Розповім вам історію про горобця. Один фермер шукав собі працівника. Провідав про те воробьишка, прилетів до нього найматися.
- Так що від тебе користі? - здивувався фермер. - А ти мене випробуй.
Добре. Для початку задав йому фермер таку роботу: зерно молотити у коморі. Побрав воробьишко ланцюг і давай молотити-бити. Виколотив одне зернятко, а мишка підбігла й з'їла його.
- Будь ласка, більше так не роби, - попередив горобець.
Став він знову молотити-бити й виколотив два зернятка. Та знову їх з'їла мишка.
-Ах ти, негідниця - обурився горобець.
Підскочила миша, прагла брикнути його, але горобець змахнув ціпом і зашиб їй ніжку.
- Будемо завтра боротися, - сказала миша, - Виводь своє пташине військо, подивимося, хто сабоніше.
- Та ти виводь своє військо, - відповідав горобець.
Назавтра усе птаха й тварини зібралися на вирішальну битву. З'явився й королевич із Тетертауна подивитися на це видовище. Правда, коли він прийшов, усі двобої вже минулися, крім останнього - між вороном і змією. Ворон схопив змієві дзьобом за зашийок. Але й змія встигнула оповитися навколо вороновой шиї тугим, безжалісним кільцем. Видалося, перемога буде на її стороні. Коли королевич побачив це, він розв'язав допомогти воронові. Одним ударом він відітнув змії голову. Віддихався ворон і говорить:
- Ти врятував мене, королевич; за це я віддячу тебе. Сідай до мене на спину.
Тільки сіл королевич, як ворон змахнув крабоми й переніс його через дев'ять вершин, через дев'ять долин, через дев'ять озер.
- Бачиш будинок на узліссі? - запитав його ворон. - Там тебе зустрінуть, як бажаного гостя. Якщо запитає господарка, чи бачив ти битву птахів, відповідай: бачив! Якщо запитає, хто переміг, змій або ворон, відповідай: ворон! Та не буде тобі ні у чому недоліку - ні у стравах, ні у питво. Переночуєш - зустрінемося з тобою знову.
На інший день ворон знову підняв королевича й переніс його через шість вершин, через шість долин, через шість озер. У іншому будинку, де теж чекали известья про битву птахів, зустрів королевич привітне приймання й нічліг. На третій день переніс його ворон через три вершини, через три долини, через три озера, поки не спустилися вони біля гарного будинку на пагорбі.
- Тут живу я сам, - пояснив йому ворон. - А колись ти ночував у сестер моїх улюблених.
Як увійшли вони у світлицю, ударився ворон про підлогу й перетворився у чорноокого ставного юнака.
- Злий чаклун звернув мене у ворона, і лише зустріч із тобою зруйнувала чаклунство. Побери у подарунок від мене цю торбинку, але дивися не відкривай її, поки не прийдеш у таке місце, де захочеш назавжди поселитися.
На наступний ранок розпрощався королевич із добрим юнаком, побрав торбинку й пустився у дорогу назад.
Чи Довго, чи коротко він ішов - недалеко вже було до рідних місць, - коли дорога привела його у глухий, дрімучий ліс. Видне, утомився він: важка здалася йому ноша. Полювання здолало глянути: що там усередині? Відкрив - і що б ви думали? Негайно виріс перед ним палац, оточений прекрасним садом. Жити б і жити у такому палаці, але не тут, посередині дрімучого, страшного лісу, а там, у рідній стороні, поблизу батьківського будинку!
Як бути?.. Отут через дерева виходить до нього велетень і говорить:
- Худе місце обрав ти для свого будинку, королевич.
- Правда, - відповідає королевич. - Правда й те, що ненароком це вийшло.
- Що б ти дав, якщо б я засунув твій палац і сад назад у торбинку?
- А що ти попросиш?
-Віддай мені свого сина, свого первістка, як тільки зрівняється йому сім років.
Чи Буде ще у мене син! - подумав королевич. - А може бути, дочка народиться. Та говорить:
- Згодний.
