За давніх часів жили-минулого двоє друзів мергена. Не було серед мисливців рівних ім. Мергени полювали на вершинах гір і ніколи не верталися додому без видобутку.
Та ось одного разу потрапили вони у дрімучий ліс. Цілий день пробиралися крізь зарості, обдерлися, одяг звисав з них жмутами, утоми, але ніякої дичини так і не зустріли, зате зустрів їм дів.
Запитав він їх:
- Мергени, що ви робите у моїх володіннях? Хіба вам невідомо, що я жорстоко караю тих, хто вбиває дичину у моїх лісах?
- Дів, – відповіли мисливці, – ми й справді не знали, що бродили по твоєму лісу. Нам сьогодні не повезло. Наші мисливські сумки порожні, а це значить: наші дружини й діти залишаться сьогодні голодними. Ми у твоїх руках, дів! Страть або помилуй.
Слова мисливців були правдиві, і дів сказав їм:
- Хоробрі мергени, хіба ви не знаєте, що я не торкаю чесних людей, а бідним завжди допомагаю!
Та він дав кожному мисливцеві по перлині. На прощання порадив:
- Перли ви продайте на базарі. За нього вам дадуть стільки грошей, що ви зможете прогодуватися до кінця життя. Тільки помніть, хто б вас не запитував, де ви дістали перли, ви повинні мовчати. Порушите договір – голови із плечей.
Попрощалися мергени з дивом і відправилися у місто на базар. А на базарі купці стали запитувати їх:
- Де ви дістали настільки чудові перлини? Такі бувають тільки у скарбниці падишаха. У нас немає стільки грошей, щоб заплатити вам.
Мергени на запитання не відповідали, а звістка про чудесні перли скоро досяглася вух падишаха. Привели мергенов перед його царські очі. Та він закричав на них:
- А ну, визнайтеся, де украли перлини?
- Милостливий государ! - викликнули мергени. - Ми не злодії. Ми годуємося полюванням. Якщо тобі потрібний ці перли, побери його. Але якщо ти не прагнеш нашій смерті, не запитуй, звідки він.
Розсердився падишах пущі колишнього й наказав своїм нукерам:
- Киньте цих злодюжок у зиндан!
Кинули мисливців у у'язницю, а вночі до них з'явився дів і звільнив з темниці.
- Ось вам ще по жмені перлів. Ідіть ранком на базар і продайте. Якщо ж падишах знову схопить вас, скажіть йому: «Іди зі своїм візиром за нами, і ми покажемо тобі місце, де багато перлів». Приведіть падишаха у мій ліс, а що далі буде – це моя справа.
Сказав і зник.
Ранком прибігли нукери до падишаха.
- Зиндан порожній, государ! Та падишах повелів:
- Той, хто піймає втікачів, одержить більшу нагороду. Кинулися нукери у погоню.
А мергени ходили собі по базару й торгували казково прекрасними перлами.
Схопили їх, привели до падишаха. Падишах вергав громами:
- Якщо ви відразу не зізнаєтеся, де крадете перли, я велю стратити й вас і ваших дітей!
- Змилуйся, великий падишах! - поклонилися цареві мергени. - Місце, де ми беремо перли, далеко від міста. Його там бесчетно. Він лежить купами й розсипами. Побери із собою візира й поїдь за нами. Ми поохотимся, а ви наберете стільки перлів, скільки вам потрібне.
Падишахові так не терпілося побачити перлові розсипи, що він відразу разом з візиром відправився у шлях.
Побачивши їх, дів, розсипав по землі перли, а назустріч падишахові пустив газелей із золотими й срібними обручами на шиях.
Падишах так поспішав до коштовностей, що навіть обігнав своїх провідників мергенов. Та чудо свершилось! Падишах раптом побачив, що його кінь ступає по перлах.
- Про боже! - викликнув падишах у здивуванні. - Ми віднімаємо останнє у бідняків, а виявляється у нашій країні прямо на землі лежать незліченні скарби…
Та він разом з візиром кинувся набивати похідні хурджуни перлами.
Ледь вони набили хурджуни, як побачили прекрасних газелей із золотими й срібними обручами на шиях. Цар уже праг було пустити у них стрілу, але отут на величезному чорному коні з'явився дів.
