Жили-Минулого мати й батько удоди. Вони прожили разом багато років, перелітаючи з одного місця у інше, але так і не змогли розв'язати, де ж їм поселитися. Дружині завжди хотілося десь осісти, завести дітей і жити звичайним сімейним життям, але дружина більше цікавили подорожі й пригоди. Він не був їй гарним чоловіком.
Через багато років терплячого очікування дружина нарешті заблагала: їй давно слід було завести свою власну сім'ю, замість того щоб любити й няньчити чужих пташенят. Не чекаючи відповіді, вона відклала яйця й села їх висиживать. Батькові-Удоду не залишилося нічого іншого, як утихомирити свій запал і почати проводити час у пошуках їжі, поки мати висиживала яйця. Отже, вони завели будинок, і батько-удод полетів шукати їжу для своєї сім'ї.
Спершу він відвідав королівський сад, де украла квітка у самому його соку. До нещастя, по дорозі назад квітка вислизнула з його дзьоба. Удод ринувся вниз, щоб підхопити його, але від квітки вже нічого не залишилося: він перетворився у пошук місиво. Усі його праці, увесь ризик, якому удод зазнав, пропали даром. Він дуже розладнався через те, що його дорога дружина не спробує цього вишуканого страви. Отже, він відправився у сад однієї багатої людини у надії знайти що-небудь ще. Та не помилився, у саду його очікував достаток їжі, якої можна було підкріпитися на місці, а також віднести що-небудь додому. Удод так набив свій зоб, що ледве було не лопнув від обжерливості, а ще вибрав із усього, що відкрився йому багатства зрілу грушу.
На березі ріки він найняв скорпіона, мураху, бджолу й гнойового жука, щоб вони допомогли йому зняти із груші шкірочку й розділити її на шматочки. Потім удод відправився до чанг-ма й купив неабияке коли-често чанга, щоб почастувати своїх підручних. Він пообіцяв їм також гарна винагорода. Комахи трудилися всі усердніше й усердніше у міру того, як чанг виявляв свій вплив, і кожний з них виявив бажання проспівати пісеньку, Доки не підійде до кінця їх маленькі жнива. Кожний праг співати першим, поки нарешті не було вирішено поступитися це право гнойовому жукові. Та він запік:
«Мої хода й запах Змушують мене думати, що я — Докторська торба із зіллями».
А потім проспівала мураха:
«Мої хода й струнка талія Змушують мене думати, що я — Прекрасна дівчина».
Та бджола проспівала:
«Мої хода й особливий звук, видаваний мною, Змушують мене думати, що я — Людей з Хору».
Та нарешті запік скорпіон:
«Мої хода й два роги Змушують мене думати, що я — Чудова дзо».
Коли робота була закінчена, удод відніс грушу до ріки, щоб її помити. Але плин підхопив і віднесло шматочки груші, і він знову залишився ні із чим. Та знову всі зусилля виявилися витрачені впусту. Удод розладнався ще більше, чим коли він втратив соковиту квітку.
Тим часом з яєць вилупилися п'ять чарівних пташенят. Мати-Удодиха і її діти багато днів з нетерпінням чекали, коли ж нарешті повернеться їхній батько й принесе їжу. Але його усе не було. Мати й пташенята вмирали від голоду, але вона не могла залишити їх і відправитися на пошуки їжі або батька, тому що діти були ще занадто малі для того, щоб залишатися без догляду.
Почекавши ще якийсь час, матір, втративши терпіння, полетіла шукати батька-удода. Знайшовши чоловіка у компанії чотирьох друзів, вона початку його сварити: «Ти усе шляєшся й зовсім не думаєш про мене й дітях! А ми ось уже багато днів голодуємо!» Удодиха обсипала його всіма лайками, які тільки приходили їй у голову, поки не розв'язала, що він уже готовий повиниться. Однак чим більше вона говорила, тем сабоніше він зллився. Та хоча удод не промовив ні слова, коштувало їй закінчити, як він, не у силах стримати свій гнів, накинувся на неї з побоями. Він побив удодиху так жорстоко, що вона вмерла. А потім він полетів додому й убив усіх дітей. Якийсь час йому видалося, що він одержав саме те, чого праг. Але коли удод зрозумів, що мати-удодиха не просто знепритомніла, але вмерла, він здійснився смутку й з очей його потекли сльози.
Проте недовго він горював. Незабаром удод забув про смерть своєї дружини й дітей і знову піднісся духом. Він жадав нових подорожей і пригод. Пройшов час, і удод подружився із ще одним скорпіоном. Подумавши, що той складе йому гарну компанію, коли він буде красти їжу, удод запропонував скорпіонові відправитися разом у королівський сад. Удод у таких фарбах описував пишноту саду й достаток їжі, яку у ньому можна знайти, що скорпіон не зміг устояти. Він поповз у сад, а удод залишився чекати на нього повернення на дереві. Але коштувало скорпіонові заповзти у сад, як його побачив садівник. Кинувши камінь, він убив скорпіона. Удод дуже засмутився, знову згадавши про смерть своїх дітей і дружини, до якої тепер додалася загибель друга-скорпіона. Почуваючи себе дуже самотнім, він запік пісню на згадку про своїй дорогій дружині:
«Мила матінка,
Пробудися від сну,
Пора нам іти додому,
Щоб покуштувати солодку шкірочку груші».