У славному було у місті у Ростові,
У того попа ростовського
Єдине було чадо миле,
Удал добрий молодець на віці
По імені Алешенька молодий.
Та став Алешенька конем володіти,
Та став Алешенька мечем володіти,
Приходить Алешенька до свого батька,
До того попа ростовському,
Та падає йому у жваві ноги,
Та просить у нього благословеньица
Їхати так у чисто поле у раздольице
До того чи до синю морю,
На тих же тихі заводьи,
Стріляти гусаків, білих лебедів,
Пір'ястих, пухнатих сірих утицей,
Та стріляти у мерочки у польські,
У чи то вострие ножове.
Та просив він собі у рідного панотця,
У чи того попа ростовського,
Собі дружинушку гарну,
Гарну так хоробру.
Та дав йому ростовський піп,
Своєму чаду милому,
Благословенье з буйної голови до жвавих ніг.
Та пішов же Алешенька на стаєнь двір
Зі своєї дружиною хороброю,
Та брали вони коней добриих,
Надягали вони на коней седелушка черкальські,
Та затягували попруги шовкові,
Та защібали костилечки булатні
У чи ту кістку кінську,
Та самі коневі присуджують:
"Уже ти кінь, ти кінь, кінь добрий!
Не залиши ти, кінь, у чистому полі
Сірим вовкам на растерзанье,
Чорним воронам на возграенье,
А сабоним поляницам на восхваленье".
Надягали на коней вузду тесмяную,
Та самі коневі присуджують:
"Те не для - заради баси - заради міцності,
А не для - заради поїздки богатирські,
Для - Заради вислуги молодецькі".
Надягав Алешенька панцир кольчужний,
Защібав ґудзички перлові
Та нагрудничек булатний,
Та брав свою збрую богатирську:
По-перше, спис долгомерное,
По-друге, шаблю гостру,
Bo-Третіх, палицю бойову,
У налушничек тугий лук
Так дванадцять стрелочек калениих;
Не забув чинжалище, свій гострий ніж.
Тільки бачили удала, як у стремена вступив,
А не бачили поїздки богатирські,
Тільки бачили - у чистому полі куриво коштує,
Куриво коштує, так дим стовпом валить.
У рік молодці не стаивали,
Перевозу молодці не крикивали.
Вони їхали з ранку день до вечора
Та доїхали до разстаньюшка великого
На три дорожечки широкі:
Перша дорожечка у Київ-Гради,
Друга дорожечка у Чернігів-Гради,
Третя дорожечка до синю морю,
До того до камінчика до сірого,
До того до бережка до крутого,
На тих же тихі вешни заводьи.
Та говорив отут Алеша Попович молодий:
"Уже ти гой еси, дружина добра,
У котору доріжку наш шлях лежить,
У чи Київ їхати, аль у Чернігів,
Аль до того моря синьому?"
Та говорить дружина хоробра:
"Уже ти гой еси, Алеша Попович молодий!
Якщо їхати нам так у Чернігів-Гради,
Є у Чернігову вина заморські,
Вина заморські так заборчивие,
По стаканчику вип'ємо, по іншому хочеться,
А по третьому вип'єш, душа горить;
Є там калашници гарні,
По калачику з'їмо, по іншому хочеться,
По іншому з'їмо, по третьому душа горить.
Є там дівчини гарні,
Якщо на дівчину глянеш, так загуляєшся,
Та пройде про нас славушка чимала,
Від сходу слава до заходу,
До того міста до Ростовського,
До чи того попа до ростовського,
До твого панотця-батька.
Поїдемо - До ми, Алешенька, у Київ-Гради
Божим церквам помолитися,
Чесним монастирям поклонитися".
Та поїхали вони до міста до Києва.
Під тем під містом під Києвом
Солучилося нещастячко велике:
Обостала його сила невірна
З тієї орди так великі,
По імені Васабо Прекрасний,
Та страшно, грізно піднімається,
Негарними словами похваляється:
Прагне фарбований Київ у повний побрати,
Святі церкви у вогонь спустити,
А силу киевску із собою побрати,
А князя Володимира повісити,
Євпраксію Никитичну взамуж побрати.
Та говорив-те отут Алеша Попович молодий.
"Уже ти гой еси, дружинушка хоробра!
Не поїдемо - до ми теперича у Київ-Гради,
А напустимося на рать-силу велику,
На чи того Василя Прекрасного,
Та слободим від лиха червоний Київ-Гради;
Вислуга наша не забидется,
А пройде про нас слава велика -
Про вислугу нашу богатирську,
Та узнат про нас старий козак Ілля Муромець,
Ілля Муромець син Іванович,
Не дійшовши, старий нам поклониться".
Та попускав він із дружинушкой хороброю
На ту силу-рать велику,
На того Василя Прекрасного,
Та прибив тое силу-рать велику,
Яке самі, яке коні топчуть,
Та розбіглася рать-сила велика
По тому полю широкому,
По тем кущам рокитовим,
Очистила доріжку прямоезжую.
Заїжджали вони тоді у фарбований Київ-Гради
До тим же до чесних монастирів.
Та запитав-те їх Владимир-Князь:
"Та откуль таки ви, добрі молодці,
Та якими дорогами, яким шляхом?" -
"Заїхали ми доріжкою прямоезжею".
Та не просив їхній князь на почестен стіл,
Та сідали отут добрі молодці на добрих коней,
Та поїхали вони у чисто поле
До чи того міста Ростовському,
До чи того попа ростовському.
