Жив колись на острові Колонсее молодий князь по імені Ендрю, і славився він на всю Шотландію своїм військовим умінням і доблестю. Любив князь прекрасну дівчину Мораг, і вона любила його. Ось раз сидять вони разом, мріють про близьке весілля, як раптом їде гонець від шотландського короля. Представився князеві й говорить: - Привіз я через море колонсейському князеві лист від короля. Роздрукував Ендрю лист, і особа його захмарилася.
- Ворог напав на Шотландію, - сказав він нареченій.- Король призиває мене під свої прапори. Не буде у нас через місяць весілля, дорога Мораг. Наказав князь негайно спорядити лодью й пішов попрощатися з нареченою. Побрала Мораг руку улюбленого й надягла йому на палець перстень із червоним каменем - рубіном.
- Не знімай його, - сказала. - Доки горить рубін червоним вогнем, знай, серце моє належить тобі.
Поцілував її князь і відплив у Шотландію.
Багато тижнів тривала жорстока битва, нарешті вигнали ворога за межі Шотландії. Виконав Ендрю свій ратний борг і з легким серцем пустився у дорогу назад на захід. Часто дивився молодий князь на заповітний перстень, який горів у нього на пальці, як крапелька крові. Виходить, вірна йому Мораг, чекає його на рідному острові.
Море було спокійне, сабоно й злагоджено гребла дружина. Ось уже згасло денне світло, засріблилася на море місячна доріжка, і піднявся вдалині над водою рідний острів. Не спиться молодому князеві, ходить він по лодье, мріє про наречену.
Раптом - що це? Гойдається на хвилі красуня з розпущеними золотими волоссями.
Звідки вона тут, уже не впала чи з якого-небудь човна? Наказав князь своїм людям сушити весла. А вони як не чують, і сковзає лодья вперед усе швидше.
"Це, вірно, русалка", - розв'язав Ендрю й поспішно відвернув: він любив свою Мораг і ні на кого більше не праг дивитися. Але ось лодья порівняла з русалкою, простягнула вона свою білу руку, обійняла князя й захопила із собою у морську безодню.
Усе глибше й глибше опускалися вони крізь товщу прозорої, зеленуватої води. Ось уже навколо них глуха безмовність.
Повз пливуть риби й усякі чудовиська. Дно засіяне уламками кораблів, серед них біліють кості мореплавців, нашедших смерть на дні океану.
Нарешті приплили вони до будинку русалки. Замість підлоги - золотий пісок, замість даху - десь високо - блакитне повітря, замість кімнат – сотні печер з незліченними переходами. Золотий пісок пестрит коралами, перлами, перламутром.
- Дивися, як у мене красиво! - мовила русалка ніжним голосом.- Будеш жити із мною у цих печерах, і я буду вічно любити тебе.
- Немає! - викликнув князь.- Відпусти мене на землю до моєї нареченої. Її одну я люблю у всьому світлі.
- Ах, залишися із мною! - сказала русалка й принесла йому пригорщу різнобарвних черепашок.
А потім проспівала солодку русалочью пісню й обмахнула його довгими шовковистими волоссями. Але Ендрю відіпхнув русалку, спрямувавши погляд свій на рубіновий перстень.
- Відпусти мене назад у надводний мир, - благав князь. - Я ніколи не полюблю тебе.
- Подумай гарненько, - тихо проговорила русалка.- Не залишишся по добрій волі, замкну тебе у печеру й будеш моїм бранцем на віка вічні. Подумай гарненько й полюби мене.
- Ніколи! - закричав Ендрю.- Краще вмерти, чим порушити вірність улюбленої.
Тільки він сказав ці слова, золотий пісок, черепашки, самоцвіти – усе раптом зникло, і опинився князь у величезній чорній печері.
Лодья із дружиною тим часом причалила до острова. Ніхто не бачив, як русалка захопила із собою князя, і усе розв'язали, що він упав у море й втопив.
Ось з якою сумною звісткою повернулася дружина на Колонсей. Увесь народ оплакував загиблого князя, одна Мораг не повірила - серцем почувала, що улюблений живий, і чекала його повернення.
Але не вибратися Ендрю з печери - у входу її піняться й вирують могутні хвилі. Багато днів провів він у водяному ув'язненні, але горів червоним світлом рубін у нього на пальці, і надія не гаснула у його серце.
Та ось одного разу приплила у печеру русалка, розпустила у воді золоті волосся.
- Навіщо ти приплила сюди? - крикнув Ендрю.
- Не гнівайся, князь! Я розв'язала відпустити тебе. Тільки дай мені замість одну річ.
Яку? - запитав князь.
- Твій рубіновий перстень, - ледве помітно посміхнулася русалка.
Вона й не думала відпускати князя, хотілося їй виманити у нього кільце. Перестане князь дивитися на рубін і забуде про свою земну любов.
- Я охоче подарую тобі перстень, - відповів князь, і назавжди залишуся у підводному царстві. Тільки й ти виконай моє прохання. Віднеси мене на поверхню моря, дай останній раз глянути на рідний острів. Підхопила його русалка й понесла наверх крізь товщу зеленуватої води; бачить Ендрю зовсім близько щось чорніє - так адже це скелі, що збігають із острова у море.
- Дай мені звідси глянути на землю, - попросив Ендрю. Спливла русалка наверх, і побачив Ендрю знову зоряне небо.
- А тепер подаруй мені свій перстень, - простягнула руку русалка.
Ока її впилися у палаючий кров'ю рубін, і не помітила вона, що земля зовсім поруч.
У мить ока вислизнув Ендрю з обіймів русалки, ухопився за виступ скелі, підтягся що було сили й вискочив з води на землю. Рвонулася за ним русалка, так вуж пізно, не дістати їй князя. Крикнула вона щось гнівне й упала назад у пінисті хвилі.