Була одна славна людина по імені Уйсден Мор, який жив поруч із Лайден Лин. Бродив він деякий час по північному Россширу. Оскільки ця людина була воїном і носив із собою зброя, куди б він не йшов, - найбільше любив він бродити по самих небезпечних місцях, яких інші люди боялися. Була у нього пристрасть боротися із чудовиськами всякого роду.
Є у Гайрлохе поросшая вересом гора, яка зветься Том Буйде й по схилу якої біжить маленький струмок. Майже кожний, хто ходив цієї дорогою, рано або пізно бачив величезну волосату й бородату козу, яка сабоно дошкуляла перехожих, одних убиваючи, а інших доводячи страхом до розриву серця. Жовта Безрога Коза, що жила на Том Буйде у Гайрлохе, була дуже знаменита.
Уйсден Мор почув про чудовиська й розв'язав піти й поборотися з ним, незважаючи на небезпеку й без коливань.
Він відправився туди досить рано й, Прийшовши до подножью гори, зайшов у будинок ткача, який у той час Жив там, на Торасдайлских пагорбах, - його називали Ткач із Жовтими Ногами. Коли Уйсден увійшов, ткач сидів за своїм верстатом. Уйсден із ткачем зав'язали бесіду.
- Не на Том Буйде чи ти направляєшся? - запитав ткач.
- Саме так, - відповідав Уйсден.
- Ти не боїшся зустрічі з Жовтою Козою?
- Ні, не боюся, - сказав Уйсден.
- Яка зброя ти випробуєш проти неї спершу?
- Я випробую, що може зробити з нею меч.
- Що, якщо меч не вийде у тебе з піхов? - запитав ткач.
- Якщо не вийде, я наведу на неї рушницю й випробую його, - відповідав Уйсден.
- Що, - запитав ткач, - якщо твоя рушниця не дасть іскри?
- Якщо не дасть, - відповідав Уйсден, - я подивлюся, що Катриона, сестра моєї бабусі, може зробити з Козою.
Та на кожна зброю, що згадував Уйсден, ткач накладав чари; лише на ніж він не зміг накласти чари, тому що Уйсден іменував ніж Катрионой, сестрою своєї бабусі.
Сказавши це, Уйсден поспішив на Том Буйде веселим бадьорим кроком і прибув до струмка, коли смеркло. Прийшовши до струмка, він почув щось схоже на блеянье кози; це його сабоно здивувало. Однак він поспішив до броду, щоб зустріти чудовисько.
- Кличеш, чи що, своє цапеняти, волосата? - запитав Уйсден.
- Якщо так, я його вже знайшла, - відповідала коза.
- Ще ні, не може бути, щоб уже знайшла, - сказав Уйсден.
Говорячи так, вони наближалися друг до друга. Уйсден рвонув свій меч, але той не праг виходити з піхов. А рушницю не прагла давати іскри! Тоді коза схопила його й поставила на коліна, сказавши при цьому:
- Уйсден Мор, ти не підеш звідси живим.
- Ти, підла, тупа худобини струмків, - відповідав Уйсден, - не багато ти знаєш про цей!
- Де ж Катриона, сестра твоєї бабусі, а, Спритна Рука? - сказала коза, думаючи, що здолала його.
- Удачі тобі й спасибі! У тебе пам'ять ліпше! - відповів Уйсден, дістаючи свій ніж, і наніс тварини вбивчий удар у живіт сталевим клинком. Миттєво коза зникла.
Уйсден, оглянувшись навколо себе, вернувся до житла ткача. Він увійшов рішуче й непохитно й вопросил, де хазяїн будинку. Йому сказали, що той лежить хворий у постелі.
- Я повинен бачити його! - сказав Уйсден і, сметя всі перешкоди, добрався до постелі ткача.
Але у постелі його не було, і коли Уйсден висік вогонь, він знайшов того лежачим під ткацьким верстатом і стікаючим кров'ю. Він велів, щоб ткач відразу показав йому свої рани. Той показав, і коли Уйсден побачив рану, яку зробив ніж у його череві, він переконався, що ткач і коза - те саме істота.
- Раз це ти заподіяв стільки шкоди на Том Буйде, те більше не зробиш ні кроку, - мовив Уйсден. Та, замість того щоб прикласти яку-небудь мазь до його рани, він наніс ткачеві смертельний удар, убивши його під його ж верстатом, а після пішов своєю дорогою.
Та з тих пір на Том Буйде не загинуло від кози або чудовиська жодної людини.