Пройшла славушка чимала
Від чи того міста Ростовського
До того чи до міста до Києва,
До тое чи до гори до Черниговки,
До того чи шеломя окатистого,
До тое чи березоньки кучеряві,
До чи того намету белополотняного,
До чи того удала добра молодця,
А по імені Іллі Муромця,
Що очистилася доріжка прямоезжая
Від того чи Алешеньки Поповича,
Та сам же старий так дивується,
Уже як їздили добрі молодці так по чисту полю,
А не заїхали удали добрі молодці до старого
Хліба-Солі є так пива з медом пити.
Сідає старий так на добра коня,
Приїжджає старий так у фарбований Київ-Гради
До того чи до стовпа нагостреного,
До чи того колечка до крученого,
До чи того палацу княжевському,
До того крилечику прекрасному.
Не ясний сокіл так опускається,
А то старий козак з коня зіскакує,
Залишає коня не наказана, не прив'язана,
Забігає старий на червоно ґанок
Та проходить нові сіни,
Та заходить у светлу гридню,
Та приходить старий, Богу молиться,
На всі сторони поклоняється.
Чолом б'є нижче пояса:
"Уже ти здраствуєш, князь стольно-київський,
Уже ти здраствуєш, Апраксія-Королевична!
Поздоровляємо вас із победою немалою.
Залетались сюди добрі молодці,
По імені Алешенька Попович молодий
Зі своєї дружинушкой хороброю?"
Відповідає йому князь стольно-київський:
"Заїжджали добрі молодці
Kо тем чесним монастирям,
Уже я їх до себе у будинок так не прийняв,
Та виїхали вони у далечо чисте поле".
Та сказав отут старий козак:
" Збери-Тко-Ся, князь Володимир, почестен бенкет,
Поклич-тко-Ся Алешу Поповича на почестен бенкет,
Посади-тко-Ся Алешу у більше місце,
Та уподчуй - до-ся Алешу зеленим вином,
Зеленим вином так медом сладкиим,
Та подаруй-тко-ся Алешу подарочком великиим.
Та пройшла вуж славушка чимала
Про того Алешеньку Поповича
До тієї орди до великі,
До тієї Литви так погані -
До того Батея Батеевича".-
"Так кого ж нам послати за Алешенькой,
Так попросити його на почестен бенкет?
Та послати нам Добринюшку Никитича".
Та поїхав Добринюшка Никитич молодий,
Не дійшовши, Добринюшка низько кланявся:
"Уже ти гой еси, Алеша Попович молодий!
Поїдемо - до-Ся у фарбований Київ-Гради
До ласкову князеві до Володимира
Хліба-Солі є так пиво з медом пити,
Та прагне тебе князь подарувати".
Відповідь тримає Алеша Попович молодий:
"На приїзді гостюючи не употчивал,
На від'їзді гостюючи не употчивать".
Говорить отут Добринюшка у другий након:
"Поїдемо, Алешенька, у фарбований Київ-Гради
Хліба-Солі є, пиво з медом пити,
Та подарує тебе князь подарочком гарним.
Та ще кликав тебе старої козак Ілля Муромець син Іванович,
Так кликав тебе Дунаюшко Іванович,
Так кликав тебе Васабо Касимеров,
Так кликав тебе Потанюшко хроменький,
Так кликав тебе Михайлушко Ігнатійович".
Тоді сідав Алеша на добра коня
З тієї дружинушкой хороброю,
Поїхали вони у далече чисте поле
До того до градів у Києву.
Та заїжджають вони не доріжкою, не воротами,
А скакали через стіни городові,
Повз тое башточки наугольние
До того ж до двору княженецкому.
Не ясний сокіл з повітрю спускається,
А удали добрі молодці
Зі своїх коней зіскакують;
У того ж стовпа у нагостреного,
У того ж колечка золоченого,
А залишили коней неприказаних, непривязаних.
Виходив отут на ґанок старий козак
Із князем з Володимиром, із княгинюшкой Апраксиею;
По коліно-те у Апраксії вбрані ноги у золоті
А по лікоть-те руки у скатних перлах,
На груди у Апраксії камінь і ціни йому немає.
Не дійшовши, Апраксія низько поклонилася
Та тому ж Алешеньке Поповичу:
"Уже многолетне здраствуй, ясний сокіл,
А по імені Алешенька Попович молодий!
Переміг ти чимало сили нонь,
Та слободил ти наш фарбований Київ-Гради
Від чи того Василя Прекрасного;
Чим тебе ми станемо тепер, Алешу, дарувати?
Подарувати нам села із приселками,
А міста із пригородками.
Та тобі буде скарбниця не зачинена,
Та мабуть - до-ся ти до нас на почестен стіл".
Та брала Алешеньку за белу руку
Та вела його у гридни їдальні,
Садила за столи дубові,
За скатертини перчатние,
За страви цукрові,
За напої розналивчатие,
За тую же за матінку белу лебідь.
Так сказав же отут Володимир стольно-київський:
"Слуги вірні, наливайте-тко-сь зелена провина,
А не малу чарочку - у півтора цебра;
Наливайте-тко-Сь ще меду солодкого,
Наливайте-тко-Сь ще пива п'яного,
А всього чотири цебра з половиною".
А ухвалює Алешенька одною рукою
Та віддає чоло на всі чотири сторони,
Та випивав Алешенька чари досуха;
А особливо поклонився старому Іллі Муромцеві.
Та отут-те добрі молодці поназванились:
Назвався старий братом старшиим,
А середниим Добринюшка Никитич молодий,
А у третіх Алешенька Попович молодий,
Та стали Алешеньку отут дарувати:
Села із приселками, міста із пригородками,
А скарбниця-те була йому не закрита.