Як оком змигнути засунув велетень палац і сад назад у торбинку.
- Дивися ж, - попередив, - не забудь обіцянки. А забудеш, так сам нагадаю.
Вернувся королевич у рідні краю, у тихій долині поблизу тому будинку розв'язав торбинку - і виріс перед ним палац. Прекрасна дівчина зустріла й приветила його у палаці.
- Ласкаво просимо, королевич, -сказала вона. - Тут усе до твоїх послуг. А якщо ти захочеш, я стану тобі дружиною.
У той же день вони одружилися. Багато часу минуло; і ось одного разу, у той самий день, коли їх синові здійснилося сім років, з'явився до них велетень і нагадав про стару угоду. Королевич (який на той час сам уже став королем) розгубився, не знає, що відповісти.
- Надай цю справу мені, - шепнула королева чоловікові, а велетневі голосно сказала: - Будь по-твоєму. Тільки прийде тобі почекати, поки я зберу сина у дорогу.
Пішла вона, нарядила сина кухаря у багатий одяг і віддала велетневі. Думає:
Не догадатися йому про підміну.
А підступний велетень дошагал до лісу, зупинився, зламав горіховий прут і запитує:
- Будь у твого батька такий прут, що б він зробив?
- Він би побрав прут і прогнав з кухня всіх собак і кішок, ласих до королівського пирога, - відповідає хлопчик.
-Так виходить, твій батько-кухар! -закричав велетень і з досади жбурнув його прямо у кропиву.
Вернувся велетень до палацу, вимагає виконати усе по угоді.
Нарядила королева тайкома сина городника й віддала велетневі. Дошагал той до
Ріки, зламав горіховий прут і запитує:
- Будь у твого батька такий прут, що б він зробив?
- Він побрав би цей прут і прогнав з городу всіх свиней і курей, ласих до королівських овочів, - відповідає хлопчик.
- Так виходить, твій батько - городник! - закричав велетень і з досади жбурнув його прямо у річку.
Вернувся велетень, роз'ярився гірше колишнього, вимагає виконати усе по угоді. Робити нема чого: віддали йому королівського сина. Дошагал велетень до високої гори, зламав горіховий прут, запитує:
- Будь у твого батька такий прут, що б він зробив?
-У мого батька є прутик покрасивее; золотий, з кольоровими камушками, - відповідає хлопчик.
- Що ж він робить із цим гарним прутиком?
- Він сидить на своєму королівському троні й тримає його у правій руці, щоб усе слухалися!
Посміхнувся велетень: зрозумів, що цього разу його не обдурили. Привів він королевича до себе додому, виховав його, як рідного сина. День проходить за вдень і рік за роком; настала година, коли велетень призвав королевича до себе й оголосив:
- Пора тобі одружитися. Є у мене дві дочки: чорноволоса так білява. Вибирай, яка тобі більше подобається.
А треба вам сказати, що у велетня була й третя дочка, молодша. Кликали її Рижекудрая Мері. Пущі ока стеріг її батько, приховував від чужих очей. Так тільки королевич встигнув і побачити її, і полюбити.
- Коли так, - відповідає він, - віддай за мене меншу дочку, Мері. Як почув це велетень, розлютував:
- Багато чого ти захотів! Виконай колись три мої бажання. Не зумієш - прощайся з життям!
-Згодний, - відповідає королевич.
- По-перше, вичисти хлів, де я тримаю сто корів і биків; уже сім років, як там не чищене. Так так вичисти, щоб золоте яблуко по підлозі прокотити від краю до краю й ні цятки на ньому не знайти.
Узявся молодець за справу. Полудня трудився, сім раз потім умився, а справа майже ні з місця. Підійшла до нього молодша великанова дочка, запитує:
- Як робота йде?
- Не робота, а суще покарання, - відповідає королевич.
