом почула ласкавий шопот:
- Я тут, Гюль! Не бійся!
- Ой, Ярти! Як ти сюди потрапив? - ледве не скрикнула від радості дівчина, але Ярти у-час прикрив їй руками рота:
- Тихіше, тихіше! Ще вдома я сховався у твоїх чорних косах і так разом з тобою пробрався у будинок Мухаммеда. Не міг же я покинути тебе у горі!
Купець Мухаммед-Ага послав Бахти-Гюль багаті подарунки й доручив стерегти дівчину двом старим служницям. З низькими уклонами підійшли баби до нареченої. Вони розклали перед нею ошатні плаття й багаті прикраси. Отут були й кільця, і намисто, і браслети із чистого золота. Але красуня розкидала вбрання, розсипала по землі яскраве намисто й стала молити служниць:
- Милі, пошкодуйте мене! Краще я буду день і ніч товкти зерно у кам'яній ступці, прясти саму грубу вовну, вертіти, немов ішак, скрипливе колесо чигиря-колодязя, чим погоджуся стати дружиною старого Мухаммеда!
Старі жінки засміялися:
- Нерозумна! Та без тебе найдуться у цьому будинку служниці для чорної роботи. Таких жінок у нашого хазяїна скільки завгодно. Але нашого пана гризе зла нудьга, і прогнати її можуть тільки твоя краса й твої пісні.
- Пускай же нудьга загризе його до смерті, я не стану лікувати його від цієї хвороби! - змело відповіла дівчина й так розридалася, що баби відступилися від неї. Вони злякалися, що красуня зіпсує свою особу сльозами, і прийнялися забавляти її: вони стали співати, жартувати й ляскати у долоні, але красуня була безутішна. Тоді баби стали танцювати, але й це не допомогло.
Нарешті баби знесилилися й сказали:
- Пускай це дівчисько лопне від сліз, більше ми до неї не підійдемо!
Вони сіли у сторонці, гарчачи й глибоко зітхаючи. Вони так змучилися, забавляючи дівчину, що незабаром заснули. Цього тільки й чекав Ярти-Гучний. Він підкрався до плачучої Бахти-Гюль і шепнув їй на вухо:
- Чи не час ухвалюватися за справу, дочку сусіда?
Дівчина розсердилася:
- Не бовтай порожнього, маля! Ворота закриті на всі засуви. Ніколи мені не вийти із цього будинку!
Але Ярти був наполегливий:
- Мовчи! Слухай мене у всьому, і ти сьогодні ж будеш будинку.
Гюль не повірила маляті, але промовчала. А хто мовчить, той згодний. Ярти прийнявся за роботу.
Він розшукав ножиці й безшумно підкрався до служниць. Він стягнув з них головні хустки й швидко обрізав бабам коси. Він зробив це так спритно, що вони нічого не чули. Але найголовніше було ще спереду. Ярти-Гучний притяг два мішки-бурдюка з кисляком, вилив кисляк у більшу глиняну чашку, потім подумав трошки й наділ бурдюки бабам на потилиці. Вони знову нічого не чули. Тепер залишалося саме важке. Ярти розтріпав коси служниць і став приклеювати їхнім кисляком до щік і підборіддю своєї подруги.
- Залиши мене! Іди! - злякано зашептала красуня.
Але Ярти-Гучний хитро підморгнув подрузі:
- Ні слова! Уже не чи прагнеш ти назавжди залишитися у купцовом будинку?
Та дівчина скорилася.
Ярти приклеїв останнє пасмо волось до особи дівчини й навіть замилувався своєю роботою: у красуні Бахти-Гюль виросла довга-довжелезна борода, а над верхньою губою стали сторчма тверді сиві вуса. День був жаркий, і кисляк миттєво пристав до особи красуні. Ярти посмикав подругу за бороду й переконався, що відірвати її неможливо. Ярти дуже зрадів.
- Міцно зроблене! Подивимося тепер, чи сподобається нареченому наречена із сивою бородою!
Так сказав Ярти. Він схопив соломинку й, підбігши до однієї з бабів, став лоскотати у неї у носі. Баба пчихнула й прокинулася. Вона пчихнула так голосно, що розбудила свою сусідку. Служниці разом позіхнули й замотали головами: важкі бурдюки міцно сиділи на їхніх потилицях. Вони прийнялися бігати по кибитці, але ніяк не могли їх стряхнути. Коли ж, нарешті, жінки звільнилися від мішків і глянули один на одного, вони так закричали, що верблюди у дворі обірвали поводдяй утекли у піски.
- Вах, горі! Вах, лихо! - верещали баби. - Злий джин подшутил над нами й украв наші чудесні коси! Наші голови облисіли!
Усе це бачила Бахти-Гюль і із труднощами втримувалася від сміху.
- Що з вами, жінки! - викликнула вона, нарешті.
Служниці глянули на дівчину й скам'яніли від жаху: у красуні виросла борода! Вони розв'язали, що у будинок забралася нечиста сила, і з лементом кинулися бігти з кибитки. Вони кричали так голосно, що негайно ж прибіг сам хазяїн будинку. Побачивши наречену з довгою сивою бородою, купець схопився за серце й упав на килим, як мертвий. Тоді збігся весь будинок. Служниці облили купця холодною водою, і він опам'ятався.
- Женете геть це чудовиська! - заволав купець, сам не свій від страху. - Та покличте скоріше мого друга муллу, щоб він день і ніч читав очисні молитви доти, поки не вижене з мого будинку підступних джинів!
Баби підхопили дівчину під руки й виштовхнули за ворота.
Тепер забудь про купця й слухай про дівчину.
Дуже обрадувалася Бахти-Гюль, виявившись за воротами купцова будинку. Швидше вітру помчалася вона до рідної кибитки. Ярти сидів у неї на плечі й голосно сміявся. Він глузував з купця і його служницями. Так добігли вони до великого арика із прохолодною й чистою водою. Гюль зачерпнула води й прийнялася змивати з особи волосся. Але кисляк так міцно схопив їх, що бороду й вуса можна було відірвати тільки разом зі шкірою. Дівчина квапилася. Вона стала рвати бороду й закричала від болю.
- Не поспішай! Спокійніше, Гюль! - кричав їй маля, але красуня не слухала його. Вона впала на землю й голосно запричитала:
- Як я буду жити з такою бородою! Ішаки й ті стануть треба мною сміятися!
Ярти відповів:
- Заспокойся! Якщо тобі не подобається твоя борода, підемо скоріше у будинок моєї матері. Там я розвію твоє горе, як вітер хмари. Повір мені, ти станеш ще гарніше, чим була колись!
Вони пішли.
Коли стара мати Ярти-Гулока побачила сина й з ним дівчину з великою бородою, вона скрикнула й прагла вибухнути сльозами, але Ярти-Гучний зупинив її:
- Апа-Джан, якщо ти закричиш, ти погубиш нас. Старий купець прибіжить сюди й довідається те, чого йому не слід знати. Краще зігрій нам великий казан води й допоможи умити дочку нашого сусіда.
Так вони й зробили.
На інший день Бахти-Гюль, квітка щастя, і моторний Ярти-Гучний знову разом зустрічали ранок. Не для старого купця Мухаммеда, а для маленького друга розспівувала Гюль свою дівочу пісню:
Як лимон, сади желти,
З гілок падають аркуші…
А Ярти-Гучний підспівував їй тоненьким голоском:
Став бурштиновим виноград,
Став рубіновим гранат…
Так співали вони й раділи життя, а багатого купця попрежнему гризла зла нудьга.
Пускай добрий одержить усе, що побажає, а зла людина нічого не одержить. Так йому й треба!