Схрестивши ноги, кравець сидів на столі й дошивав парчевий камзол, коли до нього заглянув сам лорд, власник замка Седдл із його околицями.
- З добрим ранком, кравець, — вітав його лорд. - Бачу, ти усе ще трудишся над моїм камзолом.
- Відмінна матерія, мілорд, — відповів кравець, не відриваючи око від роботи. - Одне задоволення шити з такої.
Поспішати лордові було нікуди, і, не знаючи, чому себе зайняти, він притулився до дверей і став дивитися, як кравець шиє.
- Ти чув, він знову з'явився на монастирському цвинтарі? - продовжував говіркий лорд.
Кравець кивнув.
- Сам диявол, — додав лорд.
Кравець знову кивнув.
Ех, ішов би лорд своєю дорогою й дав би спокійно попрацювати. Йому б тільки мовою чесати, цьому лордові!
Так подумав кравець. Але вголос, звичайно, нічого не сказав.
- Так, уже такого сміливця не знайти, який наважився б провести ніч на цвинтар, — не вгамовував лорд.
Кравець промукав щось.
- Ти згодний із мною? - продовжував лорд.
- Право, не знаю, сер, — відповів кравець. Отут лорд дістав з кишені важкий гаманець із золотими монетами й потряс їм у повітрі.
- Прагнеш, поб'ємося про заставу? - запропонував він. - А то усе сидиш так строчиш. Сперечаємося на цей гаманець золота: не просидіти тобі ніч на цвинтар за роботою й щоб до ранку були готові нові штани!
Кравець нічого не відповів, він відкушував у цей час нитку.
- Ну, що скажеш, кравець? - не відступав лорд. - Посперечаємося?
Кравець підняв голову й подивився прямо на лорда.
- Якщо ви зараз підете й дасте мені спокійно дошити камзол, посперечаємося!
Його відповідь, видалося, пролунав спокійно, однак кравець не на жарт збентежився.
Він був людиною бідним і звик трудитися за гроші. Подумаєш, велика турбота — просидіти ніч на цвинтар! А ось одержати за одну пару штанів цілий гаманець золота — це так! Отут є через що поволноваться.
У той же вечір бідолаха кравець, сунувши під мишку шматок матерії — такий, щоб вистачило на парі штанів, — і розіпхавши по кишенях ножиці, нитки, голки й наперсток, відправився на цвинтар.
Ніч була темна, тиха. Навколо ні душі. Але це не пугало кравця, він і сам був людиною темним, тихим. Та звик до самітності.
Добравшись до цвинтаря, він із труднощами відчинив скрипливі залізні ворота, які потім з гуркотом зачинили за ним. З таким гуркотом, що мертвому впору прокинутися, однак і отут кравець нітрохи не злякався.
Він знайшов зручну, широку могабону плиту й сіл по-портновски, схрестивши ноги. Поруч поставив запалену свічу й, не втрачаючи часу, прийнявся за шиття.
Він дуже поспішав і жодного разу навіть голови не підняв від штанів, а тому не бачив, що робиться навколо. Цілком можливо, що парфуми й відьми із самим дияволом на чолі влаштували довкола нього свій танець, тому що час від часу полум'я свічі коливалося й присідало.
Але кравцю колись було дивитися по сторонах. Та колись було лякатися.
У перший раз він підняв голову, коли зробив останній шов і відкусив останню нитку. Він задув свічу, сунув штани під мишку, ножиці, нитки, голки й наперсток розіпхав по кишенях, піднявся із труднощами на ноги — вони зовсім затекли від довгого сидіння на твердому камені — і поспішив у замок Седдл.
У замку його зустріли не дуже привітно.
- Лорд спить, — сказали йому.
- Однаково розбудите його, — велів кравець. - Я приніс йому нові штани.
Лорд дуже здивувався, побачивши кравця цілим і непошкодженим, та ще з новими штанами під пахвою.
Угода є угода! Тільки лордові не дуже-те хотілося виконувати ця угода. Та він сказав:
- Згодний, згодний, штани вийшли недурні. Але звідки я знаю, що ти їх зшив саме у цю ніч, сидячи на цвинтар?
Кравець зміркував, куди лорд гне, і сказав:
- А ви ступайте до воріт замка, мілорд, і самі побачите там диявола. Він гнався за мною по п'ятах від самого цвинтаря, я ледве встигнув захлопнути перед його носом ваші ворота. Чуєте, як він шумить там?
А це шумів сабоний вітер. Але лордові не захотілося йти до воріт, він віддав перевагу повірити кравцю на слово.
- Молодець! - похвалив він кравця. Що ж ще йому залишалося робити?
Та вручив кравцю важкий гаманець золота у обмін на парі штанів.