За старих часів, багато століть назад, жила-була одна вдовствующая королева, і були у неї три дочки. Королева була така бідна, що їй з дочками часто навіть їсти було нема чого.
Та ось старша принцеса надумала йти по світлі щастя своє шукати, і мати погодилася її відпустити. - Краще вже на чужій стороні працювати, чому вдома з голоду помирати, - говорила вона.
Неподалік від їхнього замка жила баба птахівниця. Вона слила чаклункою, і говорили, начебто вона може пророкувати майбутнє. Ось королева й послала до неї старшу принцесу запитати, у яку із чотирьох сторін світу їй промінь - ше піти щастя своє шукати.
Птахівниця жалувала королеву і її красунь дочок і була рада подати їм добра рада.
- Тобі нема чого йти далеко, красунька, - сказала вона старшій принцесі.
- Дійди тільки до задніх дверей мого будинку й визирни з неї. Принцеса побігла по сінях до задніх дверей старухиного будинку, і що ж вона побачила? Чудова карета, запряжена шісткою буланих коней, котила по дорозі.
Дівчина всполошилась і побігла назад у кухню розповісти птахівниці про карету.
- Добре, відмінно! - сказала їй баба, дуже задоволена. - Ось ти й побачила своє щастя! Ця карета приїхала за тобою.
Та правда, карета зупинилася у воріт замка, і середня принцеса вже побігла до птахівниці сказати сестрі, щоб та скоріше верталася додому, - адже карета за нею приїхала!
Не пам'ятаючи себе від радості, старша принцеса поспішила додому й попрощалася з матір'ю й сестрами. Потім села у карету, і коня помчали її вдалину. Говорять, начебто ця карета направилася до палацу могутнього й багатого принца, і він одружився на старшій принцесі. Кілька тижнів через середня принцеса розв'язала за прикладом сестри піти до птахівниці й запитати, у яку сторону їй піти щастя свого пошукати. Та, звичайно, вона у глибині душі сподівалася, що з нею трапиться те ж, що трапилося зі старшою її сестрою.
Так воно й вийшло. Баба птахівниця веліла їй визирнути за двері її будинку, що виходила на задній двір. Принцеса визирнула й побачила, що до їхнього замка під'їжджає карета, запряжена шісткою. Вона розповіла про це бабі, а та ласкаво посміхнулася й веліла їй бігти додому, тому що вона вже знайшла своє щастя. Ну, принцеса побігла додому, села у карету й виїхала.
Молодшій принцесі теж захотілося спробувати щастя. Весела, повна надій, вона у той же вечір побігла до чаклунки.
Баба веліла молодшій принцесі підійти до задніх дверей, і та пішла. Вона думала, що третя карета, запряжена шісткою, ось-ось підкотить до воріт замка.
Але не отут-те було! Ніякої карети вона не побачила. Ніхто не їхав по дорозі. Молодша принцеса у досаді побігла до птахівниці й сказала, що карети немає.
- Ну, виходить, щастя твоє прийде до тебе не сьогодні, - мовила баба. - Почекай до завтра.
Молодша принцеса повернулася додому й на інший день знову пішла до птахівниці. Але й цього разу надії її не збулися. Як вона не вдивлялася у далечінь, ніякої карети не з'являлося. А ось на третій день... Що ж вона побачила на третій день? По дорозі, люто смикаючи головою, з ревінням мчався величезний чорний бик.
Принцеса дуже злякалася, захлопнули двері й побігли до птахівниці сказати, що до будинку біжить страшний, лютий бик.
- Ох, красунька, - викликнула баба, сплеснувши руками, - хто б міг подумати, що щастям твоїм буде Чорний Бик Норроуейський! Почула це бідна принцеса й сполотніла. Адже вона пішла шукати своє щастя, але ніяк не очікувала, що воно виявиться таким страшним.
- Так хіба цей бик може бути моїм щастям! - закричала вона у жаху. - Не можу ж я піти з биком!
- Прийде, - спокійно мовила птахівниця. - Ти визирнула за двері мого будинку, щоб знайти своє щастя. Виходить, раз вуж щастя твоє прийшло, прийде тобі його побрати.
