Жив-Був один король, і було у нього три дочки. Він любив їх так сабоно, начебто із серця його виливав нескінченний потік коштовностей. Королеві дуже хотілося знайти для кожної дочки підходящого чоловіка. Незважаючи на те що багато принців із сусідніх королівств домагалися їхньої руки, королеві жоден з них не сподобався. Так він і не зміг знайти чоловіків для своїх прекрасних дочок. Короля постійно мучив страх, що він умре, перш ніж видасть дочок заміж. Він боявся, що зустріне несправедливу смерть, не виконавши свого батьківського боргу. Як би не пишався він своїми дочками, але так і не міг позбутися занепокоєння за їхню долю.
У палаці служила літня пара. Та чоловікові, і дружині перевалило за шістдесят, але дітей у них не було. Їхнє життя було виконано самітності й гіркоти.
Якось раз у баби рознесло коліно. У неї не було грошей сходити до лікаря, а пухлина тим часом усе росла й росла й нарешті стала такою великий, що баба вже не могла ворухнути ногою. Коли нарив прорвався, звідти вистрибнула більша золотавого кольори жаба. Побачивши цього старий викликнув запально: «Ця жаба, мабуть, є злим духом. Виброси швидше мерзенну тварину геть із будинку!» У баби забракло духу позбутися жаби, і вона зі сльозами на очах заблагала: «Хто знає, злий чи дух це або чудовиська? Бог або дракон? Ми так довго страждали. Тепер ми вже старі й нікому про нас подбати. Може, боги змилостивилися над нами й послали це жабеняти, щоб був він нам замість сина». Не бажаючи ще більше розбудовувати дружину, старий не став наполягати й дозволив їй зробити по-своєму. Однак він однаково з огидою відвертався побачивши виродливого созданья із плоскою головою, більшим ротом і парою випнутих очей. Зрештою, киплячи від злості й повний відрази, старий покинув рідний будинок. З тих пір лягошонок став єдиним супутником баби й ділив з нею дах і їду. Щодня баба виносила його на вулицю подихати свіжим повітрям, начебто те була не жаба, а мале дитя. Позбавлений дарунка мовлення, жабеня широко розкривало очі, немов завдяки бабу за її доброту.
Одного разу баба, колишучи жабеняти на руках, початку його поддразнивать: «Лягушоночек, ось було б здорово, якщо б ти у мене заговорив!» Жабеня витріщило очі й раптом проверещав: «Ненька, ненька, не сумуй. Коли я виросту, то одружуся, і моя дружина буде тобі у всьому допомагати, так що тобі не прийде більше працювати на короля». Почув слова жабеняти, баба була так уражена, що ледве було не упустила його на землю. Їй і у снах не могло привидітися, що жабеня заговорить, та ще поведе такі розумні мовлення! З тих пір вона початку ще більше опікуватися про своє жабеня. Пройшов час, і жабеня сказало бабі: «Ненька пробив годину, щоб у наш будинок увійшла дівчина, мені — дружина, а тобі — помічниця! Не чи сходиш ти поговорити про весілля?» Стара жінка запитала: «Але куди ж мені податися? Хто захоче піти у дружин до жабеняти! Та й живемо ми у убогості». Жабеня відповіло: «Не хвилюйся про цей! Іди до короля й скажи йому: «Ваша Величність, хіба немає у вас трьох дочок на виданье? Можна мій син побере одну з них у дружин?» Звичайно ж, він погодиться. Та тоді царівна буде допомагати тобі по господарстві, адже правда?»
Баба розреготалася: «Ох, жабеня, ну й розсмішив же ти мене! Ну як це принцеса ввійде у таку жебрачку сім'ю, як наша? Вийде заміж за жабу? Але жабеня продовжувало благати: «Ненька! Ненька! Ну сходь і попроси, хоч один раз!» Побачивши, що жабеня не жартує, баба не змогла відмовити йому й розв'язала спробувати щастя.
