Жив-Був бідний хлопець. Крім баби-матері, не було у нього нікого – ні братів, ні сестер. Наймитував він у бая. Працював день і ніч, але бай грошей йому не платив, кормил гірше собаки.
Пошкодувала матір сина:
- Бай тебе морить голодом, а ти за цю плату працюєш на нього день і ніч. Залишайся вуж краще будинку. Принось мені щодня по у'язці дров. Дрова я буду продавати біднякам. Грошей у них мало, але прогодуватися ми зможемо.
- Будь по-твоєму, – сказав хлопець.
Ранком устав він до сонечка, побрав мотузку, кетмень, попрощався з матір'ю до вечора.
- Син мій, – сказала вона йому, – побери цей хліб із джугари. Більше у нас нічого немає. Але не їж його, поки він не перетвориться у мед.
Загорнув хлопець хліб у хустку, сунув за пазаху й пішов своєю дорогою.
До полудня працював, спини не розгинаючи. Утомився. У животі – порожньо; з вечора у роті ні крихти не було. Дістав хлопець вузлик, розгорнув, бачить: як був хліб із джугари, так і залишився він хлібом, далеко йому до меду.
Хоч і хотілося їсти, так не хотілося матушкиного завіту порушити.
Сховав хлопець хліб на груди й прийнявся за справу. Махав кетменем, поки у очах не стемніло.
- Ну, тепер-те вже хліб напевно став медом, – сказав він собі й знову розгорнув вузлик.
Дивиться, як був хліб із джугари, так хлібом і залишився.
Засумував хлопець.
- Обдурила мене матінка.
Та став він є хліб. Відкусив шматочок, а у роті – солодше меду.
Засоромився хлопець.
- Вибач мене, матінка, за брутальне слово. Солодкий твій хліб! Як мед солодкий.