Принцеса у сльозах побігла до матері. Вона повторювала, що не прагне нікуди йти з будинку. Але королева-мати сказала їй те ж, що говорила птахівниця. Та ось, коли величезний чорний бик підійшов до воріт замка, довелося принцесі сісти до нього на спину. Поки вона сідала, він стояв сумирно, а як тільки села, відразу пустився навскач. Бідна принцеса міцнів - до вхопилася за його роги, а сама плакала й тремтіла від страху. Бик усе біг і біг, а нещасна дівчина нарешті зовсім ослабшала від страху й голоду, так що ледь трималася на його спині. Вона боялася, що ось-ось випустить із рук рога й звалиться на землю. Але бик раптом трохи повернув до неї свою величезну голову й проговорив дивно ласкавим і привітним людським голосом:
- З'їж те, що у мене у правому вусі лежить, і випий те, що у мене у лівому вусі. Це тебе підкріпить.
Принцеса сунула тремтячу руку у праве вухо бика й вийняла звідти скибу хліба з м'ясом. Вона з'їла хліб з м'ясом, і їй Полегшало. Потім сунула руку у ліве вухо бика й витяглася маленьку склянку з вином. Випила вино, і сили дивом повернулися до неї.
Довго біг бик. Принцеса вже подумувала, що скоро буде Край Світла. Але ось спереду здався чудовий замок.
- Отут ми переночуємо, - сказав Чорний Бик Норроуейський. - Це будинок одного з моїх братів.
Принцеса дуже здивувалася, але нічого не відповіла - занадто вуж вона утомилася. А бик пробіг по двору замка й буцнув рогами парадні двері. Двері негайно відкрив слуга у розкішній лівреї. Він дуже шанобливо вітав бика й допоміг принцесі спішитися. Потім проводив її у бо - гато прибраний зал, де її зустріли сам власник замка із дружиною і їх гості. А Чорний Бик Норроуейський пішов ночувати на галявину у парк, що розкинувся навколо замка.
Власник замка і його дружина прийняли принцесу дуже радо. Нагодували її вечерею й проводили у багато прибрану спальню, де всі стіни були обвішані дзеркалами у золотих рамах.
Ранком, коли Чорний Бик Норроуейський підбіг до парадних дверей, власник замка і його дружина подарували принцесі велике гарне яблуко й сказали:
- Поклади його у кишеню й дбайливо зберігай. Не займай! яблука, поки не потрапиш у більше лихо - таку, що гірше й бути не може. А тоді розламай яблуко, і воно визволить тебе з лиха.
Принцеса поклала яблуко у кишеню, потім її підсадили на спину до бика, і він знову рушив у шлях.
Увесь день вони провели у дорозі, а ввечері спереду здався інший замок, ще вище й багатше, чим перший.
- Отут ми переночуємо, - сказав принцесі Чорний Бик Норроуейський. - Тут живе інший мій брат.
Цю ніч принцеса провела у розкішній спальні, де стіни були суцільно обвішані шовковими тканинами. Власник цього замка і його дружина теж зустріли принцесу привітно й усіляко намагалися їй догодити. А ранком вони на прощання подарували їй величезну грушу, який принцеса у житті не видивала, і сказали, що розламати її вона повинна лише тоді, коли потрапить у більше лихо, таку, що гірше й бути не може. Та як тільки вона розламає грушу, та визволить її з лиха.
Третій день пройшов так само, як і другий. Багато мабо пробіг Чорний Бик Норроуейський із принцесою на спині, а коли зайшло сонце, спереду здався замок, ще більш розкішний, чому перші два. Цим замком володів молодший брат Чорного Бика, і тут принцеса переночувала. А бик знову пішов на всю ніч у парк. Цього разу принцеса одержала перед від'їздом чудесну більшу сливу з наказом розламати її, тільки якщо принцеса потрапить у більше лихо, таку, що гірше й бути не може. Та тоді нехай розламає зливу, і та визволить її з лиха.
Однак четвертий день видався несхожим на перші три. Увечері принцеса не побачила ніякого замка. На той час, коли тіні на землі стали подовжуватися, бик увійшов у темну глибоку ущелину, таке похмуре, та - яке моторошне, що у бідної принцеси серце захолонуло.
Перед тем як увійти у ущелину. Чорний Бик Норроуейський зупинився й сказав:
- Отут тобі прийде спішитися, пані моя. У цій ущелині я буду боротися не на життя, а на смерть. Битися я буду один, і ніхто не повинен мені допомагати. Темна похмура ущелина, що лежить перед нами, - це лігвище Духа Тьми. Він творить багато зла у нашому світі. Я прагну з ним поборотися й перемогти його й сподіваюся, що зможу. А ти сядь ось на цей камінь і не воруши ні рукою, ні ногою, ні мовою, поки я не повернуся. Якщо тільки ледве
Ворухнешся, потрапиш під владу Злого Духа, що живе у цій ущелині.
