Жив-Був солдатів, служив богу й великому государеві п'ятнадцять років, жодного разу не видался зі своїми батьками. У той час вийшов від царя наказ відпускати рядових для побачення зі своїми сродственниками по двадцяти п'яти людей з роти; заодно з іншими отпросился й наш солдат і відправився додому у коротку відспустку у Київську губернію. чи довго, чи недовго — прийшов він у Київ, побував у Лавру, богу помолився, святим мощам поклонився й пішов на батьківщину у близьке повітове місто.
Ішов-Ішов, раптом попадається йому назустріч червона дівиця, з того ж повітового міста дочка купецька, собою знатна красуня. Відома справа: коли вглядить солдат пригожу дівку, нізащо не пройде просто, а чим-небудь так зачепить. Так і цей солдат: порівняв з купецькою дочкою й говорить їй у жарт: «Ех, гарна дівчина, так не об'їжджена!» Відповідає червона дівиця: «Бог знає, служивий, хто кого об'їздить: або ти мене, або я тебе!» Засміялася й пішла своєю дорогою.
Ось приходить солдатів додому, привітався з рідними й міцно зрадів, що всіх їх застав у доброму здоров'ї. Був у нього старий дідусь, білий як лунь, років сто із хвостиком прожив. Став йому солдат розповідати: «Та йшов я, дідусь, додому, і попалася мені назустріч знатна дівиця; я — грішна людина — так і так посміявся над нею, а вона мені сказала: «Бог знає, служивий: або ти мене об'їздиш, або я тебе!» — «Ах, панотця! Що ж ти наробив; адже це дочка нашого купця — страшна відьма! Не одного молодця звела вона з білого світла».- «Ну, я й сам не боязкого десятку! Мене не швидко налякаєш; ще подивимося, що бог дасть!» — « Ні, онученя, - говорить дід, - якщо не станеш мене слухати, тобі завтра живому не бути».- «Ось ще лихо!» — «Так таке лихо, що ти отакої пристрасті й на службі не бачив...» — «Що ж мені робити, дідусь?» — «А ось що: приготуй вузду так побери товсте осикове поліно й сиди у хаті — нікуди не ходи; уночі вона прибіжить сюди, і якщо встигне раніше тебе сказати: « Стій, мій кінь!» — у ту ж хвилину обернеш ти жеребцем; вона сяде на тебе верхи й доти буде ганяти, поки не заїздить тебе до смерті. А якщо ти встигнеш наперед сказати: «Тпрру! Стій, моя шкапа!», те вона сама зробиться кобилою, тоді загнуздай її й сідай верхи. Вона понесе тебе по горах, по долах, а ти знай своє — бей її осиковим поліном у голову, і доти бий, поки не вб'єш до смерті!»
Не сподівався солдатів такої служби, а нема чого робити — послухався діда: приготував вузду й осикове поліно, сіл у куті й чекає, щось буде. У глуху північ скрипнули двері у сінях, і почулися кроки — іде відьма; тільки відчинили двері у хату, він негайно й вимовив: «Тпрру! Стій, моя шкапа!» Відьма обернула кобилою; солдат загнуздав її, вивів на двір і підхопився верхи. Понесла його кобила по горах, по долах, по ярах і усе норовить, як би збити сідока геть; так немає! Солдат твердо сидить так раз у раз по голові її осиковим поліном осаджує; доти пригощав її поліном, покудова з ніг збив, а після накинувся на лежачу, вистачив ще разов п'ять і вбив її до смерті. Стало світати, він додому пішов. «Ну, друг, як твоя справа?» — запитує старий. «Слава богу, дідусь, убив її до смерті».- «Добре! Тепер лягай спати». Солдат ліг і заснув міцним сном.
Увечері будить його старий: «Вставай, онученя!» Він устав. «Ну, як же тепер-те? Адже купецька дочка померла, так батько її за тобою приїде — стане кликати тебе до себе псалтир читати над покійницею».- «Що ж, дідусь, іти алі немає?» — «Підеш — живий не будеш, і не підеш — живий не будеш! Однак краще йди...» — «А коли що трапиться, куди я подіюся?» — «Слухай, онученя! Коли підеш до купця, буде він тебе вином пригощати — ти не пий багато, випий скільки потрібне. Після того поведе тебе купець у ту кімнату, де дочка його у труні лежить, і заборона тебе на замок; будеш ти псалтир читати з вечора до напівночі, а у саму північ раптом дуне сабоний вітер, гробниця заколишеться, кришка геть упаде... Ось як ця пристрасть почнеться, ти скоріше полезай на піч, забийся у кут і твори потихеньку молитви; там вона тебе не знайде!»