Ставши перед королем, баба впала на коліна зі словами: «Ваша Величність, не відмовте мені у проханні». Король запитав: «Ну, що у тебе струсило? Нема чого є, нема чим прикрити наготу?» Стара жінка відповіла: « Завдяки Вашій щедрості, у нас удосталь і того й іншого. Я прийшла женити сина. У Вас є три дочки, можна, мій син побере у дружин одну з них?»
Не встигнула баба вимовити останнє слово, як король вибухнув реготом. «Ця баба або звихнулася, або марить. Як вона може нести таку нісенітницю? Мою дочку у дружин її синові? Так як таке взагалі могло прийти їй у голову!» Він підкликав до себе охоронця й наказав: «Викинь цю безумицу геть!»
Виселена з палацових покоїв, баба зашкутабогала додому, ремствуючи на життя й поминаючи недобрим словом жабеняти. Коштувало бабі його побачити, як вона відразу почала лаятися: «Ти, безмозкий дурень! Ти й поняття не маєш, що можна, а що не можна. Ти відправив мене шукати неприємностей. За старих часів говорили: не літати павичеві й вороні разом, не зійтися слонові з биком. Згодом ти поумнеешь і зменшиш свій запал».
Не чекаючи, поки висохне потік старухиної свари, жабеня високо підстрибнуло й викликнув: «Так як же таке могло трапитися? Я повинен піти туди сам. Дадуть вони своя згода чи ні, але я одружуся на одній із принцес. А ти йди й прибери будинок, щоб виявити невістці гідне приймання!» Жабеня поскакало до палацових воріт, голосно кричачи: «Агов! Слухайте мене, король, міністри й придворні! Я син тієї старої жінки, що носить воду у палац. Я прийшов сюди, щоб запропонувати руку й серце. Швидко відкривайте ворота, я бажаю бачити короля!» Його лемент проникнув крізь товсті стіни й, подібно удару грому, раскатился по палацових палатах, досягшись вух короля й придворних. Здивовані шумом, король і міністри визирнули у вікно й побачили перед воротами жабеняти.
«Хто ти? - запитав король. - Та чому ти так кричиш?» «Я син старої жінки, що носить воду у твій палац, — відповіло жабеня. - Вона прийшла просити для мене руки твоєї дочки, і ти не тільки відмовив, але й був з нею грубий. Це несправедливо! Однак я як і раніше харчую до тебе повагу й тому розв'язав сам з тобою побачити. чи Згодний ти віддати одну із твоїх дочок мені у дружин?»
Вибухнувши реготом, король повернувся до міністрів, що стояли біля нього: « Ні, ви чули, що він сказав? Жаба сміє так із мною говорити! Та буває ж таке!» — А потім він знову звернув погляд на жабеня: — Так як же я віддам свою дочку, чарівну, як квітка, за мерзенну, брудну істоту, що те саме що коров'ячому коржу? Пройдисвіт! Якщо ти не заберешся звідси по доброму, я спущу на тебе собак, і ті зжеруть тебе живцем».
Жабеня відповіло: «Не намагайся нагнати на мене страху. Якщо ти й справді не бажаєш задовольнити моє прохання, то я почну сміятися. Та тоді нарікай на себе».
Король обурився: «Роби що прагнеш! Тільки дивися не надірвися!»
Жабеня широко роззявило рота і розреготався. Звук його реготу був настільки потужним, що затряслися гори й земля, подув вітер, а сонце й місяць зникли за обрієм. Видалося, ще мить і палац обрушиться на землю.
Король, не пам'ятаючи себе від страху, висунув голову з вікна й закричав: «Зупинися! Я піду й довідаюся, хто з моїх дочок прагне вийти за тебе заміж!» Жабеня замовкло, бурячи вляглася, і усе стало таким же, як колись. Король пішов у палацові Спокої й запитав спочатку старшу дочку, не чи прагне вона стати дружиною жабеняти.