- Не тужи даремно. Присядь і відпочинь! Послухався королевич. Присів поруч із Мері так непомітно задрімав. Задрімав на хвилинку, а проспала годинка. Прокидається-мери поруч ні, а хлів вичищений так, що прокоти золоте яблуко від краю до краю - ні цятки на ньому не знайдеш. Побачив велетень чистий хлів, зморщився невдоволено:
- Хтось допоміг тобі.
- Уж не чи ти? - посміхнувся королевич.
- Рано радієш. До завтрашнього ранку покрій мені цей хлів дахом із пташиного пір'я, так так, щоб не знайти у ній двох однакові перишков. Робити нема чого, побрав молодець лук зі стрілами, пішов по лугах, по болотах дичина стріляти. Полудня проходив, сім потів спустив, а усе безглуздо. Звідки не візьмися - Рижекудрая Мері:
-Утомився, охотничек?
- Так притомився малість. - А ти присядь, відпочинь.
Присів він поруч із Мері й задрімав. Задрімав на хвилинку, а проспав до ранку. Зранку дивиться: усе виконане.
- Хтось допоміг тобі, - пробормотів велетень.
- Уж не чи ти? - весело відгукнувся королевич.
- Перегоди радіти. Бачиш геть ту сосну? На сосні - сороче гніздо, а у гнізді п'ять яєць. Звариш мені на сніданок ці яйця всмятку; а розіб'єш хоч одне - нарікай на себе.
А сосна, скажу я вам, була такої височини, що інший подібної й не знайти. До нижніх гілок - триста саджений голого стовбура, не менше. Спробуй влізь!
Задумався королевич, а вірна Мері - отут як отут.
- Це завдання, - говорить, - потрудней інших. Є тільки один засіб. Дивися й не бійся.
Побрала Мері кинджал, відрубала собі всі пальці на руках і ногах. Підкинула їх нагору. Приросли її пальчики до сосни, зробилися драбинкою. - Тепер піднімайся, мій милий, не гайся. Дістанеш сорочі яйця й спускайся назад; так тільки дивися: доторкнися рукою до кожної сходинки, не пропусти ні єдиної. А то не дорахуватися мені пальця на руці або на нозі. Видрав королевич на вершину сосни, дістав із сорочого гнізда п'ять яєць і спустився на землю. Та всі пальчики Мері зстрибнули до неї назад і приросли кожне до свого місця, крім мизинчика на лівій руці, якого забув торкнутися королевич, - пропустив він у поспіху одну сходинку. Одержав велетень сорочі яйця на сніданок.
-Твоє щастя, хитрун, - сказав він.- Виходить, будемо весілля відіграти.
Весілля було довге й шумна. Гості-Велетні їли й пили без перепочинку, а потім пішли танцювати. Ось це були танці! Просте чудо, як увесь будинок не розвалився. Нарешті прийшов час молодим відправлятися відпочивати. Але й отут велетень улаштував випробування. Він одяг своїх дочок у однакові пишні плаття, волосся й особи прикрив довгими накидками - і велів королевичеві вгадати, де його наречена. Мол, помилишся - нарікай на себе!
А як угадаєш, якщо дочки велетня одного росту й не видне ні особи, ні волосся? Перекладає юнак погляд з однієї на іншу й раптом зауважує, як одна з дівчат ледве помітно поворухнула рукою; глядь, а на лівій руці у неї мизинчика не вистачає.
- Ось моя наречена, Рижекудрая Мері! - указує королевич. Крекнув велетень із досади: знову його виверт не вдався.
Ось покинули королевич і Мері бенкет, прийшли у опочивальню, вона йому шепотить:
- Якщо ти сьогодні заснеш - пропадеш: батько вб'є тебе. Одне нам спасенье - бігти, і не гаючись.
Вийшли вони потихеньку, осідлали кошлату сиву кобилку.
- Перегоди, - говорить Мері. - Придумала я один жарт, перехитримо старого. Повернулася у будинок, розрізала яблуко на дев'ять часточок, поклала дві часточки у узголів'я постелі, ще дві часточки - у изножье, ще дві - біля дверей у кухню, ще дві - біля дверей зовнішньої й останню часточку - за порогом. Поскакали вони.