Через півгодини приїжджає купець і просить солдата: «Ах, служивий! Адже у мене дочка померла, почитай над нею псалтир». Солдат побрав псалтир і поїхав у купецький будинок. Купець тому радехонек, зараз його за стіл посадив і давай вином напувати. Солдат випив скільки йому потрібне, а більше не п'є, відмовляється. Купець побрав його за руку, повів у ту кімнату, де мертва лежала. «Ну, - говорить, - читай псалтир!» Сам вийшов геть, а двері на замок замкнув. Нема чого робити, прийнявся солдат за псалтир, читав-читав, раптом у саму північ дунув вітер, гробниця заколихалася, кришка геть злетіла; солдат скоріше на піч, забився у кут, відгородив себе хрестом і давай шепотіти молитви. Відьма вискочила із труни й початку у усі сторони кидатися — те туди, те сюди! Набігло до неї нечистих сила-силенна — повна хата! «Що ти шукаєш?» — «Солдата: ось зараз читав, так пропав!» Чорти кинулися у розшуки; шукали, шукали, усі завулки обшарили, стали на піч заглядати... Отут на солдатське щастя півні закричали: у одну мить усі чорти пропали, а відьма даремно на підлозі розтяглася. Солдат зліз із печі, поклав її у труну, накрив як випливає кришкою й знову за псалтир.
На світанку приходить хазяїн, відчинив дверей: «Здраствуй, служивий!» — «Здоров'я бажаю, пан купець!» — « чи Благополучно ніч провів?» — «Слава богу!» — «Ось тобі п'ятдесят рубльов; приходь, друг, ще нічку почитай!» — «Добре, прийду!» Відвертав солдат додому, ліг на крамницю й спав до вечора; прокинувся й говорить: «Дідусь! Купець велів приходити іншу ніч псалтир почитати; іти алі немає?» — «Підеш — живий не будеш, і не підеш — те ж саме! Однак краще йди: провина багато не пий — випий скільки потрібне; а як вітер дуне, гробниця заколишеться — негайно у піч полезай! Там тебе ніхто не знайде!»
Солдат зібрався й пішов до купця: той його посадив за стіл і давай вином напувати; після повів до покійниці й замкнув двері на замок. Солдат читав-читав, читав-читав; настала північ — дунув вітер, гробниця заколихалася, кришка геть упала; він скоріше у піч... Відьма підхопилася й почала метатися; набігло до неї нечистих — повна хата! «Що ти шукаєш?» — «Так ось зараз читав, так з око пропав! Найтить не можу...» Чорти кинулися на піч. «Ось, - говорять, - те місце, де він учора сидів!» — «Місце отут, так його немає!» Туди-Сюди... раптом півні запекли — нечисті сгинули, відьма на підлогу повалилася.
Солдат відпочив небагато, виліз із печі, поклав купецьку дочку у труну й став псалтир читати. Дивиться — вуж світає, хазяїн іде: «Здраствуй, служивий!» — «Здоров'я бажаю, пан купець!» — « чи Благополучно ніч пройшла?» — «Слава богу!» — «Ну, підемо!» Вивів його з тієї кімнати, дав сто рубльов грошей і говорить: «Приходь, будь ласка, почитай і третю ніч; я тебе не скривджу».- «Добре, прийду!» Відвертав солдат додому. «Ну, онученя, що бог дав?» — «Нічого, дідусь! Купець велів ще приходити. Іти алі немає?» — «Підеш — живий не будеш, і не підеш — живий не будеш! Однак краще йди».- «А коли що трапиться, куди мені сховатися?» — «Ось що, онученя: купи-но собі сковороду й схорони так, щоб купець не бачив; а як прийдеш до купця, стане він тебе вином дуже неволити, ти дивися багато не пий, випий, скільки знести можеш. Опівночі, як тільки зашумить вітер так гробниця заколишеться, ти у ту ж хвилину полезай на грубний стовп і накрийся сковородою; там тебе ніхто не знайде!»
