Був-Жив цар із царицею. У царя й цариці була дочка Олена й три сини. Жили-Пожили. Пішла Олена у сад гуляти з няньками. Погуляли тамотка ось вона
І говорить нянькам: «Ви посидите, а я піду погуляю» Пішла вона до яблуні, ш ось прилетів Ворон Воронович, Клекіт Клекотович, Семигородович, побрав її й потяг. Та потім забігали няньки, тривогу зробили. Бачили, що піднявся, а не знають де-но, адже вже на небо не підеш!
Ну ось, цей цар зробив синам стрілки, ті просили стріляти, де одружитися будуть. Старшой вистрілив бабуш-ке-задворенке у вікно, вона його лаяти: х «Такий ти, такої, а ще царський син! У тебе, - говорить, - сестру-те відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович, і ти туди прагнеш потрапити?»
Ось він прийшов до батька й матері, розповів усі, попросив напекти йому у дорогу подорожників і відпустити його шукати сестру, її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович.
Перва-Те батьки не прагли відпускати, а потім дали благословення. Ну, і дали йому коня: «Поїдь, - говорять, - Михайлушко!»
Їхав чи довго,( чи коротко, чи близько, чи далеко. Їде й сам не знає куди, усе їде так їде. Та раптом бачить — коштує хатинка на курьей ніжці, на петушьей голівці. «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, до мене воротами!»
Хатинка., повернулася до лісу очима, а до нього воротами. Зайшов у хатинку, там сидить бабуся: ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, а мовою пекти оре. «Фу, фу, - говорить, - російський дух, російським духом пахне, давно я його не чула! Гарний, — говорить, - шматок м'яса прийшов до мене!» — « Ні, — говорить, - бабуся, ти шматочком не ласуй! Спершу дорожньої людину напайка, нагодуй, у байневимой, а потім і ласуй».
Бабуся заклопотала, баенку затопила, обід наварила. Намився, напарився він, напився, накушался й спати повалився. Зі сну пробудився, вона стала випитувати й вивідувати: «Чий ти такий так звідки?» — « А я, - говорить, - царський син, іду сестру шукати. У мене її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович».- «Багато, - говорить, - дитятко, туди ходцов, а мало виходцов. Далеко він від мене живе, у мене сестра там далі є, бат, вона чого-небудь знає, - говорить.- Царського коня залиши тут, я буду за ним доглядати. А на тобі, ось, клубочок, він буде тобі доріжку вказувати. Куди клубочок покотиться, туди і йди. Прийдеш до моєї сестри».
Ну й ось, він з нею распростился так у шлях-дорогу пустився. Клубочок котиться, а він за ним іде. Котився, котився, прикатився — знову хатинка на курьей ніжці, на петушьей голівці. Він і говорить: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, до мене воротами!» Хатинка повернулася до лісу очима, до нього воротами. Зайшов він у хатинку, там сидить бабуся, Баба Яга, кістяна нога: ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, а мовою пекти оре. Говорить: «Фу, фу, російський дух, російським духом пахне, давно я його не чула. Ось, - говорить, - шматочок жирний прийшов до мене!» — «Ти, - говорить, - бабуся, похваляйся, так шматочком не подавися. А спершу з дороги напайка, нагодуй так спати уклади, а потім похвалятися будеш».
Вона початку на грубці клопотати, варити так жарити, так баенку натопила, намила, нагодувала так спати уклала. Тоді й стала звістки випитувати. Він і відповідає: «А я царський син, іду сестру шукати, у мене її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович».- «Я, - говорить, - чула, як він повз мене літав, але далеко він живе. А ось ще є у мене сестра младша, так краще знає. Я тобі, - говорить, - дам яйце, ти його на доріжку спусти, куди воно покотиться, туди й ти йди».