- Жалюгідний падишах! - закричав він голосом, подібним грому. - Ти проїв усю свою країну й тепер прийшов красти у мене.
Побрав він однієї рукою падишаха, інший візира й зірвав їх з коней.
- А тепер знімайте ваші одяги. Відтепер ви будете носити те, у що одягаєте чесних людей.
Дів закував падишаха й візира у ланцюзі, а у їхні одяги облачив мергенов.
Одного він перетворив у падишаха, іншого у візира й сказав їм на прощання:
- Ступайте, займайте царський трон і царюйте, як серце велить. Коли буде потрібно, я дам звістка про себе.
Приїхали мергени у місто у палац падишаха й стали правити країною так, як їм совість веліла.
Здивувалися люди. Та падишах той же й візир, а по-іншому правлять. Чесних виправдовують, шахраїв стратять. Для голодних у них – їжа, для роздягнених – одяг.
Чи Багато, чи мало часу пройшло, випустив дів з темниці теперішнього падишаха і його візира. Привів до них їх дітей і дружин, дав їм верблюдів, по жмені срібла й відправив у далеку країну. А на прощання покарав:
- Живете своєю працею й ніколи не вертайтеся сюди. Не те знищу й вас і ваше потомство.
У ту ж мить і мергени прийняли свій колишній вигляд. Прагли вони палац падишахський покинути, народ їм не дозволив.
Привели люди у палац дружин і дітей мергенов, а мергенам покарали правити країною, як правили, по розуму, по справедливості.
Мамед
У одного старого було три сини й три дочки. Коли дочки підросли, старий видав їх заміж. Старшу – за вовка, середню – за тигра, молодшу – за лев. Не сподобалося це старшим синам, а молодший був радий щастю сестер.
Перед смертю батько покликав синів і покарав ним:
- Ось умру, поховаєте мене й вартуйте могилу три ночі втрьох.
Умер батько. Поховали його, а ввечері молодший із братів, Мамед, став збиратися у варту.
- Що ж ви сидите? - запитав він старших братів. А брати серчают.
- Не вистачало ще могили вартувати. У нас турбот повний рота, а якщо тобі робити нема чого, ступай.
Пішов Мамед у варту поодинці.
Чи Довго, чи коротко, раптом піднявся вихор і з'явився перед могилою людей на червоному коні. Подивився на Мамеда, висмикнув із хвоста коня пари волосків і віддав йому.
- Як важко буде, спали їх, і я прийду до тебе. Сказав і зник.
На другу ніч прискакала людей на гнідому коні й теж дав Мамеду два волосся з кінського хвоста. На третю – з'явився перед могилою людей на сірого коня. Розпитав про життя-буття, висмикнув із хвоста коня два волосся й віддав їх Мамеду.
- Спали їх у важку хвилину, і я приспію. Після трьох ночей варти Мамед сказав братам:
- Вистачить мені сидіти без справи. Давайте мені ваших корів, я буду їх пащі.
Так і став Мамед пастухом.
Та ось одного разу глашатаї пануючи сповістили всіх людей царства:
- Хто перемахне на коні чинару із трьома царськими дочками, той стане їхнім чоловіком.
Старші брати вирядились у кращі одяги, сіли на кращих коней, і Мамеда із собою кличуть:
- Поїхали, брат, до царя! Спробуємо щастя.
- Це справа мені не під силу! - відповів Мамед м пішов у пустелю. Там він Спалив волосок червоного коня, і з'явився перед ним червоний кінь. На сідлі він приніс шовкові одяги, червоний халат, папаху й чорні чоботи. Закопав у пісок Мамед свій одяг, вирядился у нове, сіл на червоного коня й помчався на тій. По дорозі наздогнав братів. Запитав їх про здоров'я, а вони його не довідалися.
- ПРО, молодець! - сказали вони. - На такому коні, як не перескочити чинару? Уже тебе-те почастують на славу. Як наситишся, залишки частування нам пішли.
- Будь по-вашому, – відповів червоний вершник і поскакав.
Приїхав Мамед до царського палацу, а там перед чинарой черга джигітів. Дали йому яблуко й поставили після всіх. Нікому не вдалося перемахнути чинару.
