Високі на Русі Святі гори, глибокі їхні ущелини, страшні прірви; Не ростуть там ні берізка, ні дуб, ні сосна, ні зелена трава. Там і вовк не пробіжить, орел не пролетить, - мурасі й тому поживиться на голих скелях нема чим.
Тільки богатир Святогор роз'їжджає між стрімчаків на своєму могутньому коні. Через прірви кінь перескакує, через ущелини перестрибує, з гори на гору переступає.
Їздить старий по Святих горах. Отут коливається мати сиру земля, Обсипають камені у прірві, Виливаються швидкі реченьки.
Ростом богатир Святогор вище темного лісу, головою хмари підпирає, скакає по горах - гори під ним валандаються, у ріку заїде - уся вода з ріки виплеснеться.
Їздить він доба, інші, треті, - зупиниться, розкине намет - ляже, виспится, і знову по горах його кінь бреде.
Нудно Святогору-Богатиреві, тужливо старому: у горах не з ким слова перемовити, не з ким силою помірятися.
Поїхати б йому на Русь, погуляти б з іншими богатирями, побитися з ворогами, растрясти б силу, так ось лихо: не тримає його земля, тільки кам'яні стрімчаки святогорські під його вагою не валяться, не падають, тільки їхні хребти не тріскотять під копитами його коня богатирського.
Важко Святогору від своєї сили, носить він її як важкий тягар. Радий би половину сили віддати, так нікому. Рада б сама тяжка праця справити, так праці по плечі не перебуває. За що рукою не візьметься - усе у крихти розсиплеться, у млинець розплющиться.
Став би він лісу корчувати, так для нього лісу - що лугова трава Став би він гори перевертати, так це нікому не потрібне...
Так і їздить він один по Святих горах, голову від туги нижче гне...
- Ех, знайти б мені земну тягу, я б у небо кільце вбив, прив'язав до
Кільцю ланцюг залізну; притяг би небо до землі, повернув би землю краєм нагору, небо із землею змішав - поистратил би небагато силушки! Так де її - тягу - знайти!
Їде раз Святогор по долині між стрімчаків, і раптом-поперед жива людина йде!
Іде непоказний мужик, постолами притоптує, на плечі несе переметну торбу.
Зрадів Святогор: буде з ким словом перемовитися, - став мужичка доганяти.
Той іде собі, не поспішає, а Святогоров кінь у всю силу скакає, так наздогнати мужика не може. Іде мужик, не квапиться, сумочку із плеча на плече перекидає. Скакає Святогор у всю спритність-усе перехожий спереду! Їде кроком - усе не наздогнати!
Закричав йому Святогор:
- Агов, перехожий молодець, почекай мене! Зупинився мужик, склав свою сумочку додолу. Підскакав Святогор, привітався й запитує:
- Що це у тебе за ноша у цій сумочці?
- А ти побери мою сумочку, перекинь через плече та й пробіги з нею але полю.
Розсміявся Святогор так, що гори затряслися; праг сумочку батогом піддягти, а сумочка не зрушилася, став списом штовхати - не шелохнется, пробував пальцем підняти-не піднімається...
Зліз Святогор з коня, побрав правою рукою сумочку - на волосся не зрушив. Схопив богатир сумочку двома руками, рвонув із усієї сили - тільки до колін підняв.
Глядь - а сам по коліно у землю пішов, по особі не піт, а кров тече, серце завмерло...
Кинув Святогор сумочку, на землю впав, - по горах-долам гул пішов.
Ледве віддихався богатир - Ти скажи мені, що у тебе у сумочці покладене? Скажи, навчи, я про таке чудо не чув. Сила у мене непомірна, а я такої піщини підняти не можу!
- Чому не сказати - скажу: у моїй маленькій сумочці вся тяга земна лежить.
Вилучив Спятогор голову:
- Ось що значить тяга земна. А хто ти сам і як кличуть тебе, перехожий людей?
- Орач я, Микула Селянинович - Бачу я, добра людина, любить тебе
Мати сиру земля! Може, ти мені про долю мою розповіси? Важко мені одному по горах скакати, не можу я більше так на світі жити.
- Поїдь, богатир, до Північних гір. У тих гір коштує залізна кузня. У тій кузні коваль усім долю кує, у нього й про свою долю довідаєшся.
Скинув Микула Селянинович сумочку на плече й покрокував ладь. А Святогор на коня підхопився й поскакав до Північних гір. Їхав-Їхав Святогор три дні, три ночі, троє доби спати не лягав - доїхав до Північних гір. Отут стрімчаки ще голей, прірви ще чорній, ріки глибокі бурливее...
Під самою хмарою, на голій скелі побачив Святогор залізну кузню. У кузні яскравий вогонь горить, з кузні чорний дим валить, дзенькіт-стукіт по всій окрузі йде.
Зайшов Святогор у кузню й бачить: коштує у ковадла сивий дідок, однієї рукою хутра роздмухує, іншої - молотом по ковадлу б'є, а на ковадлі-те не видне нічого.
- Коваль, коваль, що ти, панотець, куєш?
- Підійди ближче, нахилися нижче! Нагнувся Святогор, подивився й здивувався:
Кує коваль два тонкі волосся.
- Що це у тебе, коваль?
- Ось два волосся окую, волосся з волоссям зів'ю - дві людини й одружаться.
- А на кому мені одружитися доля велить?
- Твоя наречена на краю гір у старій хатинці живе.
Поїхав Святогор на край гір, знайшов стару хатинку. Увійшов у неї богатир, поклав на стіл подарунок-сумку із золотом. Оглянувся Святогор і бачить: лежить недвижно на крамниці дівчина, уся корою й струпами покрита, око не відкриває.
Жалко її стало Святогору. Що так лежить і мучається? Та смерть не йде, і життя немає.
Вихопив Святогор свій гострий меч, праг ударити дівчину, так рука не піднялася. Упав меч на дубову підлогу.
Святогор вискочив з хатинки, на коня сіл і поскакав до Святих гір.
А дівчина тим часом ока відкрила й бачить: лежить на підлозі богатирський меч, на столі - мішок золота, а з неї вся кора звалилася, і тіло у неї чисте, і сили у неї прибутки.
Устала вона, пройшлася по горенке, вийшла за поріг,.нагнулася над озерцем і ойкнула: дивиться на неї з озера дівиця-красуня - і ставна, і біла, і рум'яна, і очі ясні, і коси русяві!
Побрала вона золото, що на столі лежало, побудувала кораблі, навантажила товарами й пустилася по синьому морю торгувати, щастя шукати.
Куди б не приїхала, - увесь народ біжить товари купувати, на красуню любуватися. Слава про неї по всій Русі йде:
Ось доїхала вона до Святих гір, слух про неї й до Святогора дійшов. Захотілося йому теж на красуню подивитися. Глянув він на неї, і полюбилася йому дівчина.
- Ось це наречена по мені, за цю я посватаюся! Полюбився й Святогор дівчині.
Одружилися вони, і стала дружина Святогору про своє колишнє життя розповідати, як вона тридцять років лежала, корою покрита, як вилікувалася, як гроші на столі знайшла.
Здивувався Святогор, так нічого дружині не сказав.
Кинула дівчина торгувати, по морях плавати, стала жити зі Святогором на Святих горах.