Ось він знову пішов, ішов, ішов. Знову ж коштує хатинка на курьей ніжці, на петушьей голівці. Він і говорить: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, до мене воротами!» Хатинка повернулася до лісу очима, а до нього воротами. Зайшов у хатинку, там сидить бабуся: ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, а мовою пекти оре. Вона й говорить: «Фу, фу, росіянин духг прийшов, російським духом - пахне. Гарний шматок м'яса до мене" прийшов!» — «Ти, бабуся, шматочком не ласуй! Спершу дорожньої людину напайка, нагодуй, у байне вимий, а потім і ласуй».
Бабуся заклопотала, баенку затопила, обід наварила. Намився він, напарився, накушался, напився й спати повалився. Зі сну пробудився, вона стала його випитувати й вивідувати: «Чий ти такий так звідки?» — «А я, - говорить, - царський син, іду сестру шукати. У мене її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович».- «Багато туди ходцов, так мало виходцов. Я, - говорить, - чула й бачила, як він повз летів, низько гримів. Дам я тобі колечко, воно прикатится до самого ґаночка, там твоя сестра й живе».
Пішов царський син далі — за колечком, прикати лось воно прямо на ґаночок. Він постукав у двері, вийшла червона дівиця, царівна Олена. «Ой, ти, - говорить, - рідний брателко, куди ж тебе господь приніс? Сюди-Те прийшов, а звідси-те не підеш!»
Сестра брата у хату впустила, нагодувала, напоїла, поплакала, поревела й поставила його у загрубок. (Більше нікуди не ухоронить.) «Ось, - говорить, - прилетить скоро Ворон Воронович, Клекіт Клекотович».
Раптом летить Ворон Воронович, Клекіт Клекотович. Шум один коштує; дверима не ходить, а кут приздинул так у хату залетів. «Ой, - говорить, - дружина мила, отут у тебе російський дух!» — « Ні, - говорить, - чоловік, ти по Русі налітався так російського духу нахапався, тем тобі й пахне». Вона отут стіл накрила. «Неси, - говорить він, - дружина, хліба побільше». Вона нанесла. «А хто є, - говорить, - виходи, його не тай». Ну, і вийшов царевич. «Здорово, зять!» — «Здорово, шурин!» — «Сідай, - говорить, - зять із дороги їсти прагнеш». ( Сестра-Те нагодувала, уже багато не з'їсть.)
Ось цей Ворон Воронович став хліб уплітати: один за щоку, другий за щоку, третій за щоку, четвертим підпирає, а царевич одного шматочка не може з'їсти. «Мабуть, - говорить, - дружина, натопи байну, з дороги нать гостюючи умити, і я заодно попарюся, налітався, утомився. Підеш, - говорить, - у байну, два прути залізних спали».
Сестра ходить, топить байну, плаче, знає, що вуж братові більше живому не бути. «Ну, чоловік-годувальник, байна готова, подьте, партеся!»
Пішов зять із шурином у байну. «Мабуть, - говорить, - шурин на полки».- « Ні, - царевич говорить, - я пари не люблю, я не парюся, ти мабуть сам».- «А тут, говорить той, - не відговорюються, коли посилають».
Схопив шурина, засвиснув його на полки й почав прутом залізним бити. Бив, бив, на смерть убив, усі костье розкришив. Прийшов у хату й говорить: «Мабуть, дружина, збери брата кісточки».
Та пішла, заплакала, кісточки у мішечок зібрала так прибрала, так брат отут залишився.
Пройшов рік. А цар із царицею чекали, чекали сина й дочекатися не могли. Другий син, Іван, просить зробити стрелочку. Зробив йому батько стрелочку, вистрілив він, потрапила стрелочка знову бабусі-задворенке у вікно, вона давай його лаяти: «Такий ти, такої, а ще царський син! У тебе, - говорить, - сестру-те відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович, і ти туди прагнеш потрапити?»
Прийшов син до батька й до матері, розповів усе, що йому сказала бабуся-задворенка, попросив спорядити його у дорогу й відпустити його шукати сестру.
