Жили-Минулого дідусь так бабуся. Була у них внучка Машенька.
Зібралися раз подружки у ліс по гриби так по ягоди. Прийшли кликати із собою й Машеньку.
- Дідусь, бабуся, - говорить Машенька, - відпустите мене у ліс із подружками!
Дідусь із бабусею відповідають:
- Іди, тільки дивися від подружок не відставай, не те заблудишся.
Прийшли дівчини у ліс, сталі збирати гриби так ягоди. Ось Машенька — деревце за деревце, кущик за кущик — і пішла далеко від подружок.
Стала вона аукатися, стала їх кликати, а подружки не чують, не озиваються.
Ходила, ходила Машенька по лісу — зовсім заблудилася.
Прийшла вона у саму глухомань, у саму хащу. Бачить — коштує хатинка. Постукала Машенька у двері — не відповідають. Штовхнула вона двері — двері й відкрилися.
Увійшла Машенька у хатинку, села у вікна на крамничку.
Села й думає:
«Хто ж тут живе? Чому нікого не видне?..»
А у тій хатинці жив величезний ведмідь. Тільки його тоді вдома не було: він по лісу ходив.
Повернувся ввечері ведмідь, побачив Машеньку, зрадів.
- Ага, - говорить, - тепер не відпущу тебе! Будеш у мене жити. Будеш грубку топити, будеш кашу варити, мене кашею годувати.
Потужила Маша, погоревала, так нічого не поробиш. Стала вона жити у ведмедя у хатинці.
Ведмідь на цілий день піде у ліс, а Машеньке карає нікуди без нього з хатинки не виходити.
- А якщо підеш, - говорить, - однаково піймаю й тоді вуж знімання!
Стала Машенька думати, як їй від ведмедя втекти. Колом ліс, у яку сторону йти — не знає, запитати не у кого... Думала вона, думала й придумала. Приходить раз ведмідь із лісу, а Машенька й говорить йому:
- Ведмідь, ведмідь, відпусти мене на День у село: я бабусі так дідусеві гостинців знесу.
- Ні, - говорить ведмідь, — ти у лісі заблудишся. Давай гостинці, я їх сам віднесу.
А Машеньке того й треба!
Напекла вона пиріжків, дістала великий-превеликий короб і говорить ведмедеві:
- Ось, дивися: я у цей короб покладу пиріжки, а ти віднеси їхньому дідусеві так бабусі. Так помни: короб по дорозі не відкривай, пиріжки не виймай. Я на дубок влізу, за тобою стежити буду!
- Добре, — відповідає ведмідь, — давай короб! Машенька говорить:
- Вийди на ґаночок подивися, не чи йде дощик! Тільки ведмідь вийшов на ґаночок, Машенька зараз же залізла у короб, а на голову собі блюдо з пиріжками поставила.
Повернувся ведмідь, бачить — короб готовий. Звалив його на спину й пішов у село.
Іде ведмідь між ялинками, бреде ведмідь між берізками, у овражки спускається, на пагорки піднімається. Ішов-Ішов, утомився й говорить:
- Сяду на пеньок,
Знімання пиріжок!
А Машенька з короба:
- Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабусі,
Неси дідусеві!
- Бач яка оката, — говорить ведмідь, — усе бачить!
Підняв він короб і пішов далі. Ішов-Ішов, ішов-ішов, зупинився, сіл і говорить:
- Сяду на пеньок,
Знімання пиріжок!
А Машенька з короба знову:
- Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабусі,
Неси дідусеві!
Здивувався ведмідь:
- Ось яка хитра! Високо сидить, далеко дивиться!
Устав і пішов скоріше.
Прийшов у село, знайшов будинок, де дідусь із бабусею жили, і давай щосили стукати у ворота:
- Тук-Тук-Тук! Відмикайте, відкривайте! Я вам від Машеньки гостинців приніс.
А собаки зачули ведмедя й кинулися на нього. Із усіх дворів біжать, гавкають.
Злякався ведмідь, поставив короб у воріт і пустився у ліс без оглядки.
Вийшли отут дідусь так бабуся до воріт. Бачать — короб коштує.
- Що це у коробі? - говорить бабуся.
А дідусь підняв кришку, дивиться — і очам своїм не вірить: у коробі Машенька сидить, живехонька й здоровісінька.
Обрадувалися дідусь так бабуся. Стали Машеньку обіймати, цілувати, розумником називати.