Прокинувся велетень і покликав:
- Спите ви чи ні?
- Немає ще! - відгукнулися яблучні часточки у узголів'я постелі. Виждав він небагато часу й знову покликав:
- Спите ви чи ні?
- Немає ще! - відгукнулися яблучні часточки у изножье постелі. Виждав він і знову покликав:
- Спите ви чи ні?
- Немає ще! - відгукнулися яблучні часточки біля дверей у кухню.
- Що це вам не спиться? - запитав велетень.
- Немає ще! - відгукнулися часточки біля зовнішніх дверей.
- Куди це ви йдете? - стривожився велетень.
- Немає ще! - відгукнулася яблучна часточка надворі, - Утікають! -заволав велетень і схопився на ноги.
Підбіг він, обмацав їхню постіль - а постіль давним-давно порожня, холодна.
- Це дочкини жарту, - проскрипел велетень крізь зуби й кинувся у погоню.
- Чую, наздоганяє нас батько, - говорить Мері. - Засунь-но руку у вухо сивої кобилки: що там знайдеш, кидай на дорогу.
Витягся королевич із вуха кобилки крапку терну, кинув на дорогу. Негайно зади їх виріс терновий ліс, так такий густий, що й тхорові не прошмигнути.
Кинувся велетень напролом очертя голову, застряг у колючках. - Снову дочкини жарту, - пробурчав він.
- Був би при мені моя сокира, недовго б я отут затримався.
Збігав він додому, принесла сокира, так як почав їм помахувати! Півгодини не минулої - прорубався він крізь терник.
- Залишу-но я тут сокира, а по дорозі назад заберу. - Украдемо твою сокиру, украдемо! - прокаркала ворона з гілки.
- Коли так, прийде мені його додому віднести.
Збігав він додому, віднесла сокира й знову пустилася у погоню.
- Чую, наздоганяє нас батько. Пошар-но знову у юшці кобилки; що там знайдеш, кидай на дорогу.
Пошарив королевич у юшці сивої кобилки, знайшов там сірий камушек, кинув його на дорогу. Негайно у них за спиною виросла кам'яна гора - так така, що не перелізти, не об'їхати.
- Снову дочкини жарту! - пробурчав велетень. - Були б зараз при мені мої кирка й молот, недовго б я тут затримався.
Збігав він додому, приніс кирку й молот, так як почав ними помахувати! Чверті години не пройшло - прорубався він крізь гору.
- Залишу-но я отут свій молот і кирку, а по дорозі назад заберу. - Украдемо кирку, украдемо! - прокаркала ворона зі скелі.
- Ну й крадіть! Колись вертатися. - Та кинувся у погоню. Знову зачула Рижекудрая Мері, що батько наздоганяє.
- Пошар-но ще раз у юшці кобилки - лихо за спиною!
Послухався королевич, пошарив у юшці сивої кобилки, дістав звідти міхур з водою й кинув на дорогу. Негайно величезне озеро розлилося у них за спиною, широке й глибоке.
Праг було велетень із розмаху його перескочити, так не доплигнув: упав посередині й втопив.
Увесь день скакав королевич із дружиною на сивій кобилці. До вечора під'їхав він до рідного дому.
- Ступай спершу один, - сказала Мері, - розкажи батькові з матір'ю про мене, а я тебе почекаю тут, у колодязя. Тільки дивися не дозволяй нікому цілувати тебе - ні єдиній живій істоті! - не те забудеш мене назавжди. Те-Те радість була у палаці, коли повернувся королевич! Але він пам'ятав слова Мері й не дозволив ні батькові, ні матері поцілувати себе. Усе було б добре, так, до нещастя, старий мисливський собака довідався хазяйського сина, з радісним гавкотом кинулася йому на груди й лизнула прямо у губи. У ту ж мить забула королевич про дочку велетня, немов і не зустрічав її ніколи. Чекала, чекала його Мері, поки темрява не настала. Тоді вона забралася на старий дуб, росший біля колодязя, і влаштувалася на ніч у розвилці суків. Зранку прийшла сапожникова дружина за водою, заглянула у колодязь, а звідти на неї дивиться така красуня, що око не відірвати. Подумала сапожникова дружина, що це її власне відбиття, повернулася додому, жбурнула порожнє цебро на підлогу й говорить чоловікові:
- Ах ти, старичина-дурачина! Як ти смієш таку красуню писану посилати за водою так за дровами?
