Хто такий бегемот Хуго.
У Африці на березі океану, у дрібній і теплій лагуні Куросани, живе бегемот по імені Хуго. Він живе один, але це не виходить, діти, що так було завжди.
Колись, у давні-давні часи, у лагуні жили риби акули. Це були добрі й гостинні тварини, і тому, коли з лісу у лагуну прийшли бегемоти, акули поступилися їм Куросани. Вони спливли у океан і живуть тепер там. Ось чому, діти, я не вірю історіям про підступництво й жорстокість акул. Не усе, що розповідають, відбувається насправді.
Але дамо акулам спокій і поговоримо про бегемота Хуго.
Після того як уся родичка його вмерла, він залишився у лагуні один.
Він жив там рік за роком, і кожний, хто приїжджав у Куросани або у розташовані поблизу село Мзимуни й велике місто Дарунок-Ес-Салам, запитував:
- А де цей бегомот-кибоко, який живе один?
На що люди, що знають лагуну, звичайно відповідали:
- Хуко, хуко! Там, там!
А оскільки люди племені насига замість "хуко" говорять "хуго", це й стало кличкою бегемота.
Як люди образилися на бегемота Хуго.
Усе йшло б добре, мої діти, якби бегемот Хуго харчувався рибою, подібно акулам, або жуками й метеликами, подібно чорним сорокам, які мають звичай роз'їжджати верхи на слонах.
Але на жаль! Хуго не харчувався ні рибою, ні жуками, ні метеликами, а виходив щоночі з лагуни й поїдав молоді втечі рису й ґрасував своїми короткими товстими ногами грядки. Він не знав, що люди Куросани витрачають багато праці на те, щоб виростити рисові стебла. Однак незнання - не виправдання, як говорить мудрий марабу. Той самий марабу, у якого лиса голова й у якого на кожний випадок у житті є прислів'я або приказка. Та трапилося так, що жителі Куросани зненавиділи Хуго, і, коли люди із Мзимуни або з великого міста Дарунок-Ес-Салама переконували їх упокоритися із втратою врожаю, жителі Куросани відповідали:
- Хуго ґрасує не ваш мал. Ми вб'ємо Хуго!
Справа йшла до того, що жорстокість ось-ось повинна була восторжествувати. Тоді стурбований Хуго, який дещо помітив і дещо почув, розв'язав порадитися з Рибою.
Як бегемот Хуго говорив з рибою.
Самотнє життя Хуго дуже дивувала морських тварин, які завжди тримаються зграєю. Тому Риба охоче прийшла на заклик бегемота. Вона й сама давно прагла дещо довідатися про Хуго і його предках.
Вони зустрілися у тому місці, де солоні води океану зливаються із прісними водами ріки, що впадає у лагуну. Ніхто не заважав їхній бесіді, діти, і ось яка розмова відбулася між ними.
РИБА. Мені незрозуміло, чому у всіх тварин, що живуть на суші, є вовна, а у вас, бегемотів, її немає.
XУГО. Для того щоб відповісти на твоє питання, треба розповісти історію, яка трапилася, як затверджують, давним-давно, ще до того, як з'явилася людина, його човна й будинку. Ти можеш вірити, можеш - ні, але колись у бегемотів була густа гарна вовна. Та жили вони не у воді, як тепер, а на суші. Пан Слон, у якого вовна дуже рідка й, можна сказати, навіть зовсім непомітна, заздрив бегемотам. Він домовився із Кроликом...
РИБА. Це такий звір з довгими вухами?
XУГО. Та з довгою брехливою мовою, додам я. Отож, Ошуканець Кролик і Пан Слон розв'язали погубити бегемотів. Кролик запросив їх прогулятися по берегу киплячого озера. А коли вони стали важливо розгулювати по піскові, любуючись своєю густою вовною, з'явився Пан Слон і зіштовхнув їхніх усіх у воду.
РИБА. Але ж вони не загинули?
XУГО. Вони вибралися на берег. Але вовна у них уся вилізла, і вони від сорому розв'язали жити у воді. Та тоді ж у них з'явилася звичка виходити пастися тільки ночами.