Батьки-Те не прагли відпускати, а потім дали благословення, дали коня, і відправився Иванушко. Їхав чи довго, чи коротко, чи близько, чи далеко, їде й сам не знає куди. Раптом під'їхав до хатинки на курьей ніжці, на петушьей голівці й говорить: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, до мене воротами!» Хатинка повернулася до лісу очима, до нього воротами. Зайшов у хатинку, сидить бабуся: ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, а мовою пекти оре. Та говорить: «Фу, фу, російський дух прийшов, російським духом пахне. Гарний шматочок м'яса прийшов до мене!» — « Ні, бабуся, ти шматочком не ласуй! Спершу дорожньої людину напайка, нагодуй, у бай-не вимий, а потім ласуй».
Бабунгка заклопотала, баенку затопила, обід наварила. Намився, напарився він, накушался, напився й спати повалився. Пробудився він зі сну, вона стала його випитувати, чий він так. звідки. «Я царський син, іду сестру шукати. У нас її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович. Старший брат пішов, не повернувся».- «Багато, - говорить, - дитятко, туди ходцов, так мало виходцов. Та брат твій; був у мене. Далеко він від мене живе, у мене сестра там далі є, бат, вона чого-небудь знає. Царського коня, - говорить, - залиши тут, я буду за ним доглядати. А ось дам я тобі клубочок, куди він покотиться, туди ти і йди. Прийдеш до моєї сестри».
Він з нею распростился й у шлях-дорогу пустився. Клубочок котиться, а він за ним іде. Котився, котився, прикатився до хатинки на курьей ніжці, на петушьей голівці. Він і говорить: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, а до мене воротами!»
Хатинка повернулася до лісу очима, а до нього воротами. Зайшов він у хатинку, а там сидить бабуся, Баба Яга, кістяна нога: ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, а мовою пекти оре: «Фу, фу, російським духом пахне, давно я його не чула. Ось поласую жирним шматочком!» — «Ти, бабуся, спершу дорожньої людину напайки, нагодуй, у байне вимий, а потім вуж ласуй!»
Заклопотала отут бабуся, стала варити, жарити так байну топити. Намила гостя, нагодувала, напоїла й стала випитувати, чий він так звідки. «Я, - говорить, - царський син, іду сестру шукати, її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович», - «Багато, дитятко, туди ходцов, так мало виходцов. Чула я, як він повз мене літав, далеко він живе. Є ще у мене младша сестра, та краще знає. А дам я тобі, - говорить, - яйце, ти його на дорозі спусти, куди воно покотиться, туди ти і йди».
Ось він знову пішов; ішов, ішов, бачить — коштує хатинка на курьей ніжці, на петушьей голівці. Він і говорить: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, до мене воротами!» Хатинка повернулася, він зайшов туди, бачить — сидить бабуся, Баба Яга, кістяна нога: ніс на опечке, ока ла поличке, губами горщики волочить, а мовою пекти оре. Та говорить: «Фу, фу, російський дух прийшов, давно я його не чула, давно не едала!» — «Ти, бабуся, шматочком не ласуй; нагодуй, напайки дорожньої людину, у байне вимий!»
Заклопотала бабуся, нагодувала його, напоїла, а потім ужстала випитувати, чий так звідки. «Я царський син, іду сестру шукати, її відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович», - «Багато туди ходцов, так мало виходцов. Я, - говорить, - чула, як він повз летів, низько гримів. Дам я тобі колечко, воно вкаже тобі дорогу до сестри».
Пішов царський син за колечком. Котилося воно, котилося й прикатилось до самого ґанку. Вийшла отут червона дівиця, царівна Олена. «Ой ти, рідний брателко, куди ж тебе господь приніс? Старшого-Те брата кісточки у байне у мішечку лежать, і твої, там будуть».
Впустила вона його у. хату, годувати не стала, думає, більше потім з'їсть. Сховала вона його у загрубок. Прилітає Ворон Воронович, не у двері летить, а кут підняв і прямо у хату. «Ой, - говорить, - дружина, отут у тебе російським духом пахне».- « Ні, - говорить, - чоловік, це ти по Русі налітався, російського духу набрався, ось і пахне».