Та відповіла: «Батько, невже Ви розлюбили мене? Як Ви можете просити мене вийти заміж за сина цієї баби? Який до того ж всього-на-всього непоказна, брудна жаба. Так я краще вмру, чому стану його дружиною!»
Король повернувся до жабеняти й сказав: «Моя старша дочка не згодна вийти заміж за таку непоказну, брудну, виродливу жабу, як ти, і сміх твій був їй неприємний».
Не встигнув король закінчити, як жабеня роздуло свій живіт так так, що той став походити на кулю, і голосно закричав: « Як! Якщо ти не віддаси мені одну з дочок у дружин, я заплачу!»
Король відповів: «Надходь як знаєш! Сльози отут не допоможуть. Моя старша дочка відмовила тобі, і я отут нічого не можу поробити. Якщо корова не прагне пити, то не можна її змусити пити силою».
Почув такі мовлення, жабеня широко роззявило рота і заридав. Сльози його потекли рікою. Незабаром палац виявився затоплений, і вода усе прибувала. Хвилі несамовито билися про стіни, і видалося, ще секунда, і палац звалиться.
Король у жаху заволав у всю глотку: «Перестань ридати! Я піду запитаю ще раз». Цього разу король відправився до середньої дочки.
Вона відповіла зі сльозами на очах: «Батько, ти прагнеш позбутися мене? Якщо ні, то чому ти просиш мене вийти заміж за сина служниці?»
Король, не знаючи, що йому робити, повернувся до жаби й сказав: «Жабеня, я не зумів переконати середню дочку стати твоєю дружиною. Вона говорить, що ти син рабині, не людей, але жаба, і не прагне бути твоєї».
Жабеня відповіло: «Ти як і раніше не бажаєш віддати мені одну із твоїх дочок. Що ж, тоді я буду стрибати нагору-униз!»
«Ти вже сміявся й плакав. Прагнеш тепер стрибати? Стрибай!» — огризнувся король.
Та тоді жабеня почало стрибати. Раз від разу його стрибки ставали всі яростней і яростней. З кожним стрибком валився один з вартих біля палацу будинків. Незабаром майже всі вдома у окрузі лежали у руїнах. Та й сам палац ходив ходуном.
Король був остаточно знищений і навіть початків заїкатися від страху: « П-Перестань стрибати. Я віддам тобі молодшу дочку».
Незважаючи на юний вік, молодша дочка була не по роках розумна. Вона сказала батькові: «Жабеня такий митецький маг, що мені однаково, принц він або син служниці. Я вийду за нього заміж, якщо це врятує тебе, мати й усіх, хто живе у палаці».
У короля немов камінь із душі звалився. Він поспішив назад. « Цього разу твоє бажання здійснилося, — оголосив він жабеняті. - Я дозволю тобі одружитися на моєї дорогої дочки, молодшій принцесі».
Жабеня залишилося дуже задоволений і виразив свою дяку королеві. Молоду принцесу негайно обрядили у її краще плаття, а палац був святково оздоблений. Під приголомшуючий бій барабанів і гонгів молодшу принцесу і її чоловіка-жабеняти перепровадили у їхнє житло. Побачивши, що сестра вийшла заміж за жабу, дві старші принцеси невдоволено зморщили носи й пішли, роздратовані, у свої Спокої.
Відкривши двері, баба побачила, що жабеня й насправді привів додому принцесу. Коли баба запитала, як жабеняті це вдалося, він розповів їй про те, скільки раз йому довелося просити й скільки раз його обманювали. Стара жінка була у нестямі від радості, коли зрозуміла, що жабеня привело у будинок саму ніжну, саму прекрасну й доброчесну із усіх королівських дочок. Але потім її стали долати думки про ту нишете, у якій вони жили з жабеням. Хіба тут було місце зятеві короля і його дружині? Однак юна принцеса, не висловивши ні тіні невдоволення, почала допомагати бабі по господарстві: забрала будинок, сходила за водою, зібрала коров'ячі коржі, щоб розпалити вогонь, і приготувала їжу. Уночі вся сім'я спала у одній кімнаті.
