Еластер і Джон — так кликали двох скрипалів, що жили у Стратспи. Бідняки з бідняків були ці двоє. До того не везло їм останнім часом, що розв'язали вони податися у Инвернесс. Та вже звичайно, у шлях вони відправилися пішки, а не у золоченій кареті. А по дорозі заходили у села й там відіграли: іноді за кілька пенсів, а траплялося, лише за вечерю або за нічліг.
- Сподіваюся, у Инвернессе нам більше повезе, — сказав Еластер, коли вони були вже близько до мети.
- У всякому разі, гірше не буде, — сказав Джон, дивлячись зі смутком на своє лахміття й на великий палець ноги, що визирав із черевика.
Але на жаль, у Инвернессе їх не чекала удача. Коли вони добралися нарешті до міста, настала зима, і земля сховалася під високими заметами снігу. Скрипалі дістали з футлярів свої скрипки й заграли веселу джигу. Але на вулиці не було ні душі, і нікому було їх слухати. Добрі жителі Инвернесса поховалися по будинках і грілися у своїх вогнищ.
- Ми даремно намагаємося, — зітхнув Джон. - Скрипки убік, і пошукаємо-но краще, де б укритися від цього злющого вітру.
У цей час із темряви пустельної вулиці зринув якийсь старий.
- Добрий вечір, джентльмени, — скрипливим голосом вимовив він. - А ви, ніяк, музиканти?
- Вони самі, — відповів Еластер. - Так тільки у таку ніч уся наша музика на вітер.
- Та у кишенях вітер, і у шлунку вітер, — підхопив Джон. - Одне слово: горі ми скрипалі.
- Якщо погодитеся відіграти для мене, я наповню й ваші шлунків, і ваші кишені, — сказав старий.
Не встигнув він закінчити, як Джон і Еластер скинули скрипки під підборіддя й…
Про таку вдалу зустріч вони й не мріяли!
- Ні-ні, — зупинив їхній старий, кладучи руку Еластеру на плече. - Не тут. Підемо за мною.
- Дивний старий, — встигнув шепнути на вухо своєму приятелеві Джон.
- Е-Е, за ним так за ним, — відповів Еластер. Та старий рушив у дорогу, а скрипалі за ним.
Так вони добралися до Тонауричского пагорба. Піднявшись до середини пагорба, старий зупинився перед більшим будинком. З вулиці видалося, що у будинку ні душі. Світла не було, стояла мертва тиша. Старий піднявся по щаблях до масивних дверей, і, хоча він не встигнув постукати, двері перед ним безшумно розчинилася.
Скрипалі завмерли на місці й у здивуванні подивилися один на одного. Джону стало не по собі, і він готовий був бігти без оглядки, якби Еластер не нагадав йому, що тут їх чекає тепло й гарна вечеря.
Розсерджений затримкою, старий обернувся до двом друзям і сердито сказав, щоб вони поспішили, якщо не надумали порушити угоду. Та тільки скрипалі переступили поріг дивного будинку, як двері за ними безшумно зачинила. Отут вони нарешті побачили світло й почули шум, лементи й сміх. Старий провів їх ще через одні двері, і вони опинилися у розкішному бальному залі небаченої краси.
У куті стояв довгий стіл, заставлений дивовижними стравами. Від одного їх виду у Джона й Еластера слинки потекли.
За столом сиділи прекрасні дами й кавалери, виряджені у шовк і атлас, усе у мереживах і у прикрасах.
- Сідайте до стола і їжте не соромлячись, — запросив друзів гостинний старий.
Але скрипалі не потребували особливого запрошення. Давненько їм не доводило так поїсти й стільки випити! Та коли вони вже наїлися й напилися вдосталь, Джон раптом помітив, що старий кудись зник. Він сказав про цей своєму другові, на що той відповів:
- По правді говорячи, як він виходив із залу, я не бачив, але у цьому дивному будинку мене ніщо не може здивувати. Вставай, Джон, бери-но свою скрипку, і давай зіграємо на подяку за таку прекрасну вечерю.
Скрипалі заграли, а ошатні кавалери й дами пішли танцювати. Та чому швидше миготіли у повітрі змички, тем швидше кружлялися танцюристи. Ніхто й не думав про утому. Еластеру й Джону здалося, що вони відіграють усього півгодини, коли раптом у залі знову з'явився той старий, так само зненацька, як зник.
- Досить відіграти! - наказав він. - Скоро світанок. Та вам пора у шлях.
Із цими словами він вручив скрипалям по мішкові із золотом.
- Але ми відіграли зовсім недовго й навіть не утомилися, за що ж нам стільки грошей? - запитав чесний Джон.
- Беріть і ступайте, — коротко відповів старий. Молоді люди слухняно побрали гроші й пішли, дуже задоволені своєї удачею.
