Жила-Була жінка. День і ніч вона працювала, щоб нагодувати й одягти трьох своїх дочок. Та виросли три дочки швидкі, як ластівки, особою схожі на світлий місяць. Одна за однією вийшли заміж і виїхали.
Пройшло кілька років. Важко занедужала баба мати, і посилає вона до своїх дочок руду белочку.
- Скажи їм, дружок, щоб до мене поспішили.
- Ой, - зітхнула старша, почувши від белочки сумну звістку. - Ой! Я б рада піти, так мені треба почистити ці два тази.
- Почистити два тази? - розсердилася белочка. - Так будь же ти з ними довіку нерозлучна!
Та тази раптом підхопилися зі стола й обхопили старшу дочку зверху й знизу. Вона впала на підлогу й уползла з будинку великою черепахою.
Постукалася белочка до другої дочки.
- Ой, - відповідала та. - Я зараз побігла б до матері, так дуже зайнята: треба мені до ярмарку полотна наткати.
- Ну й тчи тепер усе життя, ніколи не зупиняючись! - сказала белочка. Та друга дочка перетворилася у павука.
А молодша місила тісто, коли белочка постукала до неї. Дочка не сказала ні слова, навіть не обтерла рук, побігла до своєї матері.
- Принось же ти завжди людям радість, моє дороге дитя, - сказала їй белочка, - і люди будуть берегти й любити тебе, і дітей твоїх, і онуків, і правнуків.
Та правда, третя дочка жила багато років, і всі її любили. А коли прийшла пора їй умерти, вона перетворилася у золоту бджілку.
Усе літо цілісінький день збирає бджілка мед людям… А зимою, коли всі навколо гине від холоду, бджілка спить у теплому вулику, а прокинеться - їсть тільки мед і цукор.