Говорять, за давніх часів жив один бідний-пребідна людина. У нього було три сини й одна дочка.
Важко йому було ростити й годувати дітей, але він усіх їх і виростив, і вигодував, і навчив. Усі вони стали митецькими, умілими й спритними. Старший син міг на самій далекій відстані довідатися по заходу будь-який предмет. Середній син стріляв з лука так влучно, що міг потрапити без промаху у будь-яку мету, як би далеко вона не була. Молодший син був таким силачем, що міг без праці підняти будь-яку вагу. А дочка-красуня була незвичайною рукодільницею.
Виростив батько своїх дітей, порадів на них недовго й умер.
Стали діти жити з матір'ю.
За дівчиною стежив дів, страшний велетень. Він якось побачив її й розв'язав украсти. Брати довідалися про цей і нікуди не відпускали сестру одну.
У один із днів зібралися три джигіти на полювання, а мати у ліс за ягодами. Залишилася будинку одна дівчина.
Перед відходом вони сказали дівчині:
- Чекай нас, ми скоро повернемося. А щоб дів не викрав тебе, ми за-премо будинок на замок.
Замкнули будинок і пішли. Дів провідав, що будинку крім дівчини нікого ні, прийшов, виламав двері й украв дівчину.
Вернулися брати з полювання, вернулася мати з лісу, підійшли до свого будинку й бачать: двері виламані. Кинулися вони у будинок, а у будинку порожньо: пропала дівчина.
Догадалися брати, що її відніс дів, сталі просити мати:
- Відпусти нас шукати сестру! -
Ідіть, синки, - говорить мати.
Пішли три джигіти разом. Довго йшли, багато високих гір минули. Нарешті, зачув він запах сестри й знайшов слід дива.
- Ось, - говорить, - де проходив дів!
Відправилися вони по цьому сліду й прийшли у дрімучий ліс. Розшукали будинок дива, заглянули у нього й бачать: сидить у тому будинку їх сестра, а біля неї лежить дів і спить міцним сном.
Прокралися брати обережно у будинок і віднесли свою сестру, так так спритно усе зробили, що дів і не прокинувся.
Відправилися вони у дорогу назад. Ішли вони день, ішли ніч і вийшли до озера. Стомилися брати й сестра під час довгого шляху й розв'язали переночувати на березі цього озера. Лягли вони спати й зараз же заснули.
А дів у цей час прокинувся, кинувся - немає дівчини. Вискочив він з будинку, розшукав слід утікачів і пустився за ними у погоню.
Прилетів дів до озера, бачить, брати міцно сплять. Схопив він дівчину й злетів з нею під хмари.
Середній брат почув шум, прокинувся й став будити братів.
- Прокидайтеся скоріше, лихо скоїлося!
А сам схопив свій лук, прицілився й пустив стрілу у діва. Здійнялася стріла й відірвала діву праву руку. Пустив джигіт другу стрілу. Простромила стріла дива наскрізь. Випустив він дівчину. Упаде вона на камені - смерть їй. Так молодший брат не дав їй упасти: підскочив спритно й прийняв сестру на руки. Пішли вони далі радісні.
А до їхнього приходу мати зшила гарний зилян, ошатний халат, і подумала: "Подарую я зилян тому з моїх синів, який урятує сестру".
Приходять брати із сестрою додому. Мати стала їх розпитувати, як вони розшукали сестру й відняли її у дива.
Старший брат і говорить:
- Без мене не довідатися б, де перебуває наша сестра. Адже це мені вдалося знайти її!
Середній брат говорить:
- Якби не було мене, дів зовсім би не відніс сестру. Добре, що я підстрелив його!
Молодший брат говорить:
- А якби я не підхопив вчасно сестру, вона розбилася б про камені.
Вислухала їхні оповідання мати й не знає, кому ж із трьох братів подарувати зилян.
Ось я й прагну запитати вас: а ви кому із братів подарували б зилян?