Першим дивну зміну у навколишньому помітив Еластер, коли вони були вже близько від міста.
- Звідки тут ці нові будинки? - подивувався він. - Ручаюся, учора ввечері на цім місці був пустир.
- Увечері було темне, — відповів Джон, — ти міг їх не помітити. До того ж ці будинки мені зовсім не видадуться такими вуж новими.
- А цей міст ти вчора бачив? - запитав Еластер.
- Точно не пам'ятаю, — відповів непевно Джон.
- Якщо б він був учора, ми б по ньому пройшли, адже вірно?
Джона почало розбирати сумнів. Усе тепер видалося йому не таким, як учора. Він розв'язав звернутися до перехожого й з'ясувати, чи там вони перебувають, де припускають. Але перший, кого вони зустріли, виявився дуже дивно одягнений пан і, коли Джон запитав його про міст і будинку, він зі сміхом відповів, що вони стоять на цім місці вже давним-давно. Прощаючись із ними, він знову розсміявся, помітивши:
- Ну й дивовижна ви парочка! З костюмованого балу, чи що, ви йдете у цім смішному старомодному платті?
Звичайно, новим їхнє плаття назвати було не можна, але що у цьому смішного? Та Джон з Еластером подумали, що неввічливо глузувати з їхнього плаття, коли сам перехожий одягнений так безглуздо. Однак, виявившись на вулицях міста, вони помітили, що усе чоловіка, жінки й діти одягнені так само безглуздо й дивно. Та у магазинах був виставлений дивний, незнайомий одяг. Та навіть розмовляли усе з якимось дивним, незнайомим акцентом. А самих скрипалів піднімали на сміх, коли вони зверталися до кого-небудь із питаннями. Та всі чомусь здивовано витріщали на них ока.
- Давай краще повернемося у Стратспи, — запропонував Еластер.
- Що ж, тут нас більше ніщо не тримає, — погодився Джон. - Та й люди тут мені не дуже подобаються. Вони звертаються з нами як з якимись блазнями.
Та друзі повернули назад, у Стратспи. Цього разу вони вже подорожували верхи — грошей у них було досхочу, вони могли заплатити й за постій, і за обід з вином.
А на скрипці вони відіграли тепер тільки для власного задоволення.
Але, добравшись до рідного міста, вони ледь довідалися його. Тут теж усе перемінилося: і вулиці, і будинку, і мости, і люди — рішуче усе.
Вони зайшли до фермера за молоком, а виявилося, у того вже нова дружина. У всякому разі, ні вони її не довідалися, ні вона їх. Та діти, що відіграли перед школою, не привіталися з ними й не підбігли до них, як робили це звичайно. Та й сама школа змінилася, начебто стала більше й дах їй перефарбували.
Тоді вони поспішили до свого кращого друга Джеймсові, місцевому ковалеві, щоб розповісти йому, яка їм випала удача, а заодно й запитати, із чого це раптом усе так перемінилося у їхньому рідному Стратспи і як поживають їхні загальні друзі.
Однак і коваль виявився зовсім незнайомою людиною, якого колись вони й не бачили, а про їхніх друзів він і слихом не чув.
Не на жарт стривожені молоді люди направилися до церкви, сподіваючись там побачити кого-небудь зі знайомих і у них дізнатися, що ж таке струсило. Але церква теж виявилася вже не тою маленькою скромною церківкою, яку вони пам'ятали, а стала більше, багатше, тільки цвинтар поруч із нею не змінилося.
Вони відчинили хвіртку й пішли по доріжці між могилами. Раптом Еластер схопив Джона за рукав.
- Нічого дивного, що ми не застали коваля Джеймса будинку! - викликнув він. - Ось його могила.
Не вірячи очам своїм, Джон уважно прочитав напис на могабоній плиті.
- Але це ж неймовірно! - сказав він. - Коли три тижні назад ми залишали Стратспи, Джеймсові було всього двадцять років з невеликим, точно як нам, а тут написане, що він умер дев'яносто трьох років від роду.
Друзі-Скрипалі оглянули поглядом інші могили. Усі їхні знайомі виявилися вже похованими тут.
- Тепер я усе зрозумів! - викликнув Еластер. - Тоді, у Инвернессе, ми відіграли для прекрасних фей і їх веселих кавалерів, а той старий, напевно, був сам їхній король! - Та додав зі смутком: — Ех, довго ж ми там відіграли. Занадто довго…
Так, ось так і буває: здається, провів у країні ельфів усього півгодини, а повернувся у рідні місця й нікого не довідаєшся: хто зостарився, а кого вже й на світі немає.
Як на крилах летить час у цієї веселої, вічно юній чарівній країні.