Жив у давні-предавні часи людей. Були у нього дочка, син і пасербиця. Пасербицю у будинку не любили, кривдили й змушували багато працювати, а потім розв'язали відвести її у ліс і кинути на поживу вовкам. Ось брат і говорить пасербиці:
- Поїдемо із мною у ліс. Ти будеш ягоди збирати, а я - дрова рубати.
Захопила пасербиця цебро, поклала у цебро клубок ниток і поїхала з названим братом у ліс.
Приїхали вони у ліс, зупинилися на галявинці. Брат сказав:
- Ступай збирай ягоди й не вертайся доти, поки я не скінчу рубати дрова. Вертайся на галявинку тільки тоді, коли замовкне стукіт сокири.
Побрала дівчина цебро й пішла збирати ягоди. Як тільки вона зникла, названий брат прив'язав до дерева більшу стукалку й виїхав.
Дівчина йде по лісу, ягоди збирає, іноді зупиниться, прислухається, як названий брат стукає вдалечині сокирою, і йде далі. Вона й не догадується, що це не брат стукає сокирою, а стукалка гойдається від вітру й ударяє про дерево: тук-тук! Тук-Тук!
"Брат усе ще дрова рубає", - думає дівчина й спокійно збирає ягоди.
Набрала вона повне цебро. Уже й вечір настав, і стукалка перестала стукати.
Прислухалася дівчина - тихо колом.
"Видне, брат скінчив роботу. Пора й мені вертатися", - подумала дівчина й повернулася на галявинку.
Дивиться вона: на галявинці нікого ні, тільки друзки свіжі біліють.
Заплакала дівчина й пішла по лісовій стежці, куди ока дивляться.
Ішла вона, ішла. Ось і ліс скінчився. Вийшла дівчина у поле. Раптом клубок, який вона тримала у руках, випав і швидко покотився. Дівчина пішла шукати клубок. Іде й присуджує:
-Покотив мій клубочок, не чи бачив хто його?
Так дійшла дівчина до пастуха, який пас табун коней.
- Покотив мій клубочок, не чи бачив ти його? - запитала дівчина у пастуха.
- Бачив, - відповів пастух, - Попрацюй у мене один день: я подарую тобі коня, на ньому ти поїдеш шукати свій клубочок. Погодилася дівчина. Цілий день вона доглядала за табуном, а ввечері пастух подарував їй коня й показав дорогу.
Поїхала дівчина на коні через ліси, через гори й побачила пастуха, який пас череда корів. Попрацювала у нього дівчина цілий день, одержала за роботу корову й поїхала далі. Потім вона зустріла отару овець, допомогла пастухам, за це одержала вівцю. Після цього попалося їй по дорозі череда кіз. Дівчина й отут допомогла пастухові й одержала від нього козу.
Жене дівчина худобин, а день уже до вечора хилиться. Страшно стало дівчині. Де укритися на ніч? По щастю, побачила вона неподалік вогник і обрадувалася: "Нарешті я до житла добралася!"
Погнала дівчина коня й незабаром доїхала до маленької хатинки. А у цій хатинці жила відьма-убир. Увійшла дівчина у хатинку й бачить: сидить там баба. Привіталася вона з нею й запитала:
- Покотив мій клубочок, не бачила чи його?
- Ти, дівчина, прийшла здалеку. Спочатку відпочинь так мені допоможи, а потім про клубок запитуй, - сказала убир.
Залишилася дівчина у баби-убир. Ранком вона перетопила лазню, покликала бабу:
- Бабуся, банячи готова, піди митися.
- Спасибі, донечка! Тільки я без твоєї допомоги до лазні не дійду. Ти побери мене за руку, підштовхни позаду коліном, тоді я зрушуся з місця, - говорить їй убир.
- Ні, бабуся, так не можна. Ти вже старенька, хіба можна тебе штовхати? Краще я тебе на руках віднесу, - сказала дівчина. Підняла вона бабу-убир на руки, принесла у лазню.
- Донечка, - говорить баба, - побери мене за волосся, кинь на полицю.
- Ні, бабуся, так не можна робити, - відповіла дівчина, підняла вона бабу й посадила її на полицю.
А баба-убир їй говорить:
- Донечка, попар мені спину, так міцніше, не распаренним віником, а його ручкою.
- Ні, бабуся, тобі буде боляче, - відповіла дівчина.
Попарила вона бабу-убир м'яким веничком, а потім на руках віднесла додому й уклала на пухову перину.
- Щось у мене голова чешеться, донечка. Розчеши мені волосся, - сказала баба-убир.
Стала дівчина розчісувати волосся убир дрібним гребенем, так так і ойкнула - у баби у волоссях повно перлам так самоцвітів, золота так срібла! Дівчина нічого бабі не сказала, а волосся їй розчесала й у коси заплела.
- А тепер, донечка? побав мене, стару, попляши переді мною, - сказала баба-убир.
Не відмовилася дівчина - прийнялася танцювати перед убир.
Тільки вона скінчила танцювати, як у баби готовий новий наказ:
- Ступай, донечка, на кухню - подивися, не чи підійшло тісто у діжі.
Пішла дівчина на кухню, заглянула у діжу, а діжа до країв повна перлам так самоцвітів, золота так срібла.