- Але як же я довідаюся, що з тобою трапилося, якщо мені не можна не говорити, не ворушитися? - у тривозі запитала принцеса.
За ці чотири дні вона вже встигнула звикнути до величезного Чорного Бика.
- Ти довідаєшся це, коли оглянешся колом, - відповів Чорний Бик. - Якщо всі навколо тебе посиніє, знай, що я переміг Злого Духа. Якщо ж усе почервоніє, знай, що Злий Дух здолав мене.
Та отут Чорний Бик Норроуейський відійшов від неї й незабаром зник у темній глибині ущелини. А принцеса села на камінь і сиділа нерухомо - намагалася навіть пальчиком не пошевельнуть - до того вона боялася, як би не наздогнало її невідоме нещастя.
Так вона просиділа з добру годину. Та раптом усі навколо неї почало міняти свій колір - спочатку стало сірим, потім блакитним, немов саме небо спустилося на землю.
Чорний Бик переміг! Який молодець! - подумала принцеса й від радості пересіла зручніше й схрестила ноги. Але ось горі! Відразу ж на неї па - чи злі чари, і вона стала невидимою для принца Норроуейского. Адже Чорний Бик насправді був людиною. Його кликали Чорний Лицар, принц Норроуейський. Колись його зачарували й перетворили на чорного бика. А тепер він переміг Злого Духа, знову став людиною й уже біг по ущелині до принцеси, щоб здатися їй у теперішньому виді. Адже він її полюбив і праг на ній одружитися.
Але він не побачив принцеси. Довго шукав він її, так так і не знайшов. А вона у цей час із нетерпінням чекала його на камені й дочекатися не могла. Вона теж його не бачила, як він не бачив її.
Та так вона усе сиділа й сиділа й нарешті до того стомилася й до того їй стало страшно й самотньо, що вона розплакалася й плакала, поки не заснула. А коли ранком прокинулася, зрозуміла, що, скільки не сиди на камені, користі не буде. Та ось вона встала й пішла куди ока дивляться. Та вона усе йшла і йшла, поки дорога не вперлася у величезну скляну гору. Принцеса багато раз намагалася піднятися на цю гору, але не могла. Гора була така слизька, що коштувало подорожниці видрати на кілька футів, як вона зараз же знову зсковзувала вниз. Тоді вона розв'язала обійти гору у надії відшукати стежку на вершину. Але гора була така більша, а принцеса так утомилася, що втратила всяку надію й зовсім зажурилася. Вона плелася, ледве пересуваючи ноги й проливаючи сльози, і вже боялася, що скоро зовсім знесилиться. Та тоді залишиться їй тільки лягти й умерти.
Але ось близько полудня вона підійшла до якогось будиночка. Поблизу нього була кузня, і старий коваль працював у ковадла.
Принцеса ввійшла й запитала його, чи немає отут де-небудь стежки на вершину скляної гори. Коваль відклав свій молот, подивився на неї й покачав головою.
- Ні, дівчина, - сказав він, - через скляну гору дороги немає. Правда, її можна обійти, але це нелегко - сотні мабо пройти прийде. Так якщо хто й спробує обійти цю гору, однаково заблудиться. Піднятися на вершину гори можна, але тільки у залізних черевиках.
- А де дістати залізні черевики? - запитала принцеса. - Ти б не міг мені скувати такі, добра людей? Я охоче за них заплачу.
Але отут вона раптом згадала, що грошей у неї немає.
- Ці черевики не продаються за срібло, - відповів старий. - Їх можна одержати тільки у нагороду за свою роботу. Я один умію кувати такі черевики, та й кую для тих, хто згодний мені послужити.
- А як довго мені доведеться служити, щоб ти скував мені залізні черевики? - запитала принцеса.
- Сім років, - відповів старий коваль. - Адже це черевики не прості, а чарівні. Та сім теж чарівне число.
Робити нема чого, довелося принцесі найнятися до старого ковалеві. Сім довгих років вона йому служила - куховарила, шила, штопала, стирала, забирала будинок. Коли ж строк її служби скінчився, старий коваль скував їй залізні черевики. Принцеса наділу їх і піднялася на скляну гору. Та так легко їй було підніматися, немов гора поростила свіжою травою.
Ось принцеса добралася до вершини гори, потім спустилася у долину й направилася до першого ж будинку. У ньому жила баба праля зі своєю єдиною дочкою. Принцеса підійшла до її дверей, постукалася й попросилася переночувати.
