У чудесній місцевості Лиу-Дзонг правил добрий намісник по імені Ючанг Гьялпо, але у нього була препогана дружина. Усе додавали до її імені слово «відьма», тому йменувалася вона не інакше як Відьма Карма Норзом. Та у них була служниця — нічим не краще, чим відьма-дружина, кликали її Балай Кушок. Вона всіляко підбивала відьму творити зло й допомагала їй у її мерзенних діяннях. Ось так воно всі й було: гарний намісник із бридкою дружиною й бридкою служницею.
Крім усього іншого, намісник часто їздив по справах. У одну з таких поїздок він зупинився у будинку, де жили вдова із красунею-дочкою. Дочка кликали Шелкар Гьяцо, і вона була настільки прекрасна, що намісник не зміг устояти перед її вродою. Незважаючи на те що дівчина була ще дуже молода, він попросив матір віддати дочка йому у дружин.
- Тебе напевно чекає будинку дружина. Я не віддам тобі свою дочку. Вона не вийшла роками, та й крім неї у мене нікого ні, — відповіла мати.
- Мене не чекає будинку дружина, — сховав правду намісник. - Коли дівчина поскаржиться на холод, укутаю її у кращу парчу. Скаже, що голодна, — уставлю стіл кращими стравами. чи Випробує спрагу — наспіваю нектаром і розвію її смуток у вічнозелених садах.
Нескоро й неохоче відпустила мати свою дочку. Намісник продовжував осаджувати її проханнями — мати відмовляла. Нарешті через чимало часу вона погодилася розстатися з дочкою, єдиної, хто скрашував її самітність. Намісник нарядив дівчину у кращі нові одяги й повіз на кращому скакунові додому.
Коли їм залишилося подолати останній пагорб, дружина й служниця вийшли намісникові назустріч. Побачивши їх дівчина сказала:
- Я бачу, що тебе чекає будинку дружина. Будь ласка, дозволь мені піти. Я не поїду далі з тобою.
- Так немає у мене дружини, і тобі не потрібно боятися й щось підозрювати. Але якщо ти й насправді страшиш цих двох жінок, то можеш прикинутися, що я побрав тебе у секретарі, — сказав намісник і переодяг її у чоловіче плаття.
Але коштувало дружині побачити, що чоловік приїхав не один, як вона тугий же сказала: «Коли ти їхав, то я бачила лише однієї людини й один коня. Тепер ти повернувся, і я бачу ще однієї людини й другий коня. Як б то ні було, це до лиха. Сподіваюся, уся справа лише у тому, що наші справи йдуть на лад і ти найняв собі помічника». Повна підозр, вона пішла, не запропонувавши йому у знак вітання випити чашу благопожелательного напою.
« Будь ласка, не гнівайся й не підозрюй мене ні у чому, моя дорога дружина, — заспокоїв він її. - Це всього лише мій секретар. Наша справа квітне, і він відтепер буде мені допомагати».
Відьму втихомирив його відповідь. Вона піднесла йому благопожелательний напій, і разом вони ввійшли у будинок. По дорозі вона розглядала секретаря, велівши служниці також не спускати з нього око. Однак вони так нічого й не помітили.
Коли вони прийшли додому, намісник відвів дівчині кімнату, яка йменувалася Повними щастя чертогами Тари, у той час як він сам із дружиною спав там же, де звичайно, — у «Повної щастя бірюзовій кімнаті». Однак більшу частину часу намісник проводив у компанії дівчини, що жахливо зллило дружину, розпалюючи її підозрілість. Вона відправила служницю стежити за ними. Пройшло зовсім небагато часу, як гострий погляд служниці проникнув у їхню таємницю. Вона розповіла дружині, що секретар насправді не чоловік, а молода й гарна дівчина. Почув це, відьма так і здійнялася від злості. З вискаленими іклами й розпатланими волоссями вона побігла у комору, побрала небагато борошна, чаю й усього іншого й покидала у море, сказавши намісникові:
«Слухай, що я тобі скажу, мій пан,
Ті комори, де ми зберігаємо борошно, чай і масло,
Усе до єдиної порожні.
Іди у Дарце - До й поповни наші запаси».
Намісник усе підготував до поїздки. На той випадок, якщо дівчина проголодается у його відсутність, він залишив їй різноманітну смачну їжу, а також нектар, якщо вона відчує спрагу. Він велів дружині й служниці не входити у кімнату дівчини. Радіючи тому, що намісник виїде вже наступного дня й вона залишиться наодинці з дівчиною, дружина пообіцяла зробити всі, як він скаже.
Коштувало намісникові виїхати, як відьма відправилася у кімнату дівчини, тримаючи у правій руці сокира, у лівій ніж і заткнувши серп собі за пояс. Вона покликала:
«Слухай, що я тобі скажу, ти, чиє ім'я Шелкар Гьяцо:
Відкрий по добрій волі двері,
Інакше я відрубаю тобі руки й голову своєю сокирою,
Ноги відріжу ножем
Та розсічу навпіл серпом,
Та тоді тобі вже не піднятися із землі».
Шелкар Гьяцо заблагала перед нею:
«Вислухай мене, ушанована пані: Будь ласка, вибач мене, ушанована пані. Усе, що у мене тільки є, я віддам тобі, Мій кораловий патук я віддам тобі».
Та знову відьма зажадала, щоб дівчина вийшла, але та відмовилася й, простягшись близько дверей, продовжувала молити про пощаду:
« ПРО, моя ушанована пані, Молю, вибач мене, Усе, що у мене є, я віддам тобі, Пощади мене, збережи мені життя».