Дійшла черга до Мамеда. Розігнав він коня, злетів над деревом і кинув яблуко у старшу царівну.
- Це для старшого брата, – сказав він.
Посадили Мамеда поруч царя, пригощали по-царському, а коли він наївся, залишки їжі велів відіслати своїм братам. Потім сіл Мамед на коня, прискакав у пустелю, переодягся й прийшов додому. Скоро й брати прибутки.
Витрусили вони з кишень горсточку плову й говорять Мамеду:
- Ідемо з нами завтра на тій. Ми сьогодні досита наїлися й тобі б вистачило.
Зібралися вони ранком на свято, а Мамед у пустелю. Махнули брати на нього рукою й виїхали. У пустелі Мамед спалив волосок гнідого коня. Приніс кінь шовкові одяги, чорний халат, чорну папаху й чорні чоботи.
Сховав Мамед старий одяг, вирядился у нову, сіл на коня й помчався на тій. У шляху братів наздогнав. Та вони знову попросили його:
- Молодець! Тобі чи на твоєму коні не перескочити чинари? Коли залишиться після тебе плов, пішли його нам, як послав учора червоний джигіт.
- Будь по-вашому, – крикнув їм Мамед і поскакав.
А перед чинарой знову стояв цілий ряд джигітів. Побрав Мамед яблуко, дочекався черги, стрибнув через чинару й, пролітаючи, кинув яблуко у середню царівну.
- Це для середнього брата!
Знову почастували Мамеда на славу, а залишки він відправив братам.
Коли Мамед у вівчарському своєму одязі заявився додому, брати дали йому горсточку плову, але докорили:
- Завжди ти був тягарем для нас. Навіть на тое доводиться думати про тебе.
На третій день перед чинарой з'явився молодець у сірих одягах на сірому коні. Перескочив він чинару, кинув яблуком у молодшу царівну й сказав:
- Ця моя!
Знову Мамед і сам почастувався й братів почастував, а з пустелі повернувся пізніше звичайного. Приніс на спині у'язку дров.
Запалив біля будинку костерик і попросив братів:
- Дайте мені ваші одяги, я гарненько витрушу їх.
Побрав одяги, зняв із себе свої й кинув усе у багаття.
- Що ти наробив, дурень! - кинулися на нього брати. - Ти залишив нас голими.
- Не лихо, – відповів їм Мамед. - Послухайте краще, що я вам розповім.
Та розповів, як несла варта на батьківській могилі, як одержав три подарунки від трьох вершників і як добув трьох царські дочок для себе й для них, братів.
- Ви засмучувалися про свої бідні одяги, – сказав Мамед, – так одержите царське вбрання.
Спалив він усі три волоски, і відразу з'явилися перед братами три коні.
Надягли брати нове, сіли на коней, поскакали у палац за дружинами.
З тієї пори добре їм жилося. Так ось одного разу поїхали вони втрьох на полювання. А поки полювали, прискакав до їхнього будинку дів на коні з білою зірочкою на чолі. Попросив напитися.
Подала воду дружина старшого брата, а дів не став пити. Подала воду дружина середнього брата – відвернувся. Принесла воду дружина Мамеда… Схопив її дів, поклав поперек сідла й поскакав.
Приїхав Мамед з полювання, довідався про лихо, побрав шматок чурека й пустився у шлях.
Чи Довго, чи коротко, добрався до арика із проточною водою. Сіл хліба поїсти, вмочає у воду і їсть. Прийшла на арик дівчина, подивилася на Мамеда й утекла. Прибігла до дружини вовка й говорить:
- Аи, киз, якщо у тебе є брат на білому світлі, значить це він.
- Є у мене брати, – відповіла дружина, – тільки у наші краї вони не ходки.
- Аи, киз, – заперечила дівчина, – вуж боляче схожий на тебе та людина, що сидить біля арика і їсть черствий чурек.
Пішла-Таки дружина вовка до арика. Пішла на своє щастя: з любим братом свиделась. Привела додому й сховала. Прибіг вовк – зуби ощирив:
- Людиною пахне.
- Це брат мій прийшов! - говорить дружина.
- Який брат? - клацає зубами вовк.
- Молодший.
