Розповідали, що усередині цієї Скелі сплять фении й що, якщо хто-небудь увійде туди й тричі подує у Дерев'яного Свистуна, який лежить поруч із Фіном, вони піднімуться живими й здоровішими, якими минулого колись. Коваль, який жив на острові, чуло це оповідання й розв'язало спробувати ввійти у Скелю. Він дійшов до місця, де вона була, і тоді йому прийшла гарна думка щодо ключа до вхідного отвору. Він вернувся у кузню й зробив ключ, який підходив уводити, увести до ладу шпарі. Потім він повернувся до Скелі, і як тільки повернув ключ у шпарі, двері відкрилися.
Він побачив перед собою велике, велике місце й непомірне більших людей, що лежали на підлозі. Одна людина, громадней, чому інші, лежав посередині, а поруч із ним - великий порожній дерев'яний жезл. Коваль подумав, що це
Дерев'яний Свистун. Але він був такий великий, що коваль злякався, що не зможе його підняти, не те що свиснути у нього. Постояв він небагато, розглядаючи його, але під кінець зрозумів, що занадто далеко зайшов і за всяку ціну повинен спробувати. Він узявся за Дерев'яного Свистуна й із труднощами підніс його до рота. Він дунув у нього що було сили, і звук виявився таким голосним, начебто
Скеля з усім, що було на ній, звалилася йому на голову. Величезні неповороткі люди, що лежали на підлозі, здригнулися від верхівок до підошов. Він дунув у Дерев'яного Свистуна іншим разом, і одним ривком підвелися вони на ліктях. Їхні пальці були як лози лісового винограду, а руки - як галузі залізного дуба. Своєю розміром й застрашливою зовнішністю вони ввергнули його у такий жах, що відкинув він Дерев'яного Свистуна й помчався ладь. Тоді вони закричали йому слідом: "Зле, що ти знайшов нас; ще гірше, що ти нас залишив!"
Але він не оглядався, поки не вибрався назовні й не замкнув двері. Потім він витягся ключ зі шпари й закинув його у озеро, що було поруч зі Скелею й що зветься донині Озером Скелі Коваля.