-Дати, мабуть, рехнулась, - відповідає швець. - Добре; сходь-но ти, дочка, за водою до колодязя.
Прийшла сапожникова дочка за водою, і з нею трапилося те ж саме. Повернулася вона з порожнім цебром і кричить батькові:
- Невже ти думаєш, опецьок необтесаний, що я, така красуня, буду твоєю служницею?
Розв'язав швець, що вони обидві у розумі ушкодилися, пішов сам за водою. Заглянув він у колодязь, побачив там дівочу особу, оглянувся й бачить: сидить на дубі красуня, так така, що око не відірвати.
- Хибкий у тебе ослін, красуня! - сказав швець. - Злазь на землю. Будеш гостею у моєму будинку, скільки тобі захочеться.
Стала Мері жити у будинку у шевця. Нічим він її не обділяв, ні про що не розпитував. Через кілька днів викликали його у палац. Королівський син зібрався одружитися, так на весілля нареченому й нареченій замовили нові черевики.
- Як би мені хотілося хоч краєм ока глянути на королівського сина, - сказала Мері.
- У чому ж справа? Ось як зшию черевики, підемо разом. Слуги мене знають. Вони дозволять нам подивитися на бенкет і на весілля.
Та ось прийшли вони у палац. Коли придворні побачили прекрасну незнайомку, вони обрадувалися, запросили її у пиршественную залу, посадили за стіл і піднесли келих вина.
Побрала вона у руку келих, не поспішаючи піднесла до губ... Та раптом червоним полум'ям полихнуло вино, і вилетіли з нього два голуби - золотий і срібний.
Вони стали пурхати по залу, і хтось із гостей кинув на підлогу кілька крихт. Негайно срібний голуб підскочив і усе склював.
- Якби ти згадав, як я вичистила хлів, ти б поділився із мною, - промовив золотий голуб.
Знову хтось кинув кілька крихт, і знову срібний голуб першим підскочив і склював їх.
- Якби ти згадав, як я зробила дах із пташиного пір'я, ти б поділився із мною, - промовив золотий голуб.
Та знову впали на підлогу кілька крихт, і знову усе склював срібний голуб.
- Якби ти згадав, як я допомогла тобі залізти у сороче гніздо, ти б поділився із мною, - промовив золотий голуб. - Я втратила тоді свій мизинчик на лівій руці: подивися, його дотепер не вистачає. Глянув тоді королевич на незнайомку, і немов у серце його кольнуло: згадав він усе, що з ним було.
- Так трапилося, - звернувся він до гостей, - що, коли я був небагато помолодше, згубився у мене ключ від скриньки. Замовив я інший, але у той самий день, коли його принесли, найшовся мій старий ключ. Як мені тепер бути, який ключ зберегти - старий або новий?
- Моя рада тобі, - помітив один з гостей, - зберегти старий ключ, тому що він краще підходить уводити, увести до ладу замку й тобі він привичней. Тоді піднявся королевич і сказав:
- Дякую за мудру раду й правдиве слово. Ось перед вами моя наречена, дочка велетня, яка врятувала моє життя, хоч і ризикувала своєї власної. Тільки її одну назву я своєю дружиною, Отут сіл королевич поруч із Рижекудрой Мері, і весільний бенкет пішов ще шумней і веселіше колишнього. Там, сказати вам по правді, і мене пригощали: фіги з маслом давали да
Кашу у кошику; і паперові мені подарували черевики - їм би зносу не було, якби не розірвалися!