Солдат виспался, купив собі сковороду, сховав її під шинель і до вечора пішов на купецький двір. Купець посадив його за стіл і давай вином напувати; усіляко його просить, улещає. « Ні, - говорить солдат, - буде: я своє випив, більше не стану».- «Ну, коли не прагнеш пити, так ступай псалтир читати». Привів його купець до мертвої дочки, залишив одного й замкнув дверей. Солдат читав-читав, читав-читав — настала північ, дунув вітер, гробниця заколихалася, кришка геть упала. Солдат вліз на стовп, накрився сковородою, відгородився хрестом і чекає — щось буде? Відьма підхопилася, початку всюди метатися; набігло до неї нечистих сила-силенна — повна хата! Кинулися шукати солдата, заглянули у піч. «Ось, - говорять, - місце, де він учора сидів!» — «Місце ціле, так його немає!» Туди-Сюди — ніде не мабуть!
Ось лізе через поріг самий старий чорт: «Що ви шукайте?» — «Солдата: зараз читав, так з око пропав!» — «Ех ви, сліпі! А це хто на стовпі сидить?» У солдата так серце й кевкнуло, трохи додолу не впав! «Та те він, - закричали чорти, - тільки як з ним бути? Адже його дістати не можна!» — «Ось не можна! Біжіть-но роздобудьте недогарок, який не благословясь запалений був». Умить притягли чорти недогарок, розклали багаття у самого стовпа й запалили; високо вдарило полум'я, пекуче солдатові стало — те ту, те іншу ногу під себе підтискає. «Ну, - думає, - смерть моя прийшла!» Раптом на його щастя півні запекли — чорти сгинули, відьма на підлогу повалилася, солдат зіскочив із грубного стовпа й давай вогонь гасити. Погасив, забрав усі як випливає, купецьку дочку у труну поклав, кришкою накрив і прийнявся псалтир читати.
На світанку приходить купець, прислухається — чи живий солдат алі немає? Почув його голос, відчинив двері й говорить: «Здраствуй, служивий!» — «Здоров'я бажаю, пан купець!» — « чи Благополучно ніч провів?» — «Слава богу, нічого худого не бачив!» Купець дав йому півтораста рублів і говорить: «Багато ти потрудився, служивий! Потрудися ще: приходь сьогодні вночі так звези мою дочку на цвинтар». -»Добре, прийду!» — сказав солдат і бігцем додому. «Ну, друг, що бог дав?» — «Слава богу, дідусь, уцілів! Купець просить побувати до нього вночі, відвезти його дочка на цвинтар. Іти алі немає?» — «Підеш — живий не будеш, і не підеш — живий не будеш! Однак треба йти; краще буде».- «Що ж мені робити? Навчи».- «А ось що! Як прийдеш до купця, у нього усе буде приготовлено. О десятій годині стануть із покійницею сродственники прощатися, а після наб'ють на труну три залізні обручі, поставлять його на мерзни, об одинадцятій годині велять тобі на цвинтар везти. Ти труна вези, а сам у обоє дивися: лопне один обруч — не бійся, змело сиди; лопне іншої — ти усе сиди; а як третій лопне — зараз скакай через коня так скрозь дугу й біжи задом. Зробиш так, нічого тобі не буде!»
Солдат ліг спати, проспав до вечора й відправився до купця. О десятій годині стали з покійницею сродственники прощатися; потім почали залізні обручі наганяти; нагнали обручі, поставили труна на мерзни: «Тепер поїдь, служивий, з богом!» Солдат сіл на мерзни й поїхав; спочатку віз тихо, а як з око виїхав, припустив що є духу. Скакає, а сам усе на труну поглядає. Лопнув один обруч, за ним іншої — відьма зубами скрипить. «Постій, - кричить, - не підеш! Зараз тебе знімання!» — « Ні, голубонька! Солдат — людина казенна; їх їсти не дозволене». Ось лопнув і останній обруч — солдатів через коня так скрозь дугу й побіг задом. Відьма вискочила із труни й кинулася доганяти; напала на солдатський слід і по тому сліду повернула до коня, обежала її колом, бачить, що немає солдата, і знову у погоню. Бігла-Бігла, на слід напала й знову повернула до коня... Зовсім з користі збилася, разов десять назад ворочалася; раптом півні запекли, відьма так і розтяглася на дорозі!
Солдат підняв її, поклав у труну, заколотив кришку й повіз на цвинтар; привіз, звалив труну у могилу, закидав землею й відвертав до купця. «Усі, - говорить, - зробив; бери свій коня». Купець побачив солдата й ока витріщив: «Ну, служивий, я багато знаю; про дочку моєї й говорити нема чого — боляче хитра була; а ти, вірно, і більше нашого знаєш!» — «Що ж, пан купець, заплати за роботу». Купець вийняв йому двісті рубльов; солдат побрав, подякував йому й пішов пригощати свою рідню.
На тому пригощання і я був; дали мені провина корец, моїй казці кінець.