На подяку за добру послугу один парафіянин подарував молодому священикові з Данфермлина поросяти.
Спочатку священик був у захваті від подарунка, але порося швидко росло й прокормити його ставало всі трудней. Ось священик і розв'язав: « Пошлю-но я його своєму приятелеві у Кернихилл. Нехай пасеться там на волі: коштувати це мені адже нічого не буде».
А у священика був слуга, по імені Вилли, хлопець непоганий, але малість придуркуватий.
- Вилли! - покликав його хазяїн. - Суни-но поросяти у мішок і знеси у Кернихилл до мого приятеля, я вуж з ним зговорився.
Але порося було хитре, і Вилли довелося повозитися, перш ніж він зумів піймати його й засунути у мішок.
На дорогу священик зробив Вилли строге напуття. Він знав, що його вірного слугу легко не варто збити з користі, через що сама дріб'язкова справа часто оберталося для Вилли самим складним. Отож що він йому сказав:
- Дивися ж, Вилли, ніде не прохопися, до кого ти йдеш і навіщо. Тільки сам помни тобі треба у Кернихилл. Віддаси там поросяти й відразу назад.
- Будьте спокійні, хазяїн, — відповідав Вилли. - Ви ж мене знаєте! Усе зроблю, як велите.
- Те-Те й воно - те, що я тебе добре знаю! - сказав священик.
Та Вилли, зваливши дорогоцінну ношу на спину, відправився у шлях. На півдорозі до Кернихиллу він зустрів трьох свої приятелів, що окликнули його з порога трактиру.
- Привіт, Вилли! - сказав один.
- Куди зібрався у такий погожий День, Вилли? - запитав другий.
- Що це ти тягнеш у мішку, Вилли? - крикнув третій.
Вилли дуже схвилювала ця зустріч.
- П-Привіт, друзі! - запинаючись, відповів він. - Я-Я не можу вам сказати, куди я йду. Хазяїн не велів мені говорити, куди я йду. А що у мене у мішку, я можу сказати: не кішка й не собака!
Друзі розсміялися й відразу поспішили завірити Вилли, що не стануть його ні про що запитувати. Один з них ляснув Вилли по плечі й запропонував:
- Заходь, Вилли, випий з нами по стаканчику. Мабуть, ти утомився з далекої дороги, та ще з важкою ношею на спині.
- Ні, мені не можна, — відмовився Вилли, кидаючи у той же час жадібний погляд на відкриті двері трактиру, за якими, зважаючи на усе, було так прохолодно. - Уж коли хазяїн довірив мені своє поросяти, пити мені ніяк не можна!
Друзі перемигнулися, однак і виду не показали, що зміркували щодо поросяти.
- Так чого там, Вилли, заходь! Ковток вина ніколи не ушкодить. А мішок залиши тут у порога.
Більше вмовляти Вилли не довелося. Він поклав мішок з поросям на землю й увійшов у трактир. Тоді один із дружків, не втрачаючи часу, розв'язав мішок, випустив поросяти й посадив замість нього першу дворнягу, що попався.
Нічого чесний слуга, що не підозрює, випив стаканчик, звалив знову на спину мішок і веселий пішов далі. Добравшись до Кернихилла, він передав, як було велено, привіт від свого хазяїна його приятелеві й вручив йому мішок.
- Спасибі тобі, Вилли, спасибі, — подякував йому приятель хазяїна. - Не чи допоможеш тепер розв'язати мішок і відвести поросяти у хлів?
Вилли розв'язав мішок, але замість поросяти з рожевим п'ятачком звідти вискочила чорна собачка.
- Урятуйте! Урятуйте! - закричав бідний Вилли. - Не інакше сам диявол зіграв із мною злий жарт.
Друг священика сабоно здивувався, однак не дуже-те повірив щодо диявольського жарту. А знаючи добре Вилли, подумав, що скоріше всього хто-небудь над ним по-дружньому подшутил.
- Не варто так хвилюватися, Вилли, — сказав він. - Можеш забрати свій собаку й віднести її хазяїнові.
- Так це ж не собака, сер! - викликнув Вилли, тремтячи від страху. - Це порося! Клянуся вам — порося! Тільки диявол поміняв йому колір: замість білого зробив чорним.
Але робити було нема чого, і, засунувши собаку у мішок, Вилли пустився у дорогу назад. Добравшись до трактиру, він знову побачив там трьох своїх приятелів, які як ні у чому не бувало сиділи за столом і з безневинним видом потягували вино.
- Ніяк, це Вилли! - сказав один. - Та знову з мішком на спині?
- Ой-Ой-Ой, із мною трапилося таке нещастя, — сказав, входячи, Вилли. - Диявол підмінив моє поросяти собакою! Що я тепер скажу хазяїнові?
- Ось так штука! - викликнув другий, тільки-но стримуючись, щоб не розсміятися. - Ви чули що-небудь подібне?
- Сідай, друже, тобі треба випити після сабоних переживань, — сказав третій.
Цього разу Вилли зовсім не довелося вмовляти: йому дійсно не заважало випити. Він це заслужив.
Мішок він залишив на землі у входу у трактир і сіл до стола. Йому налили — він випив, а за цей час один з жартівників непомітно вийшов і підмінив собаку поросям.
Через годину-другу нічого, що не підозрює Вилли вже крокував зі своєю ношею додому. У голові у нього від випивки й від усього пережитого панував повний розгардіяш. Він з ходу виклав свою моторошну історію хазяїнові, але той так доладно нічого й не зрозумів.
- Не можу уразуметь, про що ти говориш, — сказав хазяїн. - Який диявол? Який собака? Розв'язуй скоріше мішок і жени поросяти у хлів. Завтра понесеш його у Кернихилл.
- Так це ж не порося, сер! - викликнув Вилли. - Це собака! Клянуся вам — собака! Ось, дивитеся!
Із цими словами Вилли розв'язав мішок, і звідти вискочило порося. Вилли просто-таки заволав від жаху:
- Як? Порося, а не собака?!
Та бідний Вилли розв'язав, що диявол знову зіграв з ним злий жарт. А його хазяїн…
А хазяїн якщо раніше й сумнівався у розумі свого чесного слуги, те тепер у нього сумнівів ніяких не залишилося.
А у вас?