Накрила вона стіл, нанесла їжі побільше, хліба. «А хто є, виходи, не тайся!» Вийшов царевич. «Здорово, зять!» — «Здорово, шурин!» — «Сідай, - говорить, - брат, з дороги їсти».
Стали вони є. Цей брат два хліба з'їв, а Ворон Воронович шість хлібів з'їв. Відправив Ворон Воронович дружину байну топити, велів два прути залізних загострити. Сестра ходить, топить байну, плаче — братові вуж більше не жити... Виготовила вона байну й говорить чоловікові: «Ну, чоловік-годувальник, байна, готова, подьте, партеся».
Пішли зять із шурином у байну. Зять і говорить: «Мабуть, шурин, на полки!» — «А я, - говорить, - пари не люблю, не парюся».- «Тут не відговорюються, коли посилають».
Схопив шурина, засвиснув його на полки й почав прутом залізним бити. Бив, бив, на смерть у(шл, усі костье розкришив. Прийшов у хату й велів дружині соорать кісточки брата у мішечок. Та пішла, заплакала, кісточки у мішечок зібрала, усе прибрала, отут брат і залишився.
Пройшов ще рік. Третій брат був низенький, толстенький, кликати Арапулкой. Просить він зробити йому стрелочку. Зробив йому батько стрелочку. Він пішов стріляти й говорить: «Якщо до дівки стрелю у віконечко, так на ній одружуся, а якщо до бабусі-задворенке спущу у віконечко, у шлях-дорогу споряджуся».
Стрелил він-бабусі-задворенке у вікно, а та знову залаялася: « Такий-Сякий, а ще царський син! Сестру-Те твою відніс Ворон Воронович, Клекіт Клекотович, братів твоїх погубив, і ти туди ж прагнеш?»
Прийшов син до батька, до матері, попросив напекти собі подорожників, благословити у дорогу-дорогу. Цар із царицею поплакали, погоревали, ніяк його не відпускали, так не могли вмовити. Цар говорить: «Усю сім'ю мою розорив, не мабуть мені більше з дітей нікого!»
Дали йому коня, сіл він на нього й поїхав. Батько бачив, як сідав, а не вмдел, як зник.
Їде Арапулко — чи довго, чи коротко, чи близько, чи далеко, зустрічається йому хатинка на курьей ніжці, на петушьей голівці. «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, а до мене воротами!» Повернулася хатинка, зайшов він туди, бачить — сидить бабуся, Баба Яга, кістяна нога ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, мовою пекти оре. Та говорить бабуся: «Фу, фу, говорить, третій рік так третя людина йде! Багато туди було ходцов, так мало звідти виходцов. Знаю я, куди, - говорить, - ідете. (Вуж і не спрашиает його, і з'їсти не збирається.) Багато у царя дітей було, а усе по одній доріжці йдете».
Нагодувала вона його, напоїла, став він у шлях збиратися.
Вона говорить: «Дуже не тужи, може, і живий залишишся, а тільки, - говорить, - у моєї молодшої сестри послужи. Я, - говорить, - сиджу далеко, у віддаленості, а вона більше всіх знає. Я тобі клубочок дам, а ти коня бережи, нікому не віддавай, поїдь на коні тільки за клубочком».
Котиться клубочок, котиться, а він за ним їде. Прикатився до хатинки на курьей ніжці, на петушьей голівці. Вони говорить: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, до мене воротами!»
Увійшов він у хатинку, а там сидить така ж бабуся: «Фу, фу, - говорить, - російський дух, третій рік і третій молодець іде, усі царски сини у шлях-дорогу йдуть, а самі не знають, куди йдуть і як звідти вийти! Ну, добре, - говорить, - не тужи, я тобі трошки допоможу. Тепер я тобі дам вицу, ти цю вицу нікому не віддавай, а усе у кишеню пхай. Буде лихо, - говорить, - тобі, так ти махни цієї вицой на праву руку, а поки лиха ні, тримай у кишені, нею не воруши».