Праля, потворна баба з хитрою й злою особою, сказала, що пустить її переночувати, але тільки якщо вона зуміє випрати білий плащ Чорного Лицаря Норроуейского. У ньому Чорний Лицар боровся не на життя, а на смерть, і плащ увесь покритий плямами крові.
- Учора я цілий день намагалася відіпрати цей плащ, - говорила баба, - але усе безглуздо. Увечері вийняла його з корита, а плями як були, так і залишилися. Може, тобі, дівчина, удасться його відмити. Дуже вже мені хочеться догодити Чорному Лицареві Норроуейському, адже він - багатий і могутній володар.
- А що. Чорний Бик Норроуейський це не його бик? - запитала принцеса.
Баба підозріло подивилася на неї.
- Чорний Бик це і є сам Чорний Лицар, - відповіла вона. - Колись Чорного Лицаря зачарували - перетворили на Чорного Бика. Та щоб знову стати людиною, він повинен був викликати на бій і перемогти могутнього Злого Духа, що жив у темній ущелині. Ну, він поборовся зі Злим Духом і переміг його й знову став людиною. Ось тільки ходить слух, начебто на нього іноді потьмарення знаходить - усе говорить про якусь дівчину. Начебто він праг побрати її у дружин, так втратив. Але хто вона така, нікому не відомо.
Втім, тобі це ні до чого, ти адже тут чужа, - додала праля, немов пошкодувавши, що сказала зайве. - Колись мені з тобою бовтати! Прагнеш спробувати відмити плащ - залишайся ночувати, а немає - ступай своєю дорогою. Принцеса, звичайно, сказала, що постарається випрати плащ. Та ось не встигнула вона покласти плащ у воду, як усі плями на ньому зникли, немов по чарівництву, і він став чистим і білим, як новий. Баба праля обрадувалася, але відразу її побрав сумнів. Їй здалося, що між Чорним Лицарем і цією дівчиною є якийсь таємничий зв'язок. Адже сама вона, праля, та й дочка її, як тільки не намагалися, як не вибивалися із сил, не зуміли відмити плащ. А ця дівчина відіпрала його відразу. Чорний Лицар повинен був у той же вечір прийти до пралі за своїм плащем. Та ось вона надумала сказати йому, що плащ випрала її дочка. Та баба порадила принцесі скоріше лягти спати, щоб гарненько відпочити. Принцеса послухалася й уже міцно спала у прикомірку, коли Чорний Лицар Норроуейський прийшов до пралі за своїм білим плащем. Треба сказати, що всі останні сім років, з тих самих пор, як він бився у ущелину з Духом Зла, він багатьох жінок просив випрати йому плащ. Але жодна не змогла його відмити. Тим часом одна віщунка передбачила
Йому, що та, хто відмиє добела цей плащ, стане його дружиною, хто б вона не була - красуня або потвора, баба або молода дівчина. Та дружина ця буде йому люблячою й вірною помічницею.
Та ось Чорний Лицар прийшов до пралі й одержав назад свій плащ, білий, як перший сніг. Коли ж йому сказали, що це дочка пралі відіпрала плащ, він розв'язав обвінчатися з нею на інший же день. Ранком принцеса прокинулася й довідалася, що Чорний Лицар приходив сюди, поки вона спала, одержав плащ і сьогодні ж обвінчається з дочкою пралі. Отут бідна принцеса ледве не збожеволіла від горя. Вона подумала, що ніколи вже їй не свидеться із Чорним Лицарем. Але раптом згадала про яблуко, яке одержала сім довгих років тому й усе це час носила із собою. Гірше того лиха, у яке я потрапила тепер, бути не може, - подумала вона. Побрала яблуко й розламала його. Та що ж у ньому виявилося? Такі дорогоцінні самоцвіти, яких вона у житті не видивала. Отут принцеса відразу придумала, що їй робити, - вийняла з яблука дорогоцінні камені, висипала їх у свою хустку й понесла до пралі.
- Дивися! - сказала вона. - Я багатше, чим ти думала. Якщо прагнеш, усі ці камені будуть твоїми.
- А що для цього треба зробити? - запитала баба.
Вона ніколи не бачила таких дорогоцінних каменів, і ока у неї загорілися.
- Тільки відклади на один день весілля своєї дочки, - відповіла принцеса, - і дозволь мені нинішньою ніччю посидіти у спальні Чорного Лицаря, поки він буде спати. Мені давно хочеться на нього подивитися.