Прокинувшись на наступний ранок, баба побачила, що та темна комірка, у якій вони жили, перетворилася у прекрасні просторі Спокої — настільки чисті й світлі, начебто зроблені вони були із кришталю. Там було достатнє їжі, одягу й запасів, щоб вони взагалі могли більше ні про що не турбуватися. Їхній новий будинок був навіть краще й зручніше, чим королівський палац. Та лише тоді жабеня повідало бабі й молодій принцесі свою історію.
Він виявився сином Короля Драконів із Драконьего Царства, який прийшов у мир людей, сховавши свій дійсний вигляд під лягушечьей шкірою. А потім він скинув лягушечью шкіру й перетворився у прекрасного принца. Баба й принцеса минулого так щасливі, що почали сміятися й ляскати у долоні. Тепер уся сім'я могла жити у достатку, і старій жінці не було потреби працювати. Незадовго до того повернувся додому і її старий, і всі вони були дуже щасливі.
Одного разу молода принцеса запропонувала: «Чому б нам не запросити у гості моїх сестер? Звичайно, ми не потребуємо їхньої милості. Однак нас зв'язують кревні узи, і ми повинні опікуватися друг про друга».
Драконий принц відповів: «Твої сестри були жорстокі. Давай не будемо їх пускати у свій будинок».
Але принцеса стояла на своєму, і драконий принц погодився за умови, що він переодягнеться жабою й ніхто нічого про нього не довідається.
Незабаром сестри прибутки. Побачивши величезний будинок і прекрасну обстановку, що перевершує по красі оздоблення їх палацу, вони запідозрили, що тут щось не так. Увечері, коли усе пили ячмінне пиво, сестри раз у раз наповнювали чашу молодшої сестри. Як і слід було сподіватися, вона незабаром сп'яніла й початку нестримно бовтати мовою. Секрет жабеняти був розкритий.
Здійснившись заздрості до своєї щасливої сестри, старші принцеси придумали хитромудрий план. Потай від усіх вони кинули п'яну сестру у ставок. Кому, думали вони, прийде у голову думка, що вони вмертвили свою рідну сестру? А потім старша із принцес облачилася у убрання з лисого хутра, що належало молодшій сестрі, і вляглася у постіль.
Коли жабеня піднялося наверх, до нього підбігла середня принцеса й сказала: «Нашій старшій сестрі довелося через термінову справу повернутися у палац». Жабеня не стало нічого перевіряти, а лише здивувався такому поспіху. Адже ніхто навіть не попрощався з ним. Оскільки всі три сестри були дуже схожі один на одного, то він не помітив підміни. Проте, відчувши щось негарне, лягушечью шкіру знімати не став.
Пройшов час. Із ставка виросло горіхове дерево. Жабеня принесло горіхи додому, і вони здалися чудовими на смак як йому, так і старим-батькам. Однак для сестер горіхи виявилися горше отрути. У люті сестри зрубали дерево, спалили його й розметали попіл по полях.
А потім на поле з'явилися зелені паростки ячменя. Коли він дозрів, жабеня приготувало з ячменя цампу. Старим і жабеняті цампа здалася солодше меду, але сестри, з'ївши трошки, скривилися так, начебто далечіні їм гіркі ліки. Обійняті люттю, вони побігли й викинули весь ячмінь у ставок, однак кожне зернятко, торкнувшись води, перетворилося у жайворонка, і один з них, підлетівши до жабеняти, сіл йому на плече.
Жабеня принесло жайворонка додому, і той, обливаючись сльозами, повідав йому про те, що раніше він був принцесою, яку погубили її сестри. Лише тоді жабеня зрозуміло, що його дружина переродилася птахом. Він виставив двох зловмисниць геть, знову скинув свою лягушечью шкіру й обернувся молодим принцом. Та зажили вони всі разом благополучно й щасливо.