РИБА. Одного разу бегемот перекинув човен, у якому сидів рибалка. Рибалка полював за мною. Я у боргу перед твоїми родичами.
XУГО. Ось бачиш, тоді допоможи мені радою. Люди говорять, що вони прагнуть напасти на мене за те, що ночами я їм їх мал. Вони прагнуть убити мене. Що робити?
РИБА. Я могла б порадити тобі залишити у спокої мал. Але я сама знаю, що таке голод. Моя рада: наберися терпіння. Почекай, що буде.
Так сказала Риба й, вабонувши хвостом, зникла у солоній воді океану, а бегемот Хуго поплив прісною водою до себе у лагуну.
Діти приходять у куросани.
Він повернувся у лагуну й відразу помітив, що на її берегах миготять білі сорочки й білі блузки, зелені спідниці й сині штани школярів. Піднімалися сірі намети. Школярі з Дарунок-Ес-Салама приїхали на відпочинок і будували собі табір.
Та трапилося так, що тільки вони розбили табір, як прибігла людина й сказала:
- Бегемотові Хуго загрожує небезпека! Він розповів про рис, і тоді один хлопчик запропонував:
- Побудуємо між водою й рисовим полем забір! Бегемот Хуго не зможе тоді топтати мал.
Та всі школярі сказали:
- Побудуємо забір!
Вони прийнялися за справу й працювали весь день. Вони побудували забір, а ввечері пішли до себе у табір, а по шляху співали пісню:
Звірі савани у країні Танзанії -
Це велике багатство для всього миру.
Ми повинні зберегти звірів у Танзанії.
Друзі тварин - приклад для всіх.
Вони співали, а бегемот Хуго сидів у воді, виставивши вуха й ніздрі, і тихенько дихав і слухав. Він не знав, що весь цей шум піднятий із-за нього.
Ось чому, коли настала ніч, він, як завжди, виліз на берег, обійшов забір і наївся солодкого-солодкого рису, і від задоволення - рис був дійсно так солодкий! - навіть потанцював на грядках.
Микуми.
Ранком - а це трапилося саме ранком, діти, - одна дівчинка встала раніше всіх і побігла на рисове поле - подивитися, як там справи. Прибігши назад, вона закричала всім:
- Як ви спали? Шикамоо?
- Ми спали добре, - відповіли їй усе. - Марахаба!
- Тоді подивитеся на поле! Усе подивилися й ойкнули.
- Я знаю, що треба робити, - сказала дівчинка. - Треба викопати яму, піймати у неї бегемота й відвезти його у Микуми!
Та усе зрозуміли, що вона права. Вона права, тому що у заповіднику Микуми є "ставок бегемотів". Та ще права тому, що у заповіднику добре живеться не тільки їм, але й слонам, і левам, і лисому марабу, і навіть злій слинявій гієні...
Отут, діти, моє оповідання підходить уводити, увести до ладу кінцю, тому що яма-пастка вже вирита й усі діти й усі рибалки й селяни Куросани чекають, коли попадеться у неї Хуго.
Невідомо, коли він у неї попадеться, але говорять, що бегемоти обов'язково попадаються у пастки у один з перших п'ятдесяти днів після того, як її вирили й закрили зверху травою й гілками.
Та тоді настане година переїзду. Та всі жителі Куросани зберуться, щоб попрощатися з Хуго, тому що, хоча він і топтав їхні рисові поля, у всім іншому він був добродушною тваринам і нікому не робив іншої шкоди. А жителі Мзимуни й великого міста Дарунок-Ес-Салама вийдуть на дорогу, щоб теж попрощатися з бегемотом Хуго. Вони будуть стояти уздовж дороги й, коли машина із тваринами під'їде, затягнуть пісню. Це буде пісня зі старими словами:
Де цей бегемот?
Хуго! Хуго! Хуго!
Але й старі слова гарні, якщо вони до місця.
Це буде свято, тому що тоді можна буде сказати: "Люди врятували старовину Хуго. Ще одна тварина у Танзанії у безпеці!"
Та усе будуть пишатися, тому що пишатися можна не тільки більшими перемогами свого народу у війнах, але і його маленькими добрими справами.