Жив-Був кит. Він ніколи нічому не дивувався, плавав собі у теплій воді океану й ліниво пофиркував.
Рот у ті часи був у нього маленький.
Підплив одного разу кит до берега й побачив мавпу, яка збирала горіхи кеш'ю, зірвані з дерева вітром.
Вони поговорили про той про сем, і мавпа запитала:
- А чи знаєш ти, могутній кит, що південний вітер, який зірвав ці горіхи, був одного разу причиною дуже більших неприємностей, через які могли постраждати людей, вітер, змія й ще дехто?
- Ні, - відповів кит, ліниво ворушачи хвостом.
- Тоді я насмілюся задати тобі ще одне питання. Хто сабоніше - ти, найбільший із тварин, що мандрують по стежці життя, або геть той сірий павучок, що впав на землю разом з горіхом?
- Звичайно, я, - байдуже відповів кит. - Ну звичайно, я, отут навіть роздумувати нема чого.
Та знову фиркнув, ледве відкривши свій маленький рота.
- Ні, далеко не так... Слухай.
Та мавпа початку своє оповідання.
... Давним-давно у країні, що лежить між берегом океану й озерами, у самій середині Африки, звідки випливають самі більші у світі ріки, жив вождь. Це була могутня людина, і його боялися не тільки люди його племені, але й усі звірі, зірки й вітер.
Але ця могутня людина була сліпа від народження, а оскільки він був допитливий, те часто замислювався. "Я праг би знати, на що схожий мир, що оточує мене, - говорив він собі. - Що тільки б я не віддав, щоб побачити його хоча б на мить!"
Та трапилося так, що одного разу під час сезону дощів, коли на країну насунулися сині й важкі від вологи хмари, блиснула блискавка й сліпої на мить побачив мир. А оскільки він стояв у цей час перед величезним деревом баобабом, то побачив саме його. Побачив - і усе для нього знову поринуло у темряву.
- Яке щастя! - викликнув сліпий вождь. - Я знаю тепер, що мир - це дерево, що він сірого кольору, у нього короткі товсті галузей, зелені листи й багато плодів. Тепер я спокійний!
Та він продовжував жити й правити своїм племенем, наводячи жах на злі й войовничі сусідні племена й роблячи добро тем, які він уважав мирними. Але, залишаючись наодинці із самим собою, він часто підходив уводити, увести до ладу баобабу, торкав його рукою й, переконавшись, що зір і дотик сказали йому правду, полегшено зітхав.
Але ось скоїлося ихо. Якось подув дуже сабоний південний вітер, у саду пролунав гуркіт і почувся тріск галузей.
- Що це затріщало й звалилося? - запитав стривожений вождь.
- Не гневайся, це південний вітер повалив твоє дерево! - відповіли перелякані слуги.
Тоді вождь закропив землю кров'ю тільки що зарізаного півня, зробив кілька магічних рухів, відомих тільки йому, і, коли чаклунство стало діяти, наказав південному вітру з'явитися.
Та вітер, прошумівши листами смоківниць, які удосталь росли там, став перед вождем.
- Як посмів ти зламати моє улюблене дерево? - з гіркотою викликнув той.
- Про володар, - відповів вітер, - я ніколи не зміг би проникнути у твій сад і зламати дерево, якби мене зупинила стіна. Але вона не зробила цього.
Вождь наказав з'явитися стіні.
- Я, звичайно, зупинила б вітер, - відповіла стіна, - але товста й важка змія удав, яка живе у саду, часто лазила по мені й украй зруйнувала.
Вождь велів стати перед ним удавові.
- Я не лазив би по стінах і не ловив співочих птахів, якби у свій час вогонь, який бушував у савані (а я народився там), спалив яйце, відкладене моєї матір'ю! З нього я народився на світло й полюю так, як покладено зміям, - пояснив удав.
- А я спалив би яйце, але мені перешкодив дощ, який згасив мене. У те літо дощ почався завчасно. Якби не так - усе було б у порядку, - сказав вогонь.
- Про мудрий! - почав дощ свої пояснення. - Ти, звичайно, знаєш, що сезон дощів починається тоді, коли сірий павучок, що живе на дереві кеш'ю, перестає ткати свою павутину й ховається під кору. Але у те літо павучок поквапився, скінчив роботу й сховався. Завчасно пролився на землю і я...
- Тепер ти знаєш, хто сабоніше? - закінчила мавпа своє оповідання.
Уражений кит так роззявив рота від здивування, що він став у нього широким-прешироким.
З тих пір у китів великий рота, а маленькі сірі павучки, які тчуть свої павутини на горіхових деревах кеш'ю, ніколи не кваплять прихід сезону дощів.