Навесні добре, узимку добре, улітку добре, а восени ще краще. Восени спадає спека, восени знову розцвітають квіти, восени дозрівають яблука й гранати, виноград і зелений інжир, дозрівають кавуни й золоті дині. У цей осінній ранок Ярти-Гучний - хлопчисько завбільшки з половину верблюжого вуха - сіл на свого ішака й поїхав у поле за травою для кози. Він щодня хоч чим-небудь так допомагав своєї матері по господарстві. Стежка обгинала виноградник сусіда; а що може бути краще й багатше, чим виноградник восени? Важкі грона згинали лози до самої землі, а теплий вітер доносив їхній пряний і солодкий захід до самої дороги.
- Ай, гарний! - викликнуло маля й під'їхало до винограднику. Таких великих ягід він ще ніколи не бачив! До того ж сонце так припікало, що хлопчикові захотілося відпочити у прохолодній тіні: виноградник видався йому густим і непрохідним лісом.
Він зстрибнув з осла й шаснув під зелені зводи. У Ярти навіть потекли слинки: скільки отут було ягід!
Зірвати б хоч одну ягідку! - подумало маля, але він пам'ятав, що це не його виноградник, і намагався навіть не дивитися на соковиті грона. А потім сказав сам собі: У сусіда тисячі тисяч ягід у винограднику. Якщо я знімання одну, то я його не скривджу.
Він підбіг до куща й навіть сам не помітив, як соковита, прозора, як бурштин, ягода виявилася у нього у руці. Тепер уже було пізно роздумувати: назад ягідку не приліпиш! Та Ярти відкусив від неї, як від великого яблука, тому що ягода винограду була тільки ледве поменше його голови. Медяний сік потік по пальцях Ярти, шкірочка захрумтіла на зубах, ніс і той не залишився без справи: він став липким від солодкого соку. Дуже смачний був виноград у сусіда!
Та раптом Ярти почув кроки. Кроки наближалися. Ярти злякався: це йшов сам хазяїн! Ярти навіть чув, як дзенькають у руках виноградаря ножиці, якими він одну за іншою зрізав важкі грона. Та хоча хлопчик знав, що сусід не розсердиться на нього, він почервонів, як аркуш восени, і сховався під великим гроном, що впало на землю. Негайно ж поруч із собою він побачив більшу руку сусіда й почув зверху голос:
- Ай-Ай-Ай? Треба завтра ж усією сім'єю прийнятися за збір винограду, а то пропаде у нас урожай!
Із цими словами сусід підняв із землі упале гроно й поклав її у свій кошик, а разом із гроном у кошик потрапив і моторний Ярти-Гучний. Він праг вистрибнути, але зверху на нього впало друге гроно, а потім третя, і маля вже не могло вибратися з-під ягід. А сусід нарізав повний кошик винограду й пішов до свого будинку, весело наспівуючи: Агов, виноград, ти радуєш око! Агов, виноград, ти даєш нам вино!
Ти перетворюєшся у солодкий кишмиш і стаєш смачним бекмесом-патокою, Тому що сонце віддало тебевсю свою насолоду й силу... Ярти дуже сподобалася пісенька сусіда, він не стерпів і крикнув з кошика у усі горло:
- Ай, спасибі!
Сусід був уже не молодий роками, але дотепер ніколи не чув, щоб кошик умів кричати. Він підскочив, як ужалений отрутною змією, упустив кошик на землю й бігцем кинувся до свого будинку. Він біг по виноградникові швидше лошати й кричав:
- Вай, лихо! Вай, горі! На наш виноградник напали злі парфуми - джини! У цей час дружина сусіда доїла козу. Вона побачила, що чоловік її біжить із розпатланою бородою, і так злякалася, що перекинула дійницю, і молоко потекло по землі. А сусід продовжував кричати, як позбавлений розуму. Тоді дружина побрала його за руку й повела до будинку.
- Скільки раз я тобі говорила, хазяїн, щоб ти не ходив по сонцю у одній тюбетейці. Промені сонця вдарили тобі у голову, і ти перестав відрізняти біле від чорного!
Так сказала дружина сусіда, уклала чоловіка на ковдри й обернула йому голову мокрим рушником. Але чоловік продовжував марити й кричав про джинів-парфумів і про кошик, який він кинув у винограднику.
Тоді господарка покрила собі голову більшою хусткою й пішла розшукувати кошик.
А тепер слухай, що було з Ярти-Гулоком.