- Якщо молодший, то я готовий посадити його навіть на свої очі. Готов дружина тієї!
Вийшов Мамед з укриття, привітався з вовком і говорить:
- Не до тоя мені, братик вовк. Та розповів про своє лихо.
- Бачив я цього дива: Він із шістьома ногами, – сказав вовк. - Тільки що повз проїхав на коні з білою зірочкою на чолі. Поїдь і ти, не гаючись, до брата тигрові. Він тобі вкаже дорогу.
Побрав Мамед у вовка шматок хліба на дорогу й поскакав. Приїхав до арика, широкого як ріка. Сіл на березі, вмочив у воду хліб. Та відбулася отут з ним та ж історія: свиделся він із середньою сестрою, яка була за тигром. Довідався тигр, що прийшов до нього у будинок молодший брат, зрадів, велів баранів різати. Мамед розповів йому про своє лихо. Задумався тигр.
- Тільки що бачив я діва із шістьома ногами на коні з білою зірочкою на чолі. Мабуть, це той самий. Поїдь, братик Мамед, не гаючись, до брата леву, він знає, де живе шестиногий дів.
Приїхав Мамед до лева, той вислухав його й показав дорогу.
- А як же я зумію у дива дружину відбити? - запитує Мамед.
- Побери у мене барана й лук зі стрілами, – порадив лев. - Прийдеш до будинку дива й побачиш, що це міцність. Варта у міцності несе кіт із залізними пазурами. Пригвозди його стрілою до стіни. Увійдеш у ворота, кинуться на тебе два собаки. Вони жодного разу ще не годовані від дня свого народження. Кинь їм барана, вони тебе пропустять. Удома дів спить сорокаденним сном. Ось і забирай дружину й біжи.
Усе трапилося так, як передбачив брат лівий. Пробрався Мамед у кімнату дива, дивиться: поклав дів голову на коліна його дружини й спить сорокаденним сном. Побачила дружина люби-мого чоловіка, заплакала. Підкликала до себе, попросила потримати голову дива. Тримає Мамед голову, а дружина підкотила мірошницький жернов і говорить:
- Клади.
Поклав Мамед голову дива на камінь, схопив дружину, сіл на коня й погнав.
Так помітив утікачів кінь дива. Ударив він копитом у ліву стіну. Упала стіна на діва – спить дів. Ударив кінь у праву стіну. Упала стіна на діва. Прокинувся дів. Дивиться, головою лежить на жернове, дружини Мамедовой ні, будинок зруйнований.
Сіл дів на свого коня з білою зірочкою на чолі, кинувся у погоню. Наздогнав утікачів, побив Мамеда до півсмерті, а дружину відібрав.
Приплів Мамед до лева, розповів про те, що приключилося. Подумав лев і порадив:
- Іди до мого арика. Там пасеться кінь, у якого скоро буде лоша. Ось тобі золоте сідло, золота попруга, золоті стремена, золоті підкови й золотий батіг. Як тільки кінь ожеребиться, підкуй лошати, осідлай і змело відправляйся у дорогу. Ну, а коли дів тебе наздожене по дорозі назад, скажи йому такі слова: « Ох-Ов, убрання-те у коня дива виявляється повстяний, а у мого золотий». Кінь дива не вибачить своєму хазяїнові цього докору.
Усе зробив Мамед так, як сказано йому було. Та справді наздогнав-таки його дів по дорозі назад, да Мамед не розгубився й сказав йому:
- Ох-Ов, убрання-те у коня дива виявляється повстяний, а у мого золотий.
Та трапилося отут чудо. Здійнявся кінь із білою зірочкою у чолі до самого неба. Злетів і запитує у сідока:
- Скажи, дів, земля видна?
- Ні, не видна, – відповідає дів.
Тоді кінь скинув дива зі спини, полетів дів стрімголов, а сам повторює:
- Дай боже впасти на воду або солому!
Даремно мова чесала, ударився дів про землю – залишилося від нього мокре місце.
Приїхав Мамед до лева – шість днів тривав тієї, приїхав до тигра – шість днів гуляли, і у вовка – не менше – не більше. А приїхав Мамед додому й святкував на честь удачі своєї й свого щастя сорок днів і ночей.