- Ну як, донечка, підійшло тісто? - запитала убир, як тільки дівчина повернулася з кухні.
- Підійшло, бабуся, - відповіла дівчина.
- Ось і добре! А тепер виконай моє останнє прохання: попляши ще один раз, - говорить убир.
Ні слова не сказала дівчина бабі, станцювала перед нею ще раз, як уміла.
Сподобалася дівчина бабі-убир.
- Тепер, донечка, можеш і додому йти, - говорить вона.
- Я б рада, бабуся, так дороги не знаю, - відповіла дівчина.
- Ну, такому горю легко допомогти, дорогу я тобі покаджу. Як вийдеш із моєї хатинки, іди всі прямо, нікуди не звертай. Побери із собою ось ця зелена скринька. Тільки ти його не відкривай доти, поки не приїдеш додому.
Побрала дівчина скринька, села верхи на коня, а козу, корову й вівцю перед собою погнала. На прощання вона подякувала бабі й відправилася у шлях.
Їде дівчина день, їде ніч, стала на зорі до рідного села під'їжджати.
А коли під'їхала вона до самого будинку, у дворі собаки загавкали:
- Прагли дівчину погубити, а вона багато буде жити! Гав-Гав!
- Видне наші собаки сказилися! - викликнув брат, вибіг у двір, став собак ціпком розганяти.
Розбіглися собаки у різні сторони, а дзявкати не перестають:
- Прагли дівчину погубити, а вона багато буде жити! Гав-Гав!
Та бачать брат із сестрою - під'їхала пасербиця до воріт. Зійшла вона з коня, увійшла у будинок, відкрила скриньку, і усе побачили, що там повнісінько золота, срібла, перлам і всяких дорогоцінних каменів.
Стало братові із сестрою завидно. Та розв'язали вони теж розбагатіти. Розпитали про усе пасербицю.
Ось сестра побрала клубок і поїхала із братом у ліс. У лісі брат став рубати дрова, а дівчина стала збирати ягоди. Як тільки дівчина зникла, брат прив'язав до дерева стукалку й виїхав. Повернулася дівчина на галявинку, а брата вже немає. Пішла дівчина по лісу. Незабаром дійшла вона до пастуха, який пас табун коней.
- Покотив мій клубок, не чи бачив ти його? - запитала дівчина у пастуха.
- Бачив, відповів пастух. - Попрацюй у мене День, я тобі коня подарую, на ньому й поїдеш шукати свій клубок.
- Мені твого коня не треба, - відповіла дівчина й пішла далі.
Дійшла вона до череди корів, потім до овечої отари, до козячої череди й ніде працювати не захотіла. А ще через якийсь час дійшла вона до хатинки баби-убир. Увійшла вона у хатинку й сказала:
- Покотив мій клубок, не бачила ль ти його?
- Бачила, - відповідає баба, - тільки спочатку ступай перетопи мені баню.
Перетопила дівчина лазню, повернулася до баби, а та й говорить:
- Підемо, донечка, у лазню. Ти веди мене за руку, позаду коліном підштовхуй.
- Добре.
Побрала дівчина бабу за руки й давай підштовхувати позаду коліном. Так і довела до лазні.
У лазні баба просить дівчину:
- Попар мені спину, донечка, тільки не м'яким веничком, а його ручкою.
Дівчина й прийнялася бити бабі спину ручкою віника.
Повернулися вони додому, баба й говорить:
- А тепер розчеши мені волосся.
Стала дівчина розчісувати волосся бабі й побачила, що її голова посипана золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. У дівчини ока розгорілися, і стала вона квапливо набивати кишені коштовностями, навіть за пазуху дещо сховала.
- А тепер, донечка, попляши-но, - просить баба.
Стала дівчина танцювати, а у неї з кишень посипалися золото так дорогоцінні камені. Баба-Убир побачила, ні слова не сказала, тільки послала її на кухню подивитися, не чи підійшло тісто у діжі.
Прийшла дівчина на кухню, заглянула у діжу, а діжа до самих країв повна золота, срібла, самоцвітів. Не стерпіла дівчина, знову набила кишені золотом, так сріблом, та ще подумала при цьому: "Тепер я знаю, як розбагатіла моя сестра!"
Коли вона повернулася, баба-убир знову змусила її танцювати, і знову з кишень дівчини посипалося золото так срібло.
Після цього баба-убир сказала:
- Тепер, донечка, ступай додому й побери із собою ось ця чорна скринька. Коли прийдеш додому, відкриєш його.
Обрадувалася дівчина, підхопила скриньку, поспіхом навіть не подякувала бабі й побігла додому. Квапиться, ніде не зупиняється.
На третій день здалося рідне село. Коли стала вона підходити уводити, увести до ладу будинку, собаки у дворі задзявкали:
- Прагла дівчина багатої бути, так ось залишилося їй недовго жити! Гав-Гав!
Почув брат, вибіг у дворі, став ганятися за собаками, а собаки усе дзявкають:
- Прагла дівчина багатої бути, так ось залишилося їй недовго жити! Гав-Гав!
Дівчина прибігла додому, ні з ким не привіталася, кинулася скринька відкривати. Тільки вона відкинула кришку, виповзли зі скриньки змії й стали жалити її.