Коли сусід кинув кошик на землю, Ярти вивалився з неї разом з виноградом. Він схопився на ноги, смикнув себе за кіски й сказав:
- Агов, хлопець, - ти колом винуватий перед сусідом. Спочатку ти з'їв його виноград без попиту, а потім злякав хазяїна до півсмерті. Допоможу-но я бідній людині, віднесу до нього у двір кошик.
Як сказав, так і зробив. Він ухопився за край кошика й потяг її, але кошик чіплявся за землю, і Ярти ніяк не зміг з нею злагодити. Тоді він забрався під кошик, ухопився за неї знизу, підняв і побіг до сусідського будинку. Тепер уже кошик не чіплявся за землю, вона сама немов летіла по стежці, і це так сподобалося Ярти-Гулоку, що він навіть запік свою пісню:
Я малий, так удал - Я всіх сабоней! Я малий, так удал - Я всіх проворнішей!
Але назустріч Ярти-Гулоку бігла господарка. Побачивши кошик, який сам бігти по дорозі та ще розспівує пісні, господарка так заверещала, немов зустріла великана-дева. Вона кинулася додому, не розбираючи дороги, спіткнулася про коріння дерева й упала. Вона лежала й продовжувала кричати про допомогу.
Ярти праг підійти до господарки й заспокоїти її, але його халат зачепився за край кошика. Він метався під нею, як ховрашок у капкані. Нарешті рвонувся й, залишивши половину халата на прутах кошика, вибрався на волю. Він побіг навпростець до того місця, де усе ще кричала жінка, - через зарості колючої трави, через купи сухих торішніх листів.
Сухі листи прилипали до його халата, залитого солодких соком винограду, за листи чіплялися сухі гілки й колючки, колючки тягли за собою торішні стебла й незабаром уже не Ярти біг по виноградникові, а котився страшний колючий клубок, покритий землею й пилом. А тепер послухай, що було далі. Жінка кричала дуже голосно, і її лемент почув син. У цей час він працював у глибині саду й ставив підпірки під галузі, щоб лози не гнулися під вагою врожаю. Почувши голосні лементи матері, юнак подумав, що на неї накинулися усе собаки аулу, і поспішив на допомогу. Він біг, перестрибуючи через арики, через коріння дерев - і раптом назустріч йому з кущів викотилося дивне чудовисько - не те їжак, не те дикобраз!
Чудовисько закричало:
- Скоріше! Скоріше на допомогу! - і зникло у кущах так само швидко, як з'явилося.
Хлопець так злякався, що відскочив назад, посковзнувся й з розмаху звалився у давно не чищений арик, наповнений не водою, а брудним мулом. Залиши його й послухай, що роблять старий і баба. Старий і баба сиділи у своїй кибитці й уважали гроші, отримані від продажу бавовни. Грошей було небагато, і рахунок був недовгий.
Старий побрав одну теньга й вилучив її у кишеню свого халата. Він сказав:
- На ці гроші я куплю для Ярти новий тельпех - білу баранячу шапку. Баба побрала іншу монету й сховала її під хустку. Вона сказала:
- Я куплю для сина солодкої тягучої халви. Він добре допомагав тобі у поле й заслужив нагороду. Так сказала баба й засміялася від радості. Та раптом у кибитку вкотилося небачене чудовисько. Чудовисько закричало, і батько з матір'ю відразу довідалися голос Ярти-Гулока:
- Ата-Джан! Дорогий батько! Біжи скоріше до сусідів. Нещастя прийшло до них у будинок: хазяїн хворий, господарка лежить без пам'яті, а син-спадкоємець тоне у брудному арику! Старий не сказав ні слова. Він накинув халат і, забувши про свої
Похилі роки, як молодий джигіт, помчався до будинку сусіда. Звичайно, баба відразу довідалася Ярти-Гулока. Вона побрала його на руки й запричитала:
- Вах! Прийшла до нас лихо, рівної якої я не бачила! Синок мій, вічко
Мій, де розірвав ти свій новий халат і втратив свою ошатну тюбетейку? Де роздряпав особу своє, подібне спілого яблучка? Де забруднив свої маленькі руки, рівних яким немає на світі? Скажи скоріше своєї матері - у чому причина стількох нещасть?
Ярти вилучив голову, помовчав і відповів знехотя:
- Я думаю, апа-джан, що причина всіх цих лих ховається у одній виноградині, узятої без попиту у чужому винограднику!
Та ми скажемо:
- Солодкий виноград, але не той, що росте на лозі сусіда.