До її подиву, праля погодилася - дуже вуж їй хотілося одержати самоцвіти й розбагатіти. А у проханні принцеси вона не бачила нічого небезпечного для себе й своєї дочки. Але вона Усе-таки розв'язала обпоїти Чорного Лицаря сонним зіллям, так, щоб він за ніч жодного разу не прокинувся й не побачив дівчини. Та ось праля побрала самоцвіти й забрала їх у свою скриню, а весілля дочки відклала на один день.
Увечері принцеса ввійшла у спальню Чорного Лицаря, коли він уже спав.
Усю довгу ніч просиділа вона у його ложа й усю ніч співала пісню у надїжак - де, що він прокинеться й почує її. Вона співала: Сім довгих років я служила заради тебе, На скляну гору сходила заради тебе Та білий твій плащ
Відмила заради тебе, Що ж ти не прокинешся, не подивишся на мене? Вона знову й знову співала цю пісню, і серце у неї розривалося, але він нічого не чув і навіть не ворушився, тому що випив сонне зілля старої пралі.
На інший день принцеса розламала грушу у надії, що вона допоможе їй краще, чим допомогло яблуко. Але у груші вона знову знайшла тільки самоцвіти, щоправда, ще більш великі, чому ті, що були у яблуці. Робити нема чого. Довелося їй віднести й ці самоцвіти старій пралі.
- Відклади весілля ще на один день, - попросила принцеса бабу, - а мені дозволь просидіти й цю ніч у спальні Чорного Лицаря. Праля погодилася. Едак я розбагатію швидко, - подумала вона й замкнула самоцвіти у скриню.
Але усе було даремне! Принцеса всю ніч сиділа у ложа Чорного Лицаря й, з ніжністю дивлячись на нього, співала:
Сім довгих років я служила заради тебе, На скляну гору сходила заради тебе Та білий твій плащ відмила заради тебе, Що ж ти не прокинешся, не подивишся на мене? а він лежав нерухливий, як камінь, і нічого не чув. Ранком принцеса вже майже втратила надію. У мене залишилася тільки
Зливу, і вже якщо вона не допоможе, так ніщо мені не допоможе, - думала вона. Тремтячими пальцями вона розламала сливу й знайшла у ній самоцвіти, ще більш рідкі й дорогоцінні, чому ті, що були у яблуці й груші. Принцеса побігла до пралі й висипала їй самоцвіти на коліна.
- Бери! - сказала вона. - Тільки відклади весілля ще на один день і дозволь мені посидіти у спальні принца ще одну ніч. Праля, хоч і дуже здивована, знову погодилася.
А Чорному Лицареві вже набридло чекати весілля, і у той день він поїхав на полювання разом зі своїми слугами. По дорозі слуги стали говорити між собою про те, що їх так уразило у минулі дві ночі. Нарешті один старий мисливець під'їхав до Чорного Лицаря й сказав:
- Пан мій, нам дуже хотілося б знати, хто це всю ніч так чудово співає у твоїй спальні?
- Хто співає? - повторив принц Норроуейський. - Так ніхто не співає! У спальні моєї тихо, як у могилі, а сам я, з тих пір як поселився у цьому будинку, сплю як убитий і навіть у сні нічого не бачу.
Старий мисливець покачав головою.
- Нині ввечері, пан мій, - сказав він, - не пий того напою, що подає тобі праля. Тоді й ти почуєш те, що чули всі інші.
Іншим часом Чорний Лицар лише посміявся б над такими бреднями. Але у цей день слова старого запали йому у душу, і він послухався ради.
Та ось настав вечір. Баба праля знову щось підмішала у чашку елю й принесла сонне зілля Чорному Лицареві. Але він тільки ледве пригубив і сказав, що питво недостатнє солодко. Баба пішла у кухню за медом, щоб підсолодити ель. А Чорний Лицар у цей час швидко встав з пості - чи й вилив питво у віконце. Коли ж баба повернулася, він сказав, що вже випив усю чашку.
Та у ту ніч він не заснув. Він почув, як принцеса ввійшла у спальню і як вона запекла свою жалібну пісню: Сім довгих років я служила заради тебе, На скляну гору сходила заради тебе Та білий твій плащ відмила заради ті - бя, Що ж ти не прокинешся, не подивишся на мене?
А коли почув, згадав усе. Він підхопився, обійняв і поцілував принцесу й попросив її розповісти про усе, що з нею приключилося з тих пір, як вони розсталися. Принцеса розповіла, і тоді принц так розсердився на бабу пралю і її ошуканку-дочка, що вигнав їх зі своїх володінь. Потім він одружився на принцесі, і вони усе життя жили щасливо.