Жив так був один цар. У його країні не було старих. Зостариться людина, його або вб'ють, або проженуть у безжиттєву пустелю. Та ніхто не противився цьому жорстокому закону.
У одного царського нукера теж був старий батько. Син любив його, але закон є закон. Настала пора, звалив нукера батька на спину й поніс у пустелю.
Ішов, ішов, утомився. Сіл відпочити, витер піт із чола й отут старий-батько розсміявся.
- Чому ти радієш, батько? - здивувався нукер. - Адже я несу тебе у пустелю, щоб залишити на голодну смерть.
- Ах, син мій, – відповів старий, – колись у молодості я теж кинув батька у пустелі. Ось і моя черга настала. Говорять, не рій яму іншому, сам у неї потрапиш. Тільки тепер я зрозумів цю мудрість.
- Дорогою мій батько! - викликнув нукер. - Я не прагну твоєї погибелі. Краще бути розумним чужим розумом тепер, чим прозріти у той день, коли настане настав час розстатися з життям:
Почекав нукер ночі, звалив батька на спину, приніс додому й сховав у скрині. Так і жив старий у скрині. Тільки глибокою ніччю виходив він з укриття: поїсти й подихати повітрям.
Одного разу цар тієї країни зібрав своїх нукерів і велів готуватися у далекий похід, шукати живу воду. Видне, цар старіти став. Не хотілося йому бути вбитим або покинутим у пустелі.
Уночі нукер розповів батькові про царську примху.
- Коли я залишу будинок, як же ти будеш жити без мене? - горював нукер.
- Ось що, – подумавши, порадив старий, – якщо ти прагнеш знайти живу воду, побери мене із собою. Старі мало можуть, але багато знають.
- Де ж я сховаю тебе у поході? - запитав нукера.
- Усе у тому ж скрині! Та ось що, син мій, не забудь побрати із собою ще бика й висушену рибу. Вони тобі послужать службу.
Не став нукер задавати батькові зайвих питань, а зробив усе по його раді.
У шляху цар побачив, що нукер везе із собою велика скриня й жене бика.
- Навіщо це тобі? - запитав здивований цар.
- У цьому поході я можу розбагатіти, – відповів нукер. - Скриня для майбутніх багатств, а бик – це живаючи їжа. Якщо у нас скінчаться запаси, ми його заріжемо.
- Не чи занадто ти далеко загадуєш? - посміхнувся цар.
Але ось прийшли вони у більшу пустелю. Скінчилася вода. Нукери пануючи стали гинути від спраги. Та тоді вночі старий-батько сказав синові:
- Відпусти бика й ступай за ним. Коли бик почне буцати пісок, значить він зачув воду. Покопай у тому місці, і всі ми будемо врятовані.
Так і зробив нукер. Та точно, стали копати там, де бик буцав пісок, і знайшли воду.
Подякував цар нукера за порятунок, і відправився караван далі.
Чи Довго, чи коротко, скінчилася пустеля. Та сказав тоді старий синові:
- Скоро ми прийдемо у країну тисячі джерел. У молодості я чув від одного чужоземця, що живаючи вода тільки у одному із цих джерел. Люди стануть пити де потрапило, а ти опускай свою рибу у ці джерела доти, поки вона не оживе. Отоді й ти напийся води й побери із собою.
Та справді, прийшов незабаром караван у країну тисячі джерел. Люди розбрелися хто куди й стали пити й наповнювати свої посудини.
А син старого не квапився, він ішов від джерела до джерела й опускав у кожний з них свою рибу. Та раптом у одному мертва риба стрепенулася, вислизнула з рук і спливла. Нукер негайно напився цієї води й наповнив свій глечик.
Воїни пануючи, напившись самі, згадали про свого володаря й понесли йому свої посудини. Але від цієї води він так і не помолодів. Розсердився цар, ногами затупотів:
- Обдурили мене звіздарі й чарівники. Але отут підійшов до нього син старого.
- Не гневайся, великий государ, а спробуй-но краще моєї води.
Хоч і набридла цареві вода, а надпив-таки глоток. Надпив і сивин у бороді – наче й не було.
Зрадів цар і, говорить нукерові:
- Проси у мене що прагнеш! Будь-яке твоє бажання виконаю, але відкрий мені свою таємницю.
Упав нукер у ноги паную.
- Государ, я відкрию тобі таємницю, але чи вибачиш ти мені провину мою?
- ПРО, нукер мій! Ти врятував мене від смерті й від старості й тому ти гідний прощення, який би не була твоя провина.
- Тоді вислухай мене, государ, – і нукер почало своє оповідання. - Коли настала пора, я, як і личить людям нашого царства, поніс старого-батька у пустелю. А він засміявся й сказав мені: «У молодості я теж кинув батька у пустелі. Ось і моя черга настала». Та тоді я почекав ночі, про государ мій, приніс батька додому й сховав у скрині. Ось він, ця скриня. У ньому – мій батько. Це він указав мені спосіб відшукати серед тисячі джерел джерело живої води.
Здивувався цар, задумався.
Нукера він вибачив, батька його не торкнув, а повернувшись додому, скасував старий жорстокий закон.