Дала йому і яйце. Їхав він, їхав, прикатилось яйце до хатинки на курьей ніжці, на петушьей голівці. Говорить він: «Хатинка, хатинка, повернися до лісу очима, а до мене воротами!» Хатинка повернулася, зайшов від туди, там сидить баба: ніс на опечке, ока на поличке, губами горщики волочить, мовою пекти оре. «Фу, фу, - говорить, - знову російський дух, усе йдуть царевичі у одну купу. Добре, - говорить, - царевич, я тобі допоможу». У байне помила, напоїла, нагодувала й спати уклала. «Відпочинь, - говорить, - а ятебя у шлях-дорогу направлю».
Вона дала йому пляшечку й сказала: «Цю пляшечку, - говорить, - склади у кишеню й нікуди її не кидай і не давай, а як підеш їсти, цю рідину випий усю. А коня, - говорить, - залиши, адже його там з'їсть Ворон Воронович».
Дала вона йому колечко. Покотилося колечко, а він за ним іде. Прикатилось колечко пряме до сестрину ґаночку. Вийшла вона його зустрічати: «Ой ти, брателко, ти, голубонька, куди ти, - говорить, - ідеш! Усі брати тут кісточки у мішку залишили, і ти залишиш». Провела вона його у хату: «Лежи, - говорить, - під ліжком, поки не прилетів Ворон Воронович».
Раптом летить, як грім гримить, влетів у хату через кут. «Фу, фу, - говорить, - третій рік, третій гість. Виходи, а то зле буде! Я, - говорить, - сабоно їсти прагну, хліба більше неси. Виходи, нема чого ухораниваться!»
Вийшов Арапулко, випив він із пляшки. Сіли їсти. Зять один, другий хліб, третій, четвертий, п'ятий, шостий хліб за щоку, сьомим подпихивает. «А ти, - говорить він шуринові, - чого не їж?» «А я, - говорить, — встигну на-истись». Один, другий третій, четвертий, глядь — вуж дев'ятим подпихивает! А той вуж поглядає на нього: «Мабуть, - говорить, дружина, натопи байну так загостри три залізні прути досиня»
Пішла сестра, плаче, плаче — останнього брата погубить!
Перетопила вона байну, пішли зять із шурином. Заходять у байну. Зять і говорить: « Мабуть - До ти паритися».- «А я, - говорить, - не люблю пари, мабуть-но ти сам».
Зять праг шурина схопити, так від підлоги не міг відірвати. Знову сперечаються. Зять не може відірвати його. Схопив Арапулко зятя, кинув на полки, вицу вихопив і голову зрубав. Приходить і говорить сестрі: «Мабуть, - говорить, - сестриця, збери кісточки чоловіка, нікуди не забирай, а прямо у землю пхай, так глибже туди».
Та й рада-радісінька! Запхали у землю, що й ворона духу не чути. А ці кісточки братів побрали, поплакали. Раптом їй на плече ворон сів. Вона й говорить йому: «Ворон, ворон, злітай - до, де мертве й живе озеро, я тобі дам два пухирці, принеси мені-но мертвої й живої води».
Злітав ворон, приніс цієї води. Мертвою водою збризкали — кісточки зібралися у купу, а живою водою збризкали — брати живі сталі. Сестра пішла й говорить: « У нас є ще терем і стайня».
Побрали терем у яйце, а стайню у кільце, зібралися й пішли путем-дорогою. Прийшли до бабусі, її подякували, заплатили, побрали збираючи й пішли. Так вони дійшли до другої й до першої бабусі. Приїхали додому, а цар із царицею вуж зовсім остарели, осліпли — так плакали по них, що стали сліпі. Вони плачуть, що не можуть бачити своїх дітей. А сестра-те захопила із собою мертву й живу воду. Помазали вони їм ока, і ті очунились. Отут вони обрадувалися.
Сестра заміж вийшла, брати одружилися. Цар із царицею померли по старості, а ті ще живуть і нас переживуть.
Ось і казка вся, белоглазка вся, більше казати не можна. Щука так ялець, та й казці кінець.