Лонпо Гар був міністром Сонгтцена Гампо — 32-го по рахункові пануючи Тибету. У народі його кликали просто Лонпо Гар, і він славився своєю хитрістю. Що б усі інші міністри не робили, йому завжди вдавалося обвести їх навколо пальця. Він був настільки розумний, що ніхто не змів мірятися з ним силами.
З тих пір як його син став дорослим, майбутнє спадкоємця не переставало хвилювати Лонпо Тара. Якось раз він подумав: «Мій син не боляче-те розумний. Потрібно підшукати йому гарну, тлумачну дружину». Незважаючи на весь свій розум, Лонпо Гар, скільки не намагався, не міг знайти своєму синові підходящу дружину. Одного разу він дав синові сто баранів і сказав: «Ти повинен, не продаючи й не вбиваючи баранів, повернути їх мені назад разом із сотнею мішків ячменя, інакше я тебе й на поріг не пущу», — і із цими словами відіслав сина ладь.
Син відправився у місто, але у нього не було грошей, щоб купити стільки ячменя. Йому був не по кишені навіть один мішок, не говорячи вже про сто. Дійшовши до міської окраїни, він сіл і почав думати, що йому робити, однак розв'язок ніяк не спадав на думку Він зовсім уже було впав духом, як раптом поруч із ним з'явилася прекрасна дівчина.
«У чому причина твого суму?» — запитала вона. Він повідав їй свою історію.
« Не варто горювати, я тобі допоможу». Сказавши так, дівчина обстригла овець і продала вовну. На виручені гроші вона купила сто мішків ячменя й відправила радісного юнака з ними додому.
Син очікував, що батько буде задоволений. Але коли він, вернушись, почав розповідати про те, що з ним приключилося, батько навіть не став його слухати.
Наступного дня Лонпо Гар знову призвав до себе сина й сказав йому: « Минулого разу ти обстриг овець, і мене це не влаштовує. Завтра ти знову поведеш овець у місто й, як і колись, повернешся із сотнею мішків ячменя, інакше я тебе не пущу назад». Із цими словами Лонпо Гар відіслав сина ладь.
З пониклою головою й не очікуючи нічого гарного, син відправився у той же саме місто й сіло на окраїні у надії, що дівчина знову його виручить.
Як він і сподівався, дівчина прийшла, села поруч із ним і запитала, чому він сумує цього разу. Він поділився з нею своїми прикростями й сказав: «Оскільки у овець більше немає вовни, я не зможу купити ячменя, і батько не дозволить мені повернутися додому».
Дівчина небагато подумала й сказала: «Чому ж не зможеш? Була б воля, спосіб завжди найдеться». Вона відрізала баранам рога, зробила з них ручки для ножів і різних інструментів і продала на ринку. На виручені гроші вона купила сто мішків ячменя, нав'ючила ними овець і знову розпрощалася з юнаків.
Повернувшись додому, син переможно виставив перед батьком у ряд сто мішків. Побачивши, що барани втратилися рогів, батько запитав сина, хто це його напоумив так зробити, і той розповів йому всю історію.
«Піди й скажи цій дівчині, що якщо вона так розумна, то нехай сплете мотузку з попелу довжиною у дев'ять ліктів і принесе її мені», — сказав батько.
Син пішов і передав слова батька дівчині. Вона відповіла: «Запитай свого батька, чи обмотає він цю веревеку навколо своєї шиї, якщо я її сплету».
Син повернувся до батька з відповідним посланням дівчини. Лонпо Гар подумав, що таку мотузку сплести неможливо, і пообіцяв, що обмотає її навколо шиї. Наступного дня дівчина прийшла й поклала перед ним на кам'яну плиту мотузку довжиною у дев'ять ліктів, а потім підпалила її. Та вона дійсно виконала завдання Лонпо Гара: мотузка була довжиною у дев'ять ліктів і зроблена з попелу! А потім дівчина попросила Лонпо Гара обмотати мотузку навколо шиї. Той не тільки втратився дарунка мовлення побачивши мотузки, але й засоромився того, що не може виконати своя обіцянка.
Лонпо Гар віддав належне кмітливості й талантові дівчини й без довгих міркувань видав її заміж на свого недалекого сина. Нарешті йому вдалося підшукати тому підходящу наречену.