Жили-Минулого колись людей по імені Ша-по-по і його вірна дружина Цил-Луг-Луг. Та так у них здавна було заведено, що Ша-по-по доглядав за чередою овець, а Цил-Луг-Луг залишалася будинку й клопотала по господарстві Вони так уміло розділили між собою всі обов'язки, що ніхто з них жодного разу не обвинуватив інший у неробство. Подружжя було не дуже багате, зате зовсім щасливі.
Щораз, коли Ша-по-по вертався ввечері з вівцями додому, Цил-Луг-Луг досита кормила його жирним супчиком. З кожним днем чоловік ставав усі товстіше, однак до Цил-Луг-Луг йому було як і раніше далеко. Ша-по-по ніяк не міг зрозуміти, звідки у дружини стільки масла. Йому жахливо хотілося це довідатися, але запитати прямо він не вирішувався. Він думав, що правду буде довідатися неважко, і терпляче вичікував своєї години.
Одного разу він прикинувся, що йде пасти овець, але замість цього сховався за будинком і заглянув у віконце. Через якийсь час Цил-Луг-Луг розжарила на грубці величезну металеву сковороду й, роздягнувшись донага, села у неї й тричі переперекинулася. Коли вона встала, сковорідка була повна масла. Дивлячись на це, Ша-по-по подумав: «Якщо вона так може, то чому б і мені не спробувати? Чим я гірше її?»
Наступного дня Ша-по-по наполіг на тому, щоб Цил-Луг-Луг пішла пасти овець, а сам він залишився будинку клопотати по господарстві. Дружина намагалася переконати його, говорячи, що він не впорається з усією роботою, однак Ша-по-по й слухати її не став. Отже, вона з вівцями відправилася на луг, а він залишився будинку. Як тільки дружина пішла, Ша-по-по швиденько розжарив сковороду й, скинувши одяг, стрибнув у неї. Але у бідного Ша-по-по було малувате жиру — адже він був не такий товстий, як його дружина, — і він зажарився.
Коли Цил-Луг-Луг увечері повернулася додому й виявила свого коханого чоловіка Ша-по-по мертвим на сковорідці, то вона відразу ж зміркувала, чому він захотів у той день залишитися будинку. Було ясне, що він намагався їй наслідувати. Обливаючись сльозами, вона відправилася на пошуки ченця, який міг би провести похоронний обряд.
По дорозі їй зустрів голуб. Він запитав Цил-Луг-Луг, куди вона направляється й чому так гірко плаче. Вона, ридаючи, сказала, що у неї вмер чоловік і тепер вона шукає ченця, який би зробив похоронний обряд.
- Як же тобі повезло! Я чернець, — відповів голуб.
- Коли ти чернець, то скажи одне слівце, щоб це довести, — попросила Цил-Луг-Луг. Та голуб проворковал:
- Корл-Корл-Корл.
- Ніякий ти не чернець, — сказала Цил-Луг-Луг і пішла далі.
Потім їй зустріла сорока, яка теж запитала, куди Цил-Луг-Луг направляється. Коли жінка повідомила її, що шукає ченця для проведення похоронної церемонії, сорока сказала: «Якщо тобі хто й потрібний, те це саме я. Я не тільки черниця, але й роблю обряди».
Цил-луг-Луг попросила і її сказати що-небудь на підтвердження своїх слів, і сорока прокричала: « Ка-но-но», — але Цил-Луг-Луг цього здалося недостатньо, і вона пішла далі. Потім їй зустрівся ворон. Він задав той же саме питання, а потім теж назвався ченцем. Коли Цил-Луг-Луг змусила і його сказати на підтвердження слівце, ворон прокаркал: « Кар-нор-нор», і жінка, зрозумівши, що ніякий він не чернець, продовжила свій шлях.
Нарешті Цил-Луг-Луг побачила стерв'ятника. Він запитав, куди вона йде, і жінка повідала йому свою історію.
- ПРО, як це усе сумно, ти не проти, якщо я піду з тобою? - запитав стерв'ятник.
- Спочатку ти повинен сказати одне слово, яке переконає мене у тому, що ти можеш мені чимсь допомогти, — відповіла Цил-Луг-Луг.
Стерв'ятник був дуже розумний. Він пам'ятав напам'ять кілька слів, які чув під час своїх численних відвідувань місць поховання, де розчленовувалися трупи померлих.
- Чом-Ден де, Де-Жин, Шег-Па, — сказав стерв'ятник.
Коли вона почува ці слова, то не стала вимагати подальших підтверджень. У неї не виникло ніяких сумнівів у його корисності, і вона з радістю повела його додому для проведення похоронної церемонії.
Як тільки вони прийшли, Цил-Луг-Луг посадила стерв'ятника на високе сидіння й поклала перед ним тіло померлого чоловіка. А потім вона відправилася готовити стерв'ятникові пригощання. Цил-луг-Луг була дуже розстроєна смертю чоловіка, однак вона так обрадувалося, що їй нарешті вдалося знайти того, хто вуж напевно зуміє правабоно провести похоронний обряд, що зовсім забула дати стерв'ятникові якісь вказівки. Коли вона повернулася назад з мискою кисляку, стерв'ятник попросив її принести тіло чоловіка.
- Я ж поклала його перед тобою, лама-ла, — сказала Цил-Луг-Луг.
- Ох, яка жалість, — відповів стерв'ятник, — я думав, що це підношення, і з'їв його.
Цил-луг-Луг була у люті, але що вона могла поробити? Вона кинула стерв'ятникові у голову миску з кисляком і виставила його геть.
Бідна Цил-Луг-Луг ще сабоніше залилася сльозами, а стерв'ятник полетів геть, так і не провівши ніякого похоронного обряду. Зате він був ситий по горло, а на голові у нього з'явилася біла пляма.