Відьма ще більше роз'ярилася й під благання дівчини рознесли двері, ледве не пришибив її. Незважаючи на те що та була ледве жива, відьма не зглянулася над нею й змусила працювати. Спочатку вона веліла дівчині принести велике цебро води, і та підкорилася. Потім вона наказала їй присмажити сто мішків борошна, однак дівчина не встигнула впоратися з роботою у зазначений строк, і відьма поколобродила її й кинула у вогонь. Дівчина вся покрилася пухирями й ледве не випустила дух, а відьма, вихопивши через пояс серп і розмахуючи ножем і сокирою, розділила свої волосся на дві частини, потягла дівчину геть із будинку й кинула у озеро, де жила її душу. Позбувшись від дівчини, відьма залишилася задоволена й відчула, що у неї камінь із душі звалився. Вона нагородила служницю за допомогу й, вирядившись у своє краще плаття, села чекати повернення намісника.
Тим часом намісник постарався скоріше завершити свої справи й повернувся вже через чотири дні. Він так праг побачити свою нову дружину, що, добравшись додому, відразу ж відправився у Повні щастя чертоги Тари. Побачивши, що весь двір залитий кров'ю, він запитав відьму, що відбулося. «Трапилася страшна бійка між куркою й мавпою, пролилося багато крові й курка загинула», — відповіла дружина.
Потім, побачивши кров на сходах, що ведуть у Повні щастя чертоги Тари, намісник знову запитав її, звідки вона.
«А це тому, що між мною й Шелкар Гьяцо відбулася сутичка, і вона загинула від моєї руки».
Намісник ледве було почуттів не втратився, коли почув, що відьма вбила його нову красуню-дружину. Він продзвонив у великий дзвін, що використовувався для того, щоб скликати всіх жителів на раду по важливих питаннях. Коли всі жителі села зібралися, він велів частини з них відправитися у долину й зрубати дерево, де жила душа відьми, а іншим — іти й осушити озеро. Коли дерево й озеро проживання ведьминой душі були знищені, вона вмерла. Потім намісник обережно підняв тіло дівчини із дна озера й розв'язав спалити її на ритуальному багатті, поклавши у'язку полін кипариса із правої сторони пагорба, яловець із лівої й рододендрон попереду. Однак полум'я не брало тіло дівчини.
Згідно з віруваннями тибетців, відьми й інші люди, що володіють надприродними здатностями, зберігають свою силу й душу поза своїм тілом, у інших предметах, подібно тому, як сила Самсона була у його волоссях.
«Що ж тебе тримає тут, моя молода пані, що ти не гориш?» — проспівав намісник.
Він подумав, що, може бути, вона не може розстатися з його черевиками й спалив їх, не знімаючи з ніг. Незважаючи на те що ступні його обвуглилися, тіло дівчини як і раніше не горіло. Потім йому спало на думку, що вона не може забути його чупа, і його він теж жбурнув у вогонь. Але оскільки тіло як і раніше не піддавалося мовам полум'я, він сказав: «Ти, напевно, занадто прив'язалася до мене», — і стрибнув у багаття сам. Та тоді тіло загорілося, і намісник умер разом з дівчиною. На місці кремації утворювалася величезна купа попелу.
Повз ішла людей, за ним трусил його нещасний осел, тільки-но пересуваючи ноги під вагою вантажу. « ПРО, ось і пагорб із попелу на тому місці, де були спалені наш добрий і щедрий намісник Ючанг Гьялпо й дівчина Шелкар Гьяцо», — сказав перехожий і кинув жменю ослиного корму поверх попелястої гори. Звідти випурхнула золота пташка. Людина була уражена. Він кинув ще одну жменю, і з купи вилетіла пташка бірюзового кольору. Вона приєдналася до золотої пташки, і вони разом злетіли у небо. Оскільки нічого не відбулося, коли він кинув на попелясту гору третю жменю ослиного корму, перехожий продовжив свій шлях, забувши про дві пташок.
Щодня два птахи опускалися на дах палацу у сусідньому королівстві й пригощалися тим, що пропонував їм добрий король. У короля не було потомства, і він полюбив пташок як рідних дітей. Він дивувався їхньому незвичайному фарбуванню й тому, що вони завжди прилітали разом і у те саме час. Його цікавість зростала з кожним днем. Коли він уже був не у силах його далі стримувати, король відправився до лами й попросив його поворожити. Лама сказав, що дані події мають сприятливе значення, і велів изловить пташок.
Коли пташки, як звичайно, прилетіли за обідом, король піймав їх і відніс ламі, щоб одержати подальші наставляння. Лама велів королеві обернути пташок у дорогу матерію й покласти золотий птаха у золоту скриньку, а бірюзову — у скриньку з бірюзи. А потім, коли зійде повний місяць, без зволікання відкрити обидві скриньки. Цікавість короля ще більше зросла, коли лама не зміг відповісти йому, що ж трапиться із пташками.
Король вів лік дням і подовгу просиджував біля скриньок, не спускаючи з них око й уважно вслухуючись, не чи пролунає звідти який-небудь особливий звук. Кілька раз він був близький до того, щоб відкрити їх, але у останній момент отдергивал руку, згадуючи про наказ лами почекати до п'ятнадцятого числа четвертого місяця.
Коли настав п'ятнадцятий день четвертого місяця й зійшов місяць, король швидко відкрив золоту скриньку й звідти з'явився прекрасний принц, рівних якому не було на світі. Але бірюзову скриньку він відкрив уже ледве повільніше, і у принцеси, що з'явився з неї, один очей трохи косив. Але у іншому вона мала доконану красу, начебто була дівчиною з Миру Богів.
Тепер у бездітного короля з'явилися спадкоємці, яким він міг залишити свої володіння. Ніхто з жителів королівства не знав на своєму столітті таких прекрасних принца й принцесу. Усі були настільки щасливі, що провели залишок своїх днів у радості й веселощі.