У Владимера-Князя був поцестен бенкет.
Так усе на бенкеті напивалисе,
Так усе на цесном наедалисе:
Так усе на бенкеті приросхвастались:
Так інший хвастат золотий скарбницею,
Як інший хвастат молодий жоной,
Як інший хвастат конем ежжалим-е,
Як інший хвастат биком кормленим-е.
Та сидять як два Петра Петровиця,
Вони не п'ють, не їдять, ницем не хвастають.
Говорять як їм як товаришши:
- Уш ви ой еси, два брателка!
Не пьите, не їсте, ницем не хвастаєте.-
- Уш ми цем же будемо хвастати?
Ишша немає у нас золотої скарбниці,
Ишша немає у нас молодий жони,
Ишша немає у нас бика кормленого,
Ишша немає у нас коня ежжалого, -
Тільки есь у нас една сестриця,
Ишша та ж Оленушка Петрівна-Світло;
Як нихто не бачив у едной рубашецьки,
А у едной рубашецьки, без поеса,
А у єдиних цюлоциков, без чоботов
Подскоцил Олешецька Поповиць син.
- Уш ви ой еси, два брателка!
Ви не хвастайте своєю сестрицею
А й тієї жа Оленушкой Петровною:
Я бачив вашу веть сестрицю
А у єдиній рубашецьки, без поеса,
А у єдиних цюлоциков, без чоботов;
Ви мабуть-тко веть додому ж веть,
Засукайте кому так снігу білого,
Уш ви киньте у окошецько у кошевьцято
З востосьнею так зі стороноцьку.-
Ишша отут братьцям за лихо стало
А й за ту круцинушку великою.
Збиралися отут з беседушки,
А йдуть вони до свого двору,
Засукали кому так снігу білого
А кидали у окошецько у кошевьцято.
Виходила отут ихня сестриця,
Ишша та ж Оленушка Петрівна веть,
Вона у єдиній рубашецьки, без пояса,
А у єдиних цюлоциков, без чоботов.
Ишша отут їй братьця розсердилисе,
Ишша отут вони розгневилисе:
- Уш ти ой еси, наша сестриця,
А й ти жа, Олена Петровная! -
Та прагнуть рубати так ейну голову.
Ишша отут їм сестриця поклониласе,
Ишша отут вона покориласе:
- Уш ви ой еси, два брателка,
Два Петра веть ви так два Петровиця!
Не рубаєте-тко так буйної голови,
Уш ви дайте рядок на малій цяс
А сходити Олени до божої церькви
Ишше богу їй помолитисе,
А з подружецьками їй роспроститисе.-
Вони отут були веть послушливи.
А послушливи, розговорцити,
А дають веть рядок на малій цяс,
А сходити Олени до божої церькви
А й богу їй помолитисе,
А з подружецьками роспроститисе.
А як пішла Олена до божої церькви
Вона богу отут помолитисе,
А з подружецьками роспроститисе.
Вона коштує так отут богу молитьсе:
А сльозами вона так умиваитьсе
А горем вона поттираитьсе.
Подскоцил Олешецька Поповиць син,
Науцят Оленушку Петровную:
- Ти просися у братей у цисто поле,
Щоби зрубали там твою так буйну голову.
А приходить Олена від божої церькви.
Ишша брати у їй так россердилисе,
Ишша отут вони розгневилисе;
А прагнуть рубати буйну голову.
Ишша отут Олена возмолиласе.
Ишша отут вона покориласе:
- Уш ви ой еси, ви два брателка,
Два Петра так ви два Петровиця!
Не січіть моєї так буйної голови,
Уш ви дайте рядок на малій цяс,
Ви зсічіть мою так буйну голову
А у далеци так у цистом поли.-
Як у їй брати були послушливи
Як у їй були розговорцити;
Повезли Олену у цисто поле.
Вони там прагнуть зрубати так буйну голову.
Ишша отут Олена возмолиласе,
Ишша отут вона покориласе:
- Уш ви ой еси, два брателка,
Два Петра веть ви так два Петровиця!
Ви рубаєте мою так буйну голову
А на тій на плахи на липовій.-
Та як у їй братьци були послушливи
А послушливи, розговорцити;
Закопали Олену у землю по поесу,
Вони поїхали за плахою за липовою.
Подскоцил Олешецька Поповиць син,
Ишша викопав отут Оленушку.
Так виїхали вони до божої церькви,
Так веньцями вони повеньцялисе,
Так перснями вони поминялисе.
А приїхали як два брателка,
Два Петра веть їх так два Петровиця, -
Ишше отут Олени тільки місце знати.
Ишше отут вони й заплакали:
- Уш ти ой еси, наша сестриця,
Ишша ти Оленушка Петрівна веть!
Ишша ми тибя так багато слухали,